Вперше визначено міокардіальний резерв вагітних жінок за даними двох навантажувальних тестів з урахуванням стадії серцевої недостатності (СН), терміну та ускладнень вагітності. Встановлено особливості переносимості фізичного навантаження (ФН) залежно від міокардіального резерву у вагітних з вродженою вадою серця (ВВС) з різним функціональним класом та визначено коефіцієнт кореляції показників тесту з 6-хвилинною ходьбою (ТШХ) та велоергометрією (ВЕМ). Доведено доцільність проведення інформативного та безпечного тесту з дозованим фізичним навантаженням - ТШХ, який дозволив об'єктивізувати міокардіальний резерв. З урахуванням одержаних результатів розроблено додаткові кардіальні критерії для визначення тактики розродження. Встановлено кореляційний взаємозв'язок між показниками якості життя, фізичного та психологічного стану жінок з ВВС в динаміці вагітності та показниками міокардіального резерву та гемодинаміки. Розроблено ефективні індивідуальні диференційовані підходи щодо лікування, реабілітації та допологової підготовки, спрямовані на покращання якості життя, психологічного стану та фізичної працездатності вагітних з ВВС.

Клініко-статистично проаналізовано 303 історії пологів жінок із вродженими вадами серця (ВВС). Переважна більшість вагітних мали серцеву недостатність (СН) I стадії - 82,8 %, у 10,2 % жінок зафіксовано II стадію, у 6,9 % - СН не було. Виявлено залежність частоти та ступеня вираженості ускладнень перебігу вагітності, пологів і післяпологового періоду від стадії СН. Найчастіше вагітність ускладнювалася загрозою переривання (41,9 %), причому це ускладнення достовірно частіше спостерігалось у разі СН I. За II стадії СН достовірно частіше виникали прееклампсія, дистрес плода, затримка його росту, вагітність закінчувалась передчасними пологами. Перебіг пологів відрізнявся значною частотою таких ускладнень як несвоєчасний вилив навколоплодових вод (25,1 %), дистрес плода (15,3 %), кровотеча в III і ранній післяпологовий періоди (10,45 %), оперативне розродження (33,1 %). Виявлено прямо пропорційну залежність частоти наведених ускладнень від стадії СН. Асфіксію плода діагностовано в 49,4 % новонароджених, перинатальна смертність становила 2,091 %. Було 5 випадків материнської смертності (1,65 %), усі померлі страждали на декомпенсовані ВВС.

Зазначено, що проблема вроджених вад серця (ВВС) у вагітних є багатоплановою і залишається дотепер однією з найгостріших у кардіоакушерській клініці, її вирішення можливе лише шляхом поєднання зусиль багатьох спеціалістів - акушерів-гінекологів, кардіологів, кардіохірургів, інтенсивістів-анестезіологів, фахівців із пренатальної діагностики та медицини плода. Проте вже зараз у випадку ВВС сприятливе закінчення вагітності як для матері, так і для плода є загальним правилом із рідкісними, але вкрай болючими виключеннями.

Висвітлено проблеми покращання якості життя, перебігу і перинатальних наслідків вагітності у жінок з вродженими вадами серця шляхом обгрунтування, розробки та впровадження комплексної системи немедикаментозних оздоровчих заходів допологової підготовки та антенатальної охорони плода з урахуванням виявлених особливостей патогенезу ускладнень і факторів, що сприяють їх виникненню. Проаналізовано структуру та причини материнської та перинатальної смертності від екстрагенітальних захворювань в Україні за 20 років, показана роль та місце серед них вроджених вад серця. Розкрито особливості фізичної працездатності, психоемоційного стану та якості життя вагітних з вродженими вадами серця з урахуванням виду вади та стадії серцевої недостатності. Розглянуто особливості функціонального стану основних систем адаптації (стрес-реалізуючих і стрес-лімітуючих) і визначено їх порушення у разі вроджених вад серця у матері. За допомогою ендокринологічних, інструментальних, патоморфологічних досліджень вивчено зміни діяльності фетоплацентарного комплексу. Запропоновано критерії ранньої діагностики порушень плодово-плацентарного кровотоку та прогнозування таких ускладнень як загроза переривання, дистрес та затримка росту плода. Висвітлено особливості скоротливої діяльності матки та механізми їх формування на основі вивчення плацентарних гормонів та їх рецепторів у міометрії. Надано диференційовану патогенетично обгрунтовану систему допологової підготовки та реабілітаційних заходів, яка призводить до покращання якості життя, психоемоційного стану, функції серцево-судинної та інших систем, підвищується толерантність до фізичного навантаження, зменшується плацентарна недостатність, що сприяє зниженню частоти ускладнень вагітності, пологів, материнської та перинатальної патології та смертності серед вагітних з вродженими вадами серця.

Цель работы - разработать тактику профилактики фетальных гипоксических нарушений у беременных с врожденными пороками сердца (ВПС), сердечной недостаточностью (СН) и железодефицитной анемией. Под наблюдением находились 86 беременных с ВПС и NYHA II - III. Из них у 68 в третьем триместре беременности диагностирована анемия (группа I); 18 беременных с ВПС, NYHA II - III без анемии составили группу II; контрольную группу составили 24 беременные без кардиальной патологии, с физиологическим течением беременности. Всем беременным с оформлением информационного согласия проведено изучение концентрации ферритина, уровня гемоглобина, морфологическое исследование плаценты. Всем беременным были назначены препараты железа. Перорально назначался железа (III) гидроксид полимальтозный комплекс (Мальтофер) при уровне гемоглобина выше 95 г/л и предполагаемом сроке родов более 40 дней от начала лечения. При уровне гемоглобина ниже 95 г/л внутривенно вводился железа (III) гидроксид сахарозный комплекс (Венофер) с последующим переходом на таблетированное железо (III). В группах беременных I и II не было перинатальных потерь, рождения детей в сроке беременности менее 28 недель и с оценкой по Апгар при рождении ниже 4 баллов. Беременные с цианотичными пороками сердца и необходимостью досрочного родоразрешения в сроке менее 37 недель не включались в исследование. Имела место корреляция между степенью тяжести анемии у женщин с ВПС на фоне СН и недоношенностью, наличием ЗВУР и рождением детей в состоянии асфиксии различной степени (соответственно r = 0,8, r = 0,75 и r = 0,85). Выводы: формирование фетоплацентарного комплекса у женщин с ВПС на фоне СН протекает с осложнениями, связанными с наличием тканевой гипоксии, а также с возможным влиянием на этот процесс оксидантного стресса. Развитие железодефицитной анемии в данной группе представляет дополнительный фактор риска плацентарной дисфункции, что подтверждается морфометрическими и морфологическими исследованиями плацент. Ранняя профилактика и своевременное лечение позволяют значительно уменьшить частоту осложнений и улучшить перинатальные исходы в данной группе пациентов.