Рассмотрено исламское право (ИП) как уникальный пример персональной правовой системы. Освещены проблемы генезы и эволюции, философского измерения ИП, исламской концепции государства и судопроизводства, структуры и системы источников ИП. Предложена исламская концепция прав человека. Проанализировано влияние классического ИП на формирование и функционирование правовых систем современных исламских государств. Показана роль хадисов в системе источников ИП.

На підставі комплексного підходу з використанням нових можливостей методології правової науки розглянуто еволюцію ісламського права, його суттєво-змістові особливості в історичному аспекті, а також у контексті змін геополітичного характеру, що відбуваються у сучасному житті. Сформульовано положення та висновки новаторського характеру.

Проаналізовано найважливвіші аспекти становлення та розвитку канонічного, мусульманського й індуського права. Зокрема, розглянуто їх джерела, владні норми, структуру та галузі. Увагу приділено цим правовим системам у сучасний період. Зазначено, що актуальності набуває проблема секуляризації та ресекуляризації у сучасному біполярному світі.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х002.63 + Х2(0)416

Рубрики:

Релігійно-общинна правова система

Історія держави і права

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто релігійні правові системи як окремий правовий феномен, що існує у сучасному світі поряд із національними, субнаціональними, квазінаціональними та міжнародними правовими системами. Досліджено системи ісламського (мусульманського), канонічного, індуського та іудейського (єврейського) права. Висвітлено загальні ознаки та характерні особливості кожної з цих релігійних правових систем.

Проведено комплексний аналіз згоди особи на заподіяння шкоди власному правоохоронюваному благу у кримінальному законодавстві держав змішаного та релігійного типу правових систем. Зроблено висновки щодо недоцільності використання терміну "згода потерпілого", обгрунтован пріоритет застосування поняття "згода особи". Визначено перспектива подальшого наукового дослідження згоди потерпілого у системі обставин, що виключають злочинність діяння.

Обгрунтованно теоретичні знання щодо чинників, які сприяють процесу акультурації у релігійному типі права у контексті сучасного біполярного світу. Проаналізовано та класифіковано форми впливу релігії на формування та розвиток правових систем крізь призму процесів акультурації як явища, що впливає на процеси спадкоємності, сприйняття, повторюваності та запозичення права, створеного в інших державах унаслідок історичної акумуляції та зв'язку правової культури держави, політичні та соціально-економічні умови функціонування яких близькі або споріднені. Здійснено акцентуацію спільного та відмінного аспектів світських і релігійних правових систем як прояву світоглядно-суспільного регулятора загальносвітових і національних правових вартостей через менталітет і комунікативну взаємодію. Потрактовано релігію як основний чинник, що доповнює, визначає та забезпечує формування правових систем, а також акумулює базові та необхідні цінності, принципи суспільного життя, без яких не може обійтись жодна із цивілізованих держав.

Здійснено комплексне досліження процесів секуляризація і десекуляризації правових систем релігійного типу. Висвітлено сучасні підходи до класифікації правових систем та визначено, що у порівняльному правознавстві не сформовано єдиної позиції про те, які існують правові сім’ї. Встановлено, що у теоретичному аспекті класифікації допомагають упорядкувати різноманітні правові системи на основі їхніх спільних і специфічних рис, що забезпечує зручність їх вивчення. Аналіз критеріїв класифікації правових систем здійснено для аналізу загально-теоретичних аспектів секуляризації та ресекуляризації у релігійних правових системах та їх місця на правовій карті світу, з’ясування правової природи і особливостей релігійних правових систем та з метою їх подальшої класифікації. Зазначено, що основу сучасних релігійно-правових систем та окремих їх юридичних інститутів формують ціннісно-нормативні положення, формалізовані в священних текстах (Біблія, Коран), і незважаючи на світський характер багатьох державно-правових просторів, є фундаментальною основою для розвитку нормативно-правового регулювання, легітимації результатів юридичної діяльності тощо. Проаналізовано процеси секуляризації і десекуляризації у правових систем мусульманських держав та виявлено внутрішні протиріччя та конфлікти у взаємодії світського і духовного. Проаналізовано унікальність взаємин держави і релігійних інститутів в Ізраїлі. Визначено, що в Ізраїлі релігійні інститути не відокремлені від держави, на відміну від України та більшості західних країн. Зазначено, що складність процесів взаємодії правових норм з іншими соціальними нормами полягає в тому, що в кожному конкретному випадку вона може виявлятися по-різному. В одних випадках ці норми можуть доповнювати одна одну, а в інших – взаємозаперечувати. Специфіка кожного соціального регулятора, якими є право та релігія, дозволяє найбільш ефективно впливати на суспільні відносини для досягнення суспільно значущих цілей. Право і релігія в процесі соціонормативного регулювання є самодостатніми соціальними регуляторами, різноманіття унікальних властивостей яких розкривається в їхній взаємодії.