Проведен анализ клинических и ультразвуковых признаков у 79 пациенток с кровоизлиянием в яичник, сопровождающимся формированием кистозного образования яичника с кровоизлиянием (КОЯК). Все ультразвуковые изображения были подразделены на 4 типа: тип 1 - опухолевидное образование с плотным, аморфным гиперэхогенным содержимым; тип 2 - на плотном гипоэхогенном фоне сетчатый или в виде губки рисунок с нитевидными полосами, проходящими в разных направлениях; тип 3 - опухолевидное образование, состоящее отдельно из жидкостного и плотного компонентов; тип 4 - большая кистозная полость с маленькой твердой частью - капсулой кистозного образования. Ультразвуковые изображения 1, 2 и 3 типов со временем трансформировались в кистозный вариант типа 4, затем исчезали. Чаще КОЯК обнаруживались у нерожавших женщин - 47 (59,4 %), во второй фазе менструального цикла - 63 (79,7 %). Диагностика КОЯК, не сопровождающихся интраперитонеальным кровотечением, основывается на комплексной оценке в динамике ультразвуковых и клинических данных. В большинстве случаев КОЯК полностью регрессируют за 2 - 4 недели без хирургического вмешательства.

Одержані дані свідчать, що жінки, які перенесли апоплексію яєчника, належать до групи ризику щодо розвитку порушень репродуктивного здоров'я і потребують проведення реабілітаційних заходів з урахуванням форми апоплексії і супутніх факторів ризику. Запропонований алгоритм діагностичних, лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів дозволяє знизити частоту порушень репродуктивного здоров'я, а також гестаційних ускладнень у разі наступної вагітності. Це дає право рекомендувати запропоновану методику для широкого використання в практичній охороні здоров'я.

Проаналізовано результати лікування 2 001-го хворого, оперованого внаслідок наявності підозри на гострий апендицит (ГА). З'ясовано, що найбільшу кількість діагностичних помилок припущено в жінок, у 21,1 % яких інтраопераційно діагностовано гостру гінекологічну патологію, у структурі якої найбільшу кількість становлять випадки апоплексії яєчника (АЯ) (61,4 %). Встановлено значення лейкоцитозу та нейтрофільного зсуву для диференціальної діагностики ГА та АЯ. На підставі результатів вивчення клітинного складу лейкоцитарної формули виявлено значущість лейкоцитарних індексів інтоксикації та клітинних співвідношень у диференціальній діагностиці зазначених нозологій. Впроваджено методику визначення рівня сорбційної здатності еритроцитів для диференціальної діагностики ГА та АЯ. Розроблено алгоритм ультразвукового обстеження хворих з підозрою на ГА, використання якого дозволило підвищити специфічність і чутливість методу. Визначено показання до діагностичної лапароскопії у цієї групи хворих. На підставі результатів досліджень опрацьовано диференціально-діагностичний алгоритм у пацієнток з підозрою на ГА, використання якого сприяло зменшенню кількості діагностичних помилок до 2 % і покращанню безпосередніх і віддалених результатів їх лікування.

Представлены современные данные литературы об этиологии, патогенезе, диагностике и лечении апоплексии яичников. Рассмотрены проблемы дифференциальной диагностики апоплексии яичника с острым аппендицитом, методы консервативного и хирургического лечения.

Освещены вопросы этиологии и патогенеза апоплексии яичника, так как с внедрением новой технологии в последние годы изменился подход к диагностике и лечению этой патологии. Результаты исследования указывают на необходимость проведения после перенесенной операции апоплексии яичника различных реабилитационных мероприятий, направленных на регуляцию функции яичника и профилактику рецидивов заболевания для сохранения репродуктивности функций.

З метою виявлення зв'язку між апоплексією яєчника й інфекційно-запальними захворюваннями статевих органів, спричиненими специфічною урогенітальною мікрофлорою, обстежено 90 пацієнтів із внутрішньочеревними кровотечами яєчникового походження. У досліджених пацієнток проведено діагностику наявності хламідійної, мікоуреаплазмової та герпетичної інфекції в сироватці крові й у мазку із цервікального каналу, що здійснювали з використанням методів імуноферментного аналізу й полімеразної ланцюгової реакції. У тканинах стінки кістозного геморагічного утворення яєчника наявність досліджених мікроорганізмів вивчено за допомогою реакції прямої імунофлуоресценції. Встановлено, що апоплексія яєчника в більшості випадків розвивається на тлі загострення хронічної асоційованої хламідійної, міко- або уреаплазмової інфекції. Клінічні випадки апоплексії яєчника, що супроводжуються помірною або значною внутрішньочеревною крововтратою, здебільшого пов'язані із загостренням хронічної асоційованої специфічної інфекції - C. trachomatis і M. hominis. Найбільший рівень інфікованості специфічними мікроорганізмами виявлено у пацієнтів із макроперфораніями ендометріоїдних кіст, що може бути зумовлено не тільки етіологічною роллю інфекційного чинника, але й значним імуносупресивним впливом ендометріозу на природну резистентність.

Досліджено 16 клінічних випадків апоплексії яєчника з об'ємом внутрішньочеревної кровотечі від 150,0 до 500,0 мл. У 75 % випадків джерелом апоплексії було жовте тіло в стадії розквіту. Морфологічні зміни в тканині яєчника та жовтому тілі зумовлені порушеннями гемоциркуляції, які пов'язані зі змінами судин яєчника.

Проаналізовано результати загального аналізу крові у 137 пацієнток із гострим апендицитом та у 55 - з апоплексією яйника, у яких визначено діагностичну чутливість показників лейкоцитарних індексів інтоксикації в диференціальній діагностиці гострого апендициту та апоплексії яйника. За результатами дослідження встановлено, що використання лейкоцитарного індексу інтоксикації Я. Я. Кальф-Каліфа, як і інтегрального гематологічного показника та нейтрофільно-моноцитарного співвідношення для диференціальної діагностики гострого апендициту та апоплексії яйника не інформативне, оскільки наведені показники істотно не відрізняються у даних групах пацієнтів. З цією метою доцільно застосовувати визначення рівня лейкоцитів, лейкоцитарний індекс інтоксикації В. К. Островського, нейтрофільно-лімфоцитарне та нейтрофільно-монолімоцитарне співвідношення, оскільки діагностична чутливість даних показників є високою та їхні значення достовірно відрізняються та можуть слугувати ефективним диференціально-діагностичним критерієм. У пацієнтів з катаральним апендицитом з цією метою доцільно застосовувати лімфоцитарно-моноцитарне співвідношення.

Вперше доповнено наявні дані щодо морфогенезу апоплексії яєчників на підставі вивчення особливостей клінічного перебігу, морфологічних, у т. ч. морфометричних та імуногістохімічних, даних. Вперше виявлено, що збільшення об'єму гемоперитонеума у разі апоплексії яєчників, в зв'язку з розривом стінки кісти жовтого тіла спостерігається у разі збільшення розміру кісти, стоншенні її стінки, зростанні жорсткості стінки судин (підвищення вмісту колагену IV типу в базальній мембрані та склероз адвентиції), зменшенні вмісту ендотеліну-1 в ендотелії судин, що сполучається з погіршенням умов для вазоконстрикції ураженої судини, збільшенням об'єму діапедезних крововиливів в стінку кісти і, відповідно, із зменшенням міцності стінки кісти. Загалом за умов розвитку апоплексії яєчників виникає не тільки більший дефект стінки кисти, але й формуються гірші умови для припинення кровотечі та тромбоутворення. Вперше встановлено, що апоплексія жовтого тіла яєчників має особливий механізм збільшення об'єму гемоперитонеума, який виникає у випадках гіперплазії клітин гранульозотекалютеїнового шару жовтого тіла, що обумовлює пухкість жовтого тіла яєчника. Високе кровонаповнення дрібних капілярів спричиняє збільшення об'єму діапедезних крововиливів в тканину жовтого тіла і посилює його пухкість. Різке зменшення вмісту ендотеліну-1 в ендотеліоцитах судин на фоні близького до норми вмісту колагену IV типу в базальній мембрані ендотелію інгібує, очевидно, вазоконстрикцію та тромбування дефекту судин.

Показано можливості підвищення ефективності збереження та відновлення репродуктивного здоров’я у жінок з апоплексією яєчника шляхом вдосконалення методів неінвазивної діагностики внутрішньочеревних кровотеч яєчникової етіології, розробки патогенетично обгрунтованого діагностично-лікувального алгоритму та реабілітаційно-профілактичної програми з урахуванням виявлених патогенетичних і морфофункціональних особливостей захворювання, а також можливостей сучасних інноваційних медичних технологій. На підставі теоретичного узагальнення даних епідеміологічних, гормональних досліджень, особливостей клінічних проявів соно-, відео- та морфоструктури джерела оваріальної кровотечі, стану мікро-біоценозу статевих шляхів, системи гемостазу у разі апоплексії яєчника патогенетично обгрунтовано та розроблено систему діагностики, диференційовані способи консервативного та оперативного лікування, а також систему комплексного реабілітаційно-профілактичного ведення, що в сукупності сприяло зменшенню кількості випадків рецидиву захворювання та відновленню репродуктивної функції у разі цієї патології.

Мета дослідження - вивчення клінічних аспектів у жінок з анемічною формою апоплексії яєчника на сучасному етапі. Проведено клініко-лабораторне обстеження 140 жінок. Із них 65 хворих з анемічною формою апоплексії яєчника, яким вперше проведено лапароскопічну операцію і які були розподілені на дві групи залежно від використаного під час операції методу гемостазу. Отримані результати свідчать, що єдиною значущою відмінністю між двома досліджуваними групами був показник тривалості оперативного втручання. Операції були майже в 1,5 разу тривалішими у 2-й групі хворих, гемостаз яким здійснювали за допомогою накладення швів на яєчник. Під час аналізу цифрових записів оперативного посібника визначили, що причиною збільшення його тривалості є сам етап гемостазу, що передбачав у 100 % вилущування кісти та накладення одного або декількох швів на рану яєчника. Тривалість етапу зростала внаслідок того, що лапароскопічне накладення швів, особливо з інтракорпоральним зав'язуванням вузлів, є досить трудомісткою процедурою. Жодних значущих відмінностей між групами щодо середнього об'єму крововтрати, частоти поєднаних операцій, післяопераційного ведення, перебігу післяопераційного періоду і тривалості перебування у стаціонарі виявлено не було. Отримані клінічні результати необхідно враховувати під час ведення жінок із апоплексією яєчника.

Мета дослідження - вивчення впливу різних варіантів оперативного лікування апоплексії яєчників (АЯ) на стан оваріального резерву. Було проведено клініко-лабораторне та інструментальне обстеження 65 хворих з АЯ, яким вперше проводили лапароскопічні операції. Цих пацієнток було включено у проспективне дослідження і розподілено на 2 групи залежно від використаного під час операції методу гемостазу. До 1-ї групи увійшли 35 хворих, гемостаз яким здійснювали за допомогою біполярної коагуляції; у 2-у групу - 30 хворих, кровотечу з яєчника в яких було спинено за допомогою накладення швів. Результати проведених досліджень свідчать, що використання гемостазу під час операцій у хворих з АЯ, у який би спосіб його не проводили (біполярний ток або накладання швів), призводить до втрати частини оваріального резерву. До великих втрат оваріального резерву призводить використання для спинення кровотечі біполярної електрохірургії. Заключення: одержані результати необхідно враховувати як під час оперативного лікування жінок з АЯ, так і у разі відновлення репродуктивної функції.