Висвітлено шляхи формування й основні етапи розвитку українського національного руху в другій половині 1950-х - 1980-х рр. Проаналізовано причини та наслідки зростання напруженості в українському суспільстві. Описано основні форми опору тоталітарному режиму в сфері національної політики. Розкрито внутрішні протиріччя Російської православної церкви. Відображено заходи щодо обмеження впливу окремих релігійних конфесій і течій та реакцію на них кліру та віруючих. Охарактеризовано кримськотатарський та єврейський національний рухи. Наведено хроніку подій опозиційного руху в Україні у 50-ті - 80-ті рр. ХХ ст.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ф043.21

Рубрики:

Політична опозиція

Шифр НБУВ: Ж68307 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто питання опозиції та її повноваження. Досліджено, як гарантуються права опозиції в демократичних країнах.

Висвітлено загальні аспекти діяльності парламентської опозиції у Великобританії та північній Ірландії, проаналізовано позитивний досвід її організації. Розглянуто питання регулювання опозиційної діяльності в Україні. Наведено рекомендації експертів щодо правової регламентації статусу даної опозиції.

Освещены общие аспекты деятельности парламентской оппозиции в Великобритании и северной Ирландии, проанализирован положительный опыт её организации. Рассмотрены вопросы регулирования оппозиционной деятельности в Украине. Приведены рекомендации экспертов относительно правовой регламентации статуса данной оппозиции.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ф043.21

Рубрики:

Політична опозиція

Шифр НБУВ: Ж69635 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Виходячи з досвіду європейського та українського парламентаризму, надано визначення феномена політичної опозиції та висловлено міркування щодо шляхів правового унормування діяльності парламентської опозиції в Україні.

Розглянуто проблему недостатнього розуміння серед української громадськості та політикуму суті опозиції як політичного інституту, що детермінується широким діапазоном її визначень в політичній науці та практиці. Порушено питання щодо розмежування на теоретичному рівні понять "опозиція як політичний інститут" та "опозиція як форма суспільного протесту".

Надано характеристику політичної опозиції як радикального опонента влади та лояльного конкурента уряду. Огляд типології опозиції як політичного інституту дає можливість з'ясувати її сутність як складової процесів демократизації, її функції, засоби і напрями діяльності.

Розглянуто можливість математичної формалізації парламентського процесу конкуренції ідей в Україні як взаємодію процесів спілкування і регуляції. На базі математичної моделі показано нестійкість ситуації "коаліція-опозиція" та вимушену необхідність імперативного мандата як реакцію на "непримиренність" опозиції.

Розглянуто відносини між владою й опозицією в Україні. Досліджено зарубіжний досвід взаємодії влади й опозиції, зокрема велику коаліцію.

Здійснено філософсько-політологічний аналіз феномену політичної боротьби на базі системного підходу до суспільної діяльності у контексті утвердження державності сучасної України. Досліджено методологічні та політико-практичні аспекти політичної боротьби як форми взаємодії різних політичних сил, які представляють потреби й інтереси відповідних суспільних груп. Здійснено конфліктно-дискурсивний аналіз взаємовідносин між владою й опозицією у процесі українського державотворення. Охарактеризовано сучасний стан політичного протистояння різних соціальних сил та їх організацій. Проаналізовано взаємозв'язок політичної культури та менталітету українського народу з формами та методами політичної боротьби. Запропоновано шляхи досягнення політичного консенсусу та соціальної злагоди в українському суспільстві.

Досліджено процес формування, розвитку та діяльності політичної опозиції в Росії наприкінці 1980-х рр. - початку 2000 р., ставлення різних опозиційних політичних партій і рухів до владних інститутів, особливості формування ідеологічних концепцій, що визначають політичну спрямованість різних типів політичної опозиції та їх відмінних рис. З використанням численних історичних джерел і напрацювань науковців різних країн проаналізовано основні історичні етапи становлення та розвитку різних типів політичної опозиції в РФ. Розкрито роль політичної опозиції у головних історичних суспільно-політичних подіях Росії під час першого президентства Б.Єльцина. Охарактеризовано особливості еволюції політичної опозиції в Росії у роки другого президентства Б.Єльцина та приходу до влади В.Путіна. Висвітлено причини нестійкості структурних об'єднань опозиції у 1990-х рр.

Досліджено можливості та перспективи політичної опозиції у системі владних відносин України. Досліджено процес виникнення та розвитку концепцій політичної опозиції. Виокремлено та проаналізовано особливості функціонування, чинники ефективної діяльності та процедурні передумови діяльності політичної опозиції у розвинених демократичних країнах. Виявлено чинники, що впливають на характер інституціоналізації політичної опозиції. Сформульовано основні етапи її розвитку в Україні. Визначено критерії опозиційності, відповідні сучасному етапу розвитку політичної системи країни. Висвітлено перспективи та проблеми розвитку політичної опозиції в Україні.

На прикладі діяльності політичних сил доби гетьманату П.Скоропадського досліджено визначальні чинники процесу оформлення та функціонування інституту політичної опозиції та домінантні характеристики її суб'єктів. В Українській Державі гетьмана П.Скоропадського існували різні типи політичної опозиції, основними з яких були легальна та нелегальна. Легальна опозиція - партії, які діяли за легітимними методами у межах існуючого правового поля. Нелегальну опозицію складали партії, які перейшли на нелегальне становище з метою організації збройної боротьби проти режиму. Неконструктивність стосунків між владою та опозицією спричиняла негативні результати для політичного режиму - більшість суб'єктів легальної опозиції перейшли на нелегальний стан і очолили антигетьманське повстання, яке усунуло гетьманський режим.

Проаналізовано функціональний і структурно-організаційний підходи щодо визначення політичної опозиції. Розкрито сутність поняття "політична опозиція" як організованої політичної сили, яка критикує владу та здійснює контроль за її діяльністю. Виокремлено й систематизовано функції й типи політичної опозиції за умов сучасної демократії. Встановлено, що основними функціями політичної опозиції у демократичній політичній системі є репрезентація інтересів, комунікативна функція, критика й формування альтернатив у політиці, а також зняття громадського невдоволення та участь у вирішенні конфліктів. Охарактеризовано такі типи політичної опозиції, як: структурна - неструктурна; парламентська - непарламентська; активна - пасивна; відповідальна - невідповідальна; лояльна, нелояльна та напівлояльна. Досліджено основні етапи становлення інституту політичної опозиції, якими є: філософсько-етичне осмислення явища опозиційності; раціональне, природничо-правове обгрунтування протесту владі; інституціоналізація політичної опозиції у демократичних країнах. Розглянуто основні моделі інституціоналізації опозиції у країнах сучасної демократії, зокрема, у Великобританії, Німеччині, Франції, США та Швейцарії. Проаналізовано актуальні проблеми інституціоналізації опозиції у політичній системі України. Доведено, що важливу роль відіграють: консенсус у політиці, слабкість опозиційного лідерства, недостатній кадровий потенціал професійних чиновників вищого рангу, недоліки політичної реформи, невизначеність суб'єктів опозиційної діяльності та низький рівень демократичної політичної культури суспільства.

Проаналізовано етапи виникнення, формування та розвиток основних теорій еліт у контексті визначення суті правлячої політичної еліти. Досліджено періодизацію розвитку основних станів теорії політичної еліти. Розглянуто теоретичні концепції та виявлено тенденції розвитку даної еліти у перехідному суспільстві, в основу якого покладено формування демократичної системи влади. Розкрито передумови становлення правлячої політичної еліти в Україні. Охарактеризовано етапи становлення зазначеної еліти нашої країни у період від проголошення незалежності до завершення формування політичних інститутів на основі Конституції 1996 р. і пов'язаних з нею законодавчих актів. Виявлено основні чинники, що визначають параметри правлячої політичної еліти України. Вивчено критерії типології даної еліти нашої держави та показано зміну генерацій у ній. З'ясовано основні тенденції розвитку правлячої політичної еліти України на різних етапах і причини їх відмінностей.

Дисертацію присвячено ролі опозиційного лідера у суспільно-політичному процесі України другої половини XX ст. і проблемам становлення інституту політичної опозиції в незалежній Україні. На основі вітчизняного та європейського досвіду аналізу функціонування політичного лідера розроблено типи опозиційного лідерства в перехідних суспільствах, визначено основні підходи до класифікації політичної опозиції та опозиційного лідера. Досліджено фактори, що впливають на процес становлення опозиційного лідера в контексті формування інституту політичної опозиції.

Досліджено проблему формування ідеології та охарактеризовано основні етапи діяльності чеської демократичної опозиції у період серпень 1968 - грудень 1989 рр. Висвітлено специфіку ідейних переконань, форм і методів прояву окремих опозиційних угруповань, визначено їх вплив на розвиток суспільно-політичних процесів, які призвели до революційних демократичних змін кінця 1989 р. Визначено причини громадської інертності населення, з'ясовано неоднозначність ролі та місця правозахисного руху, очолюваного незалежною громадянською ініціативою "Хартія 77", у діяльності чеської опозиції, ідеологія якої збагатила теорію та практику демократичного і міжнародного правозахисного рухів. Доведено, що чеська демократична опозиція відіграла значну роль у поваленні комуністичного режиму під гаслами відновлення державного суверенітету країни та побудови нового демократичного суспільства.

Проаналізовано еволюційні зміни у системах державного управління, простежено умови формування моделей взаємодії інституту політичної опозиції з урядом та органами державного управління деяких розвинених європейських країн. Розглянуто особливості функціонування моделей відповідних відносин у традиційному, індустріальному та інформаційному суспільствах в Україні. Визначено поняття інституту політичної опозиції як складової демократичного механізму державного управління, одного з інформаційних ресурсів системи державного управління. Окреслено етапи становлення та напрямки індустріалізації політичної опозиції за умов демократизації державного управління в Україні. Визначено засоби конструктивного впливу політичної опозиції на формування та реалізацію соціально-економічної політики в Україні.

Проанализированы эволюционные изменения в системах государственного управления, прослежены условия формирования моделей взаимодействия института политической оппозиции с правительством и органами государственного управления некоторых развитых европейских стран. Рассмотрены особенности функционирования моделей соответствующих отношений в традиционном, индустриальном и информационном обществах в Украине. Определено понятие института политической оппозиции как составляющей демократического механизма государственного управления, одного из информационных ресурсов системы государственного управления. Очерчены этапы становления и направления индустриализации политической оппозиции в условиях демократизации государственного управления в стране. Определены средства конструктивного влияния политической оппозиции на формирование и реализацию социально-экономической политики в Украине.

Запропоновано авторське тлумачення поняття "парламентська опозиція" як інституту функціонування сучасної демократії, метою якого є артикуляція інтересів і цінностей, які не представлені в діяльності правлячого режиму. На новому теоретичному рівні та фактологічному матеріалі розкрито роль інституту парламентської опозиції у функціонуванні демократичних політичних систем і визначено її базові функції. Визначено чинники, які впливають на ефективність парламентської опозиції, серед яких: законодавчо закріплене та гарантоване право на свободу об'єднань, зібрань, думок; врахування прав парламентської меншості під час прийняття рішень; залучення на бік парламенту опозиційних верств населення через мобілізацію громадської думки; дотримання опозицією конституційно-правових вимог парламентських процедур; згуртованість опозиційних сил і наявність в них авторитетних лідерів. Проаналізовано основні моделі парламентської опозиції в демократичних системах Великобританії, США, Франції, Німеччини, Ізраїлю та країн Скандинавії, виявлено їх переваги та недоліки. Вперше уточнено хронологію етапів формування вітчизняної політичної опозиції. Визначено чинники, які обмежують ефективність парламентської опозиції в Україні.