Проведено исследование на 20 крысах линии Вистар, у которых моделировали экспериментальную модель хронического верхушечного периодонтита. Для лечения, в качестве антисептиков, использовали Диоксизоль и хлоргексидин. Установлено, что больший антисептический эффект достигается при использовании Диоксизоля.

Проведена клиническая оценка отечественного композиционного материала Цитофил F (La Tus) при лечении различных форм хронического верхушечного периодонтита. Продемонстрирована высокая эффективность его применения в сравнении с зарубежным аналогом Endo Rez (Ультрадент).

Зазначено, що підвищення ефективності лікування періодонтитів постійних зубів з незакінченим ростом кореня у дітей залишається актуальною проблемою стоматології. За результатами гістоморфологічних досліджень встановлено, що матеріал Остеопатит керамічний марки ОК 015 має біологічну сумісність з оточуючими тканинами та пришвидшує репаративний остеогенез. На підставі одержаних результатів розроблено та впроваджено в клініку двоетапний спосіб лікування деструктивних форм періодонтиту у дітей, який передбачає на першому етапі лікування - тимчасове пломбування кореневих каналів пастою на основі ОК 015. Постійне пломбування кореневих каналів проведено після досягнення апексифікації, майже повного чи повного відновлення кісткової тканини (другий етап лікування).

Під час хірургічного лікування хронічних періодонтитів молярів нижньої щелепи, що має за мету їх збереження, виникають численні технологічні питання, серед яких найважливіше - стійке відновлення кісткової тканини в перірадикулярній ділянці. Покращання утворення нової кістки спостерігається у разі застосування препарату Ербісол.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р661.210.121-5

Рубрики:

Періодонтит

Шифр НБУВ: Ж16391 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Цель исследования - установить частоту встречаемости различных форм хронических периодонтитов (ХП) и альвеолитов, а также особенности клинического их течения у пациентов с металлическими включениями в полости рта при наличии у них гальванической патологии (компенсированного и декомпенсированного гальванизма, атипичной и типичной форм гальваноза). Проведено обследование 77-и больных с ХП, у которых в полости рта имелись металлические включения: 45 больных с ХП и гальванизмом, 32 больных с ХП и гальванозом. На основании анализа потенциометрических и иммунологических показателей выявлено, что в первой группе наблюдения у 57,8 % пациентов имелась компенсированная форма и у 42,2 % - декомпенсированная форма гальванизма, во второй группе наблюдения у 40,6 % пациентов выявлена атипичная и у 59,4 % - типичная форма гальваноза. Выяснено, что клиническое течение и характеристика морфологических изменений при периодонтитах у больных с гальванической патологией имеют характерные особенности в зависимости от формы гальванизма и гальваноза. Частота возникновения осложнений после удаления зубов в виде альвеолитов, а также особенности их клинического течения зависят от выраженности гальванической патологии. Выводы: у пациентов с металлическими включениями в полости рта и гальванизме в 95,6 % случаев встречались хронические формы периодонтитов - фиброзный и гранулематозный. При декомпенсированной форме чаще выявлялись гранулематозные периодонтиты (в 89,5 % случаев), а также обострившиеся формы течения хронических периодонтитов. При гальванозе в большинстве случаев (50,0 %) обнаруживались гранулирующие формы периодонтита, а также обострение хронических периодонтитов (31,2 %). У обследуемых с гальванической патологией при гальванизме осложнения в виде альвеолита встречались в 6,7 %, а при гальванозе - у 28,1 % пациентов.

Лікування хронічного періодонтиту залишається актуальною проблемою в сучасній стоматології. Дана патологія становить 15 - 30 % від загального числа стоматологічних захворювань. Проведено ряд експериментів на лабораторних тваринах (білих щурах) з метою виявлення впливу ендогерметиків на гістологічну будову слизової оболонки верхньощелепного синусу. За лабораторних умов досліджено вплив сучасних пломбувальних матеріалів на мікрофлору періапікального вогнища. Обстежено хворих з хронічним періодонтитом зубів верхньої щелепи та одонтогенним гайморитом з використанням конусно-променевої томографії.

Представлены результаты комплексного лечения и профилактики воспалительных осложнений при оперативных вмешательствах у 49 больных генерализованным пародонтитом I - II степени тяжести, отягощенным сахарным диабетом 2 типа. Выявлено, что вероятность развития воспалительных осложнений после хирургического лечения напрямую зависит от наличия в пародонтальных тканях пародонтопатогенных бактерий, снижения биоцинной функции слизистой оболочки полости рта и дисбаланса в цитокиновой системе. Разработана программа медикаментозного сопровождения хирургических операций по направленной регенерации тканей пародонта, заключающаяся в антибактериальной и иммунокоррегирующей терапии в сочетании с местным воздействием на патологический очаг системой HELBO. Предложенный комплекс лечебно-профилактических мероприятий обеспечивает быстрое купирование воспалительных осложнений в раннем и отдаленном послеоперационном периоде, потенцирует более полноценное восстановление дефектов костных структур у больных генерализованным пародонтитом, отягощенным сахарным диабетом 2 типа.

Останнім часом досягнуто певних успіхів у пошуках нових і удосконаленні відомих способів лікування хронічного періодонтиту. Проте багато питань етіотропної і патогенетичної терапії вимагають подальшої розробки. Усе ще залишаються невирішені питання відновлення структури та функції періапікальних тканин після лікування деструктивних форм захворювання.

Проведено вивчення характеру мікрофлори кореневих каналів у разі хронічних верхівкових періодонтитів та її порівняльної чутливості до дії лікарських форм антисептиків in vitro. Встановлено, що антимікробна активність досліджених препаратів зменшується в послідовності: діоксизоль >> стоматофіт-А >> хлоргексидин >> фурацилін. У разі багаторазового додавання суспензії золотистого стафілокока встановлено низьку виснажуваність бактерицидної активності діоксизолю.

Установлена взаимосвязь групп крови АВ0 с клиническими проявлениями хронического верхушечного периодонтита (ХВП). Интенсивность поражения околоверхушечных тканей, оцененная с помощью комплексного апикального индекса (КАИ), достоверно выше у обследованных с группой крови В(III) и А(II). Наиболее низкие показатели интенсивности баллов и активности течения ХВП отмечены у лиц с группой крови 0(I).

Індекс рубрикатора НБУВ: Р661.210.121-3

Рубрики:

Періодонтит

Шифр НБУВ: Ж69358 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Показана связь заболеваний ротовой полости с отклонениями элементного состава смешанной слюны и волос у мужчин - военнослужащих срочной службы. Проанализированы биосубстраты 141 военнослужащего 18 - 22 лет на содержание макро- и микроэлементов с помощью методов МС-ИСП и АЭС-ИСП. При кариесе наблюдался выраженный полиэлементоз с существенными сдвигами в элементном составе слюны и волос, в основном, в сторону увеличения концентрации химических элементов, депонирующихся в костях, в том числе повышение содержания токсикантов в изучаемых биосубстратах. При хроническом периодонтите было отмечено сниженное содержание в волосах и слюне основных остеотропных элементов, в том числе кальция, магния и фосфора, а также иммунотропных микроэлементов селена и цинка. Проведение санирования ротовой полости уменьшает степень разрушения костной ткани и элиминацию минералов, однако не устраняет дефицит макро- и микроэлементов. Выявленный дефицит указывает на необходимость проведения профилактических мероприятий для предотвращения повторного заболевания.

Важливим фактором у виникненні одонтогенних кист (ОК) є зниження реактивності організму. Доведено, що при ОК запальна реакція формується в результаті взаємодії бактеріальних агентів і продуктів їх життєдіяльності під час проникнення вірулентних форм у критичних концентраціях та ендогенних факторів неспецифічного імунного захисту організму. Корекція імуногенезу можлива тільки з урахуванням функціонального резерву організму. Відомо, що стан зубощелепної системи значною мірою визначається співвідношенням мікро- і макроелементів як в організмі в цілому, так і в ротовій порожнині. На сьогодні існує ряд досягнень у вивченні питань генезу, патоморфології та хірургічної корекції ОК. Втім, є багато труднощів щодо ранньої діагностики і прогнозування результату лікування кист щелеп, що зумовлено відсутністю врахування загального соматичного фону організму і, як наслідок, недостатньою ефективністю радикального комплексного лікування.

Для одержання стійкого позитивного результату під час лікування періодонтиту, крім усунення запалення та дії на патогенну мікрофлору кореневого каналу, необхідно досягти також репаративної регенерації тканин перідонта. У зв'язку з цим вивчено остеорегенераторні властивості розробленої пасти на основі настоянки живокосту та кальцію гідроксиду в експерименті на щурах. Морфологічне дослідження коміркової кістки нижньої щелепи дослідних тварин показало, що запропонована паста сприяє регенерації кістки у місці дефекту та стимулює остеосинтез, що підтверджується утворенням острівців кісткової тканини в місці дефекту щелепи у тварин дослідної групи, починаючи з 14 доби експерименту. Денситометричне дослідження оптичної щільності кістки за рентгенограмами нижніх щелеп щурів довели, що регенерація кісткової рани, виповненої запропонованою пастою, відбувається майже так само, як і рани, що виповнена кров'яним згустком.

В процесі експерименту встановлено, що штучне створення апікального отвору облігатно призводить до резорбції цементу апікальної частини кореня зуба, при цьому резорбція мала переважно тяжкий ступінь, із залученням дентину. Навпаки, в зубах зі збереженим апікальним отвором резорбції цементу або не було зовсім (16,7 %), або вона мала легкий ступінь (83,3 %). Доповнено наукові знання щодо зв'язку характеру запалення в періапікальних тканинах зі ступенем тяжкості резорбції апікальної частини кореня зуба при експериментальному апікальному періодонтиті. Встановлено, що хронічне запалення в періапікальній ділянці не пов'язане з резорбцією твердих тканин кореня. Вдосконалено модель експериментального апікального періодонтиту, що завжди супроводжується резорбцією твердих тканин апікальної частини кореня зуба. Одержано наукові докази відновлення цементу після ендодонтичного лікування хронічного апікального періодонтиту в зубах з експериментально викликаною резорбцією твердих тканин апікальної частини кореня зуба. Показано, що утворення цементу після ендодонтичного лікування відбувається на фоні хронічного запалення, що препарування цементного каналу сприяє покращенню віддалених результатів ендодонтичного лікування в зубах з частково та повністю зруйнованим апікальним отвором. Доведено, що виникнення найближчих ускладнень після препарування цементного каналу не впливає на віддалені результати ендодонтичного лікування хронічного апікального періодонтиту в зубах зі зруйнованим апікальним отвором, виникнення найближчих ускладнень після остаточного пломбування кореневих каналів пов'язано з гіршим віддаленим результатом лікування періодонтиту в зубах з сильно зруйнованим і з частково зруйнованим апікальним отвором.

Підвищено ефективність лікування пацієнтів з хронічним верхівковим періодонтитом шляхом використання препаратів антимікробної дії на поліетиленоксидній основі. На підставі результатів мікробіологічних та клініко-лабораторних досліджень виявлено високу терапевтичну ефективність використання для медикаментозної обробки кореневих каналів під час лікування хронічного верхівкового періодонтиту препарату гідроксиметилхіноксиліндіоксид з вмістом лідокаїну, а для тимчасового пломбування - почергове використання препарату хіноксиліндіоксид з вмістом лідокаїну з пастою на основі гідроксиду кальцію у порівнянні з традиційним лікуванням. Застосування запропонованого методу сприяло скороченню тривалості лікування в основній групі та покращанню клініко-рентгенологічних показників на 92,8 % за клінічними даними та на 74,4 % - за рентгенологічними.

Мета дослідження - вивчення впливу мікрофлори кореневих каналів на мікробіоценоз порожнини рота в осіб з тривало нелікованим хронічним апікальним періодонтитом (НХАП). У дослідженні взяли участь 27 осіб віком 18 - 20 років. Були сформовані 3 групи: перша - особи з інтактними зубами (9 чол.); друга - особи із санованими зубами, в тому числі після лікування хронічного періодонтиту (ХП) (8 чол.); третя - особи з ХП і відкритими кореневими каналами (10 чол.). В осіб третьої групи ХП раніше не лікували, і кореневі канали були відкриті протягом від 3-х міс до 1 року. Для дослідження збирали ротову рідину (натще до чистки зубів) в кількості 1 мл, поміщали в стерильну пробірку і доправляли в бактеріологічну лабораторію протягом години. Мікробіологічне дослідження проведено шляхом бактеріологічного посіву ротової рідини (0,1 мл) на селективні середовища. Ідентифікацію виділених штамів мікроорганізмів здійснювали на основі морфологічних, культуральних і біохімічних ознак відповідно з визначником бактерій Д. Берги. Результати дослідження мікробного пейзажу ротової рідини показали, що НХАП є вогнищем інфікування ротової порожнини і сприяє зміщенню мікробіоценозу у бік дисбактеріозу, про що свідчить збільшення змісту в ротовій рідині таких мікроорганізмів, як Actinomyces, Peptostreptococcus micros, Peptostreptococcus anaerobius, Fusobacterium nucleatum і Porphyromonas endodontalis, а також зменшення сапрофітної мікрофлори - Lactobacillus, Enterococcus bacillus і Bacillus brevis.

Мета роботи - оцінити значимість одного з найважливіших факторів ризику виникнення ускладнень в імплантології - мікробного зубного нальоту та обгрунтувати рекомендації щодо мінімізації його негативного впливу на результати протезування на імплантатах. Розроблено схему причинно-наслідкових співвідношень мікробного зубного нальоту з потребою у реставрації зубощелепної системи методом імплантації. Узагальнено основні етіологічні фактори хвороб періодонта, показано подібність періодонтиту (пародонтиту) і периімплантиту. Обгрунтовано рекомендації щодо профілактики периімплантиту. Висновки: успіхи в імплантології переважно залежать від факторів пацієнта, серед яких найважливішим є регулярне і ретельне чищення зубів під контролем лікаря або зубного гігієніста.

Проаналізовано дані літератури щодо проблеми впливу хронічної одонтогенної вогнищевої інфекції, якою є періодонтит, на загальний стан організму людини. Проаналізовано існуючі методи місцевого та загального лікування патології періодонта, висвітлено їх переваги та недоліки. Обгрунтовано необхідність комплексного лікування хронічного та загостреного періодонтиту постійних зубів. Вказано на доцільність використання рослинних засобів у терапії патології періодонта.