Розглянуто звичаєве право в Україні як джерело правової культури народу та продукт етнотворчості. Проаналізовано основні етапи кодифікації звичаєвих норм у законодавчих збірниках. Розглянуто систему звичаєвих норм у галузях кримінального та кримінально-процесуального права. Досліджено розвиток традицій звичаєвого права в різних його галузях. У контексті класичного розподілу обрядів на родинні та календарні визначено правову роль українських обрядів. Показано значення звичаю у становленні українського трудового права. Висвітлено правні обряди сімейно-родового життя українців. Розкрито правове значення календарно-трудових обрядодій.

Рассмотрено обычное право на Украине как источник правовой культуры народа и продукт этнотворчества. Проанализированы основные этапы кодификации обычных норм в законодательных сборниках. Рассмотрена система обычных норм в отраслях криминального и криминально-процессуального права. Прослежено развитие традиций обычного права в различных его отраслях. В контексте классического распределения обрядов на семейные и календарные определено правовое значение украинских обрядов. Показана роль обычая в становлении украинского трудового права. Освещены правовые обряды семейно-родовой жизни украинцев. Раскрыто правовое значение календарно-трудовых обрядодействий.

Висвітлено проблеми історії звичаєво-правової культури українського народу у контексті розвитку світової правової думки. Розкрито зміст понять звичаю та звичаєвого права (ЗП). Наведено порівняльну характеристику звичаю та закону. Розглянуто особливості ЗП зарубіжних країн, зокрема, ЗП романо-германської й англосаксонської правових сімей. Увагу приділено етапам розвитку ЗП на українських землях і його кодифікації.

Освещены проблемы истории обычно-правовой культуры украинского народа в контексте развития мировой правовой мысли. Раскрыта сущность понятий обычая и обычного права (ОП). Приведена сравнительная характеристика обычая и закона. Рассмотрены особенности ОП зарубежных стран, в частности, ОП романо-германской и англосаксонской правовых семей. Внимание уделено этапам развития ОП на украинских землях и его кодификации.

Розглянуто умови формування шлюбно-сімейних звичаїв в Україні, які відзначались особливою різноманітністю, а також усталену основу, що існувала, і однією із складників якої була система цінностей родинного життя. Висвітлено особливості українських вечорниць - головних осередків спілкування та підбору шлюбних пар в Україні, своєрідної школи підготовки молоді до сімейного життя. Викладено питання відшкодування витрат у разі відмови від весілля.

Рассмотрены условия формирования брачно-семейных обычаев в Украине, которые отличались особенным разнообразием, а также устоявшаяся основа, которая существовала, и одной из составляющих которой была система ценностей семейной жизни. Освещены особенности украинских вечерниц - главных центров общения и подбора брачных пар в Украине, своеобразной школы подготовки молодежи к семейной жизни. Изложены вопросы возмещения убытков в случае отказа от свадьбы.

Встановлено, що спадковість правових традицій східних слов'ян починається з VI ст., коли стабільні норми звичаєвого права у формі "Закону Руського" були головним регулятором суспільних відносин до часу прийняття першого правового акту конституційного характеру. Наголошено, що правові норми звичаєвих елементів були кодифіковані у збірнику законів "Руська Правда", завдяки чому збереглися протягом наступних століть. Розроблено оригінальну концепцію про виявлення права у східних слов'ян до масової появи на їх землях норманів, висвітлено еволюцію від звичаю до кодифікованих правових норм.

Проаналізовано наукові дослідження вітчизняних учених 1920-х - 1930-х рр., присвячені вивченню звичаєвого права українців. Розглянуто основні напрямки дослідження звичаїв, традицій щодо сімейно-шлюбних відносин, карного звичаєвого права. На підставі вивчення творчого доробку науковців Української Академії наук і діаспори відтворено окремі види давніх звичаїв, досліджено процеси трансформації у сімейній звичаєво-правовій культурі українців та становлення нових форм побуту. Розкрито специфіку окремих звичаїв, зокрема "жіночого права", інституту приймацтва, опіки над неповнолітніми сиротами, вдовами. Проаналізовано дослідження науковців з проблем функціонування традицій звичаєвого права, вивчення давніх історичних пам'яток, історії судочинства Київської Русі, Литовсько-Польської доби та періоду Гетьманщини. Зроблено критичне переосмислення творчого доробку учених 1920-х - 1930-х рр. і наведено рекомендації щодо його використання у сучасних наукових етнографічних дослідженнях.

На підставі вивчення широкого кола історичних, етнолінгвістичних, етнографічних та історико-правових джерел проведено комплексне дослідження особливостей формування та становлення звичаєво-правової культури українців у XIX - на початку XX ст. Розглянуто питання народної правосвідомості, відтворено народний юридичний термінологічний словник і проаналізовано особливості українського звичаєвого інституту власності. Визначено характерні риси земельних відносин та історичні форми земельної власності. Досліджено сімейні звичаї поділу майна і спадкування, "жіноче право", інститут приймацтва, внутрішньосімейні та позасімейні договірно-зобов'язальні й економічні традиції. Проаналізовано загальноукраїнські моделі побутування звичаїв та їх локальну специфіку. Зазначено, що територіальні межі дослідження охоплюють усі етнічні території українців. Вперше простежено взаємодію звичаю та права. Обгрунтовано взаємозв'язок особливостей народно-звичаєвої культури з ментальністю українців, охарактеризовано сервітутне та чиншове право й обгрунтовано принципово нові уявлення про спільну власність у народній правосвідомості. До наукового обігу введено велику кількість маловідомих архівних джерел (переважно рішень волосних судів і матеріалів анкетування селян XIX - початку XX ст.) та запропоновано нові класифікаційні підходи щодо систематизації явищ звичаєво-правової культури українців на базі використання принципу емпатії.

Розглянуто місце правового звичаю як першоджерела права з огляду на специфіку українського державотворення. Звичаєве право подано як регулятор суспільних відносин, що містить основні правничо-філософські категорії та складає фундамент української правової культури. Висвітлено проблему соціального регулювання в додержавних суспільствах, перетворення політичних органів потестарної влади первісного ладу на органи державної влади, еволюцію соціальних норм тощо.

Висвітлено актуальні питання пізнання правового звичаю за сучасних правових систем. Досліджено суть, місце правового звичаю, архаїчні та надсучасні особливості, проведено логічний ланцюг розвитку та буття правових звичаїв у романо-германській англосаксонській правових системах, африканському, мусульманському, іудейському, індуському, далекосхідному праві, правовій системі України. Наведено визначення правового звичаю, шлях від звичаю неюридичного характеру до правового звичаю, поглиблений аналіз та бачення правового звичаю правових систем світу. Запропоновано введення світової звичаєвої практики до національних правових систем і збереження власних правових звичаїв.

Досліджено особливості підходу права Франції до звичаю як норми права та регулятора комерційних відносин, а також з'ясувано місце норм звичаєвого права в системі джерел права Франції.