Розглянуто історико-правові проблеми становлення, розвитку та практичної діяльності системи органів й установ виконання покарань України як складової частини карально-охоронного механізму. Установлено, що Головне тюремне управління виникло та зміцнилось як орган виконавчої влади державного апарату царської Росії, основу діяльності якого становили організаційні функції стосовно налагодження діяльності з забезпечення одноманітних умов виконання кримінальних покарань на всій території імперії, зокрема в Україні. Вивчено правові засади діяльності системи виконання кримінальних покарань за часів перебування при владі Тимчасового уряду, Української Центральної Ради, Гетьманату та Директорії. З часом, у радянський період існування, перебуваючи у підпорядкуванні НКВС, поєднавши у своїй компетенції правоохоронні та репресивно-каральні функції, система виконання покарань вийшла з фактичного підпорядкування органів влади й перетворилась на знаряддя вирішення соціально-політичних і економічних проблем в Україні шляхом беззастережних репресивних заходів.

На підставі вивчення широкого кола архівних джерел проведено комплексний аналіз особливостей функціонування спеціальних дитячих установ УРСР воєнного та повоєнного періодів. Вперше у вітчизняній історичній науці проведено типологізацію даних установ за їх функціональним призначенням, особовим складом вихованців і специфікою діяльності. Досліджено суспільні умови, нормативно-правову базу й організаційне забезпечення роботи установ для дітей з особливим соціальним статусом і потребами. Узагальнено статистичні дані щодо формування мережі спецдитустанов, динаміки їх контингенту. Охарактеризовано умови утримання вихованців, показано об'єктивні труднощі функціонування установ для особливих категорій неповнолітніх громадян. Розкрито роль спеціальних дитячих установ у соціальній реабілітації дітей і підлітків, що постраждали внаслідок війни.

Упродовж 11 років, від 1943 до 1954 рр., у СРСР існувала спеціальна міра покарання - каторжні роботи. Її було введено для покарання осіб, звинувачених в особливо тяжких злочинах проти держави ("фашистських злочинців і їх пособників"). Для утримання засуджених до цієї міри покарання створювалися спеціальні каторжні відділки у виправно-трудових таборах, пізніше переважна більшість каторжників утримувалася у спеціально створених особливих таборах МВС СРСР. Умови утримання і праці цієї категорії в'язнів у порівнянні з умовами утримання інших в'язнів ГУЛАГ були вкрай суворими, нелюдськими, що призводило до високої захворюваності й смертності контингенту. Лише у 1954 р. каторжники у своєму правовому стані були прирівняні до інших в'язнів, а цей вид покарання було вилучено з радянського законодавства. Вперше зроблено спробу комплексно висвітлити питання, пов'язані з каторгою у СРСР.

Проаналізовано організаційно-структурну побудову та підпорядкування радянської пенітенціарної системи з виявленням позитивного й негативного досвіду, що може бути враховано у разі здійснення заходів щодо вдосконалення сучасної пенітенціарної системи України та відповідного законодавства. Зроблено висновок про те, що радянська пенітенціарна система залишила помітний слід у вітчизняній пенітенціарній історії як із погляду вдосконалення законодавчої бази, так і в практичній площині.

Проаналізовано генезис нормативного забезпечення пенітенціарної політики радянської держави в 1937 - 1953 рр. у контексті реалізації каральної політики держави; встановлено систему місць ув'язнення в зазначений період, особливості відбування в них покарання за умов панування командно-адміністративної системи.

Проаналізовано стан законодавства щодо утримання неповнолітніх злочинців у 1920 - 1980-х рр. у контексті реалізації каральної політики держави, встановлено систему місць ув'язнення неповнолітніх у зазначений період, особливості виконання ними позбавлення волі за умов панування командно-адміністративної системи.

Досліджено проблеми розвитку системи пенітенціарних закладів для неповнолітніх в Україні у 1920 - 1930-ті рр. На основі комплексного аналізу маловідомих джерел і наукової літератури у визначених хронологічних межах з'ясовано та розкрито особливості становлення та розвитку системи зарубіжних і вітчизняних пенітенціарних закладів для неповнолітніх. Структуровано й обгрунтовано класифікацію пенітенціарних закладів для неповнолітніх в Україні досліджуваного періоду. Обгрунтовано етапи та відповідні їм тенденції розвитку системи пенітенціарних закладів для неповнолітніх в Україні впродовж 1920 - 1930-х рр. Визначено сутнісний зміст ідеї утримання неповнолітніх у системі пенітенціарних закладів України досліджуваного періоду. Викладено шляхи актуалізації ретроспективного досвіду та прогнозування можливостей його використання за сучасних умов виправного виховання неповнолітніх правопорушників.

Розкрито системну роботу органів освіти з утворення та діяльності мережі нових спеціальних закладів з профілактики та усунення правопорушень серед неповнолітніх в 1920 - 1930 рр. XX ст. в Україні.

Раскрыта система мероприятий органов образования Украины по организации и деятельности новых специальных исправительных учреждений для несовершеннолетних правонарушителей в 1920 - 1930 гг. XX в.

The article shows the system of the activities of the educational structures of Ukraine which are busy with the organization and the activity of new special corrective establishments for juvenile delinquents in the 20-es - 30-es of the 20th century.

Предпринята попытка анализа специфических особенностей тех регионов социальной реальности, которые были обусловлены генезисом и функциями советской пенитенциарной системы. Обосновано наличие неустранимого конфликта между декларируемыми целями исправительного процесса и ценностно-смысловыми установками, сложившимися в постсоветских пенитенциарных учреждениях.