Проаналізовано досвід створення та застосування угруповань військ (сил) у локальних війнах і збройних конфліктах після закінчення Другої світової війни, які велися як між регулярними арміями, так і регулярними арміями проти іррегулярних збройних формувань. Уточнено класифікацію та харктер воєнних конфліктів сучасності. Виявлено основні фактори, що впливають на створення угруповання військ (сил) та їх застосування у воєнному конфлікті. Проаналізовано завдання, які повинні вирішуватися угрупованням військ (сил) у воєнному конфлікті, та вимоги до цих угруповань. Сформульовано проблеми визначення складу та способів бойових дій угруповань військ (сил). Матеріал дослідження на основі проведеного історичного аналізу розвитку оперативного мистецтва і тактики у другій половині XX - на початку XXI ст. сприяє вивченню питань створення та застосування угруповань військ (сил) у сучасних операціях і загальновійськовому бою з урахуванням напрямів розвитку загальновійськового оперативного мистецтва й загальної тактики в операціях та бою майбутнього.

Наведено пріоритетні завдання та проблемні питання застосування авіації у внутрішньому збройному конфлікті, на тлі якого може здійснитись силове втручання ззовні. Вказано на необхідність максимальної концентрації авіаційного потенціалу держави щодо вирішення внутрішнього збройного конфлікту на його початковому етапі.

Розглянуто методику обгрунтування рішення на асиметричне реагування Збройних сил України на загрози у воєнній сфері. Методика передбачає отримання необхідної інформації про загрози воєнного або гібридного характеру, їх характеристики, ресурси, що виділяються, потрібний рівень деескалації загрози і забезпечує формування потенціалу асиметричної протидії загрозам, вибір групи суб'єктів з потрібними спроможностями, обгрунтування завдань кожному суб'єкту та оцінювання очікуваної ефективності їх виконання.

Мета дослідження - висвітлення поняття водні конфлікти, які можуть бути беззбройними та воєнними (із застосуванням зброї), їхніх класифікаційних ознак, ілюстрації на практиці проявів водних конфліктів у світі та в Україні. База даних Тихоокеанського інституту (США), який займається моніторингом водних конфліктів, показує, що насильство, пов'язане з водою, почалося кілька тисяч років тому. Лише за період 2000 - 2022 рр. у цій базі зафіксовано близько 900 випадків різних водних конфліктів, із них в Україні - близько 15. Водні конфлікти поділяються на типи залежно від використання води, впливу на воду або ролі води під час конфлікту. Вода є тригером або корінною причиною конфлікту, коли виникає суперечка з приводу контролю над водним об'єктом що призводить до насильства. Вода є зброєю в конфлікті, коли водний об'єкт (водні ресурси) використовуються як інструмент або зброя у насильницькому конфлікті. Вода є жертвою коли вона стає об'єктом навмисного або випадкового насильства. Під час бойових дій вода (водна інфраструктура) часто стає жертвою. По зафіксованих в міжнародній базі даних водних конфліктах в Україні (в основному, на Донбасі) протягом 2014 - 2022 р. класифікація за типами має наступний вигляд: 80 % - вода як жертва, 13 % - вода як зброя, 7 % - вода як тригер. Повну оцінку кількості та наслідків водних конфліктів на території України, пов'язану з російсько-українською війною, можна буде здійснити після її завершення.

В умовах військового втручання постає завдання краще зрозуміти людські наслідки збройного конфлікту. Вплив травмуючих подій війни може призвести до зниження якості життя населенняна багато роківнавіть після закінчення реальних бойових подій. Розуміння механізмів впливу факторів ризику може сприяти розробці більш ефективних стратегій втручання в післявоєнних умовах. Мета роботи - здійснити аналіз впливу іноземних військових інтервенцій, що відбувалися у минулому, на коротко- та довготривалу якість життя населення, якого безпосередньо торкнулася війна. У дослідженні використано метод теоретичного аналізу й узагальнення інформації електронних баз даних. Війна впливає на самооцінку здоров'я, фізичні здібності, емоційне та психічне здоров'я всього населення, втягнутого у військовий конфлікт. Серед предикторів зниження якості життя: молодий вік та вік понад 55 років, низький рівень освіти та доходу, втрата сімейних стосунків, наявність психічних розладів, тривалість військового конфлікту. Серед людей, які пережили війну або інший конфлікт у попередні 10 років, кожна п'ята людина (22 %) страждатиме на депресію, тривожність, посттравматичний стресовий розлад, біполярний розлад або шизофренію. Низькаякість життя у людей із посттравматичним стресовим розладом пов'язана з симптомами гіперзбудження. Вимушене переселення впливає на зниженням якості життя у більш пізньому віці та у віддаленому часі. Найнижчу якість життя зафіксовано у внутрішньо переміщених осіб. Як у демократичних, так і в недемократичних країнах іноземне військове втручання знижує фізичну якість життя до 20 % від того показника, який був до втручання. Отримані результати вказують на необхідність постійної уваги суспільства не лише до потреб у сфері здоров'язбереження, а й до добробуту, житла, зайнятості та загальної якості життя для підтримки фізичного, психічного та соціального здоров'я як біженців, так і не біженців в коротко- та довгостроковому вимірах.

Здійснено спробу проаналізувати мілітарний аспект соціально-економічних умов колективної взаємодії як чинника запобігання ескалації збройних конфліктів сучасності. Доводиться, що воєнна сфера діяльності безпосередньо використовує інтелектуальні здобутки всіх цивільних науково-технологічних розробок, тому і формування військового кадрового забезпечення "Інтелектуальним воїном" набуває сьогодні характер невідкладного завдання. Стверджується, що глобальний світ має соціально-системний характер мережевої комунікації, тому зафіксованим положенням є обмежений характер матеріальних і природних ресурсів за які можна воювати, але не бажано знищувати. Зазначену кардинальну суперечність можна вирішувати виключно у таких соціокультурних контекстах, як наука, освіта, мистецтво тощо, які допоможуть змінити світову трагедію знищення життєвого простору кожної конкретної людини та суспільства загалом.

Здійснено дослідження гібридної війни як новітнього конфлікту. На підставі сучасних зарубіжних та вітчизняних наукових досліджень уточнено дефініцію поняття «гібридна війна». З’ясовано основні ознаки гібридної війни в контексті російсько-українського протистояння та зазначено, що вона стала викликом для всієї міжнародної спільноти і становить загрозу існуючому світовому порядку, Україна опинилась в буферній зоні глобального протистояння між Заходом та Росією. Охарактеризовано економічну, інформаційну, військово-політичну складові російсько-українського гібридного протистояння. Акцентовано увагу на інформаційній складовій як базовій сфері гібридної війни. В науковий обіг вперше введено матеріали поточних архівів неурядової організації Центр громадських ініціатив «Ідеї змін», де зібрано інформацію про акторів конфлікту, що дало можливість визначити їх позиції, інтереси, дії та на цій підставі запропонувати власну класифікацію акторів конфлікту. Закцентовано увагу на роль всеукраїнських та міжнародних НУО у сфері діалогу та розбудови миру в Україні. Встановлено причини тимчасової втрати Україною Криму і частини Луганської та Донецької областей. Окреслено основні стратегічні підходи щодо воєнної безпеки України в умовах російської гібридної агресії. З’ясовано загрози РФ воєнній безпеці України на Півдні та Сході України.

Дисертаційна робота є ґрунтовним, комплексним завершеним науковим дослідженням проблематики впливу збройного конфлікту на правову систему. Сформульовано ряд наукових положень і висновків запропонованих особисто здобувачем, що характеризуються науковою новизною, мають важливе теоретичне та прикладне значення. Авторкою сформульоване розуміння природи збройного конфлікту як досягнення такого ступеня протистояння між противниками (організованими недержавними збройними групами, державами, їх збройними коаліціями), яке супроводжується використанням збройних ресурсів, що спирається на політичні, економічні та культурні спроможності сторін-противників, з метою досягнення певних політичних цілей, зокрема нав’язування противнику власних інтересів, отримання контролю над частиною території противника або завоювання суверенної держави, а також людськими жертвами та заподіянням шкоди критичній інфраструктурі. Розроблено алгоритм системного аналізу впливу збройного конфлікту на правову систему (а також аргументовано доцільність його використання): за допомогою якого вдалося виявити вплив збройного конфлікту на правові системи Югославії та України. Відтак, здійснено правову характеристику югославського федералізму до збройного конфлікту в Югославії на основі розробленого алгоритму, в тому числі звернено увагу на співвідношення джерел права та його принципи, зміст прав та обов'язків югославського громадянина, при цьому використано порівняльно-правовий метод дослідження. У процесі дослідження виявлено порушення ідеологічної та інституційної рівноваги між суб’єктами федерації; модель югославського федералізму як спроби реалізації принципів радянської моделі федералізму, що призвело до переходу від федерації до конфедеративного союзу держав; джерело права СФРЮ, яким вважався робітничий клас та формальність управлінських інститутів; недостатню чіткість вертикальних зв'язків між союзними органами влади і органами влади суб'єктів федерації та зростання економічної самостійності республік. З’ясовано, що процес розпаду Югославії скоріше є природним, адже відбулася реальна трансформація югославської політико-правової системи в сторону демократизації та впливу ліберальних концепцій. Крім цього, зауважено що процедура утворення нових суб’єктів внаслідок збройного конфлікту в Югославії та в ході російсько-української війни має суттєві відмінності. Авторкою досліджено особливості правового регулювання в Україні під час російсько-української війни, а саме з’ясовано, що готовність України до зовнішньої агресії була не достатньо сформованою в частині застосування відповідних юридичних засобів під час вторгнення РФ. Проаналізовано нормативно-правові акти, які визначають статус окупованих територій та учасників збройного конфлікту та встановлюють особливий правовий режим. Крім цього, виявлено, що вплив збройного конфлікту також залежить від обраних державою методів для його протистояння та припинення, а також ступеня участі міжнародної спільноти в конфлікті та активність з метою його вирішення. У подальшому було визначено юридичні наслідки збройних конфліктів на території колишньої Югославії та російської-української війни. З’ясовано, що питання вибору та зміни правової системи, особливо в період збройних конфліктів, має очевидний внутрішньополітичний характер і пов’язане з фундаментальними умовами існування суспільства й держави. Відтак, встановлено, що у ході військового конфлікту відбувається трансформація національної правової системи, стрижнем чого виступають життєво важливі компоненти національних інтересів, зокрема забезпечення прав і свобод людини, державного суверенітету і непорушності державних кордонів. Крім цього, внаслідок незаконної анексії Криму, підтримки сепаратистів в окремих районах Донецької та Луганської областей, що переросло у повномасштабне вторгнення РФ в Україну відбувається трансформація механізмів розв’язання військових конфліктів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ц013.21 + Х809(4УКР)3

Рубрики:

Збройні конфлікти

Державне право окремих країн

Шифр НБУВ: СО38865 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Роботу присвячено світовому досвіду роботи понад 50 комісій із встановлення істини на різних континентах та можливостях використання цього досвіду для України. Для країн, що виходять зі стану збройного конфлікту або звільняються від авторитарних режимів, створення таких комісій, які є офіційно затвердженими тимчасовими позасудовими слідчими органами та діють безпосередньо у перехідний період, дається відносно невеликий термін на збір показань, проведення розслідувань порушень прав людини, вивчення матеріалів та публічні слухання справ, перш ніж вони завершать свою роботу та опублікують остаточну доповідь із рекомендаціями.