Розглянуто різні варіанти тунельних невропатій (ТН) верхніх кінцівок (ВК). Висвітлено методи діагностики ТН, хірургічні й існуючі консервативні методи їх лікування. Увагу приділено "модним" малоінвазівним ендоскопічним втручанням, диференціальній діагностиці тунельних синдромів з іншими захворюваннями, невропатії дорсального нерва лопатки. Виявлено клінічні прояви ТН ВК, зокрема, кубітального та карпального тунельних синдромів, синдромів довгого грудного та міжреберно-плечевого нерва.

Рассмотрены различные варианты туннельных невропатий (ТН) верхних конечностей (ВК). Освещены методы диагностики ТН, хирургические и существующие консервативные методы их лечения. Внимание уделено малоинвазивным эндоскопическим вмешательствам, дифференциальной диагностике туннельных синдромов, невропатии дорсального нерва лопатки. Выявлены клинические проявления ТН ВК, в частности, кубитального и карпального туннельных синдромов, синдромов долгого грудного и межреберно-плечевого нерва.

В експерименте на 30-ти белых крысах массой 250 - 300 г была создана модель для изучения особенностей протекания процессов регенерации в периферическом нерве после его анатомического прерывания и наложения микрохирургического периневрального шва в неблагоприятных условиях за счет регионарного гнойного процесса. Через 7, 14, 30 и 90 суток после операции удаляли блок тканей из зоны неврального анастомоза, проводили изучение препаратов проксимальной и дистальной культей оперированного нерва, регенерационной невромы с помощью макро-, микро-, и электронно-микроскопических методов. Установлено, что регионарный гнойный процесс неблагоприятно влияет на защитные возможности эпиневрия, темпы и полноценность де- и регенераторных процессов, темпы и качество синапсогенеза, но после ликвидации гнойного процесса, процессы регенерации восстанавливаются. Эффективными методами ликвидации местного гнойного процесса у 6-ти животных было назначение антибиотиков (согласно чувствительности) и иммуномодуляторов.

Представлены новые микрохирургические инструменты, которые применяют в микрохирургии периферических нервов. Благодаря этому существенно улучшились известные микрохирургические методики и внедрены новые. Определены приоритетные направления в решении проблемы инструментальной оснащенности.

Впервые предложен способ хирургического лечения периферических невралгий третьей ветви тройничного нерва с сохранением его целостности с последующим курсом реабилитационной терапии.

Досліджено проблему ремієлінізації корінця трійчастого нерва у разі невралгії цього нерва. Вивчено можливість аплікації розчину прогестерону на його корінець у лабораторних тварин під час мікрохірургічного втручання. Проаналізовано морфологічні зміни мієлонової оболонки за місцевого використання цього гормону. Для проведення дослідження вдосконалено мікрохірургічний доступ до корінця трійчастого нерва морської свинки, на основі якого розроблено експериментальну модель сегментарної токсичної демієлінізації зони входу цього нерва. З використанням морфологічних і гістохімічних методів установлено, що аплікація 2,5 %-го розчину прогестерону на демієлінізовану частину корінця трійчастого нерва під час мікрохірургічного втручання покращує відновлення мієлонової оболонки.

На підставі ретроспективного вивчення клінічних спостережень 160-ти хворих на невралгію трійчастого нерву (НТН), які перенесли повторні хірургічні втручання з приводу рецидиву даного захворювання після хірургічного лікування, з'ясовано фактори, що сприяють рецидивам. Розроблено тактику повторного обстеження хворих з рецидивами тяжких форм НТН і показання та протипоказання щодо повторного хірургічного втручання. Визначено вагомість малих хірургічних і нейрохірургічних методів у повторному хірургічному лікуванні тяжких форм НТН. Доведено, що ефективність повторних нейрохірургічних операцій не залежить від характеру методів первинного хірургічного втручання, а залежить від кількості їх попереднього застосування, що слід враховувати під час вибору методу повторного хірургічного лікування рецидивів даної патології.

Дисертацію присвячено актуальним питанням лікування остеохондрозу хребта, зокрема використання пункційної лазерної дискектомії в лікуванні попереково-крижових дискогенних радикулітів. Уточнений комплекс обстежень необхідний для визначення показів та протипоказів до пункційної лазерної дискектомії, обгрунтовані покази і протипокази до проведення ПЛД, визначені особливості проведення ПЛД в залежності від рівня ураження та ступеню випинання міжхребцевого диска, вивчені найближчі та віддалені результати лікування хворих з дискогенними попереково-крижовими радикулітами, проведений аналіз ускладнень та незадовільних результатів лікування при застосуванні пункційної лазерної дискектомії. Доведена ефективність методу ПЛД в лікуванні дискогенних попереково-крижових радикулітів.

Проаналізовано найближчі та віддалені результати лікування з використанням мініінвазивних методів 300-т хворих з дискогенними поперековими радикулопатіями. За цього стан хворих оцінювався за багатьма параметрами: виразністю больового синдрому за візуальною аналоговою шкалою болю, вербальною оцінною шкалою та процентною шкалою, рівень якості життя хворих визначався за Островським питальником і питальником якості життя EUROQOL. Грижі розрізнялися за локалізацією, розмірами, формою. З застосуванням методів лікування поперекових дисків, зокрема, мікрохірургічної дискектомії за W.Caspar, ендоскопічної мікродискектомії за Destadau і лазерної вапоризації дисків за P.Ascher, прооперовано 150 осіб. На підставі аналізу ефективності кожного мініінвазивного методу виявлено основні критерії відбору хворих для використання певного методу лікування, а саме: виразність больового синдрому, розмір, локалізацію та форму грижі, тип будови хребетного каналу та тривалість анамнезу.

Уперше на підставі аналізу результатів хірургічних втручань у разі тунельних нейропатій (ТН) ліктьового та серединного нервів залежно від ступеня та тривалості компресії, варіанту оперативного втручання уточнено показання до хірургічного лікування зазначеної хвороби, запропоновано оптимальний термін і обгрунтовано доцільність його проведення. Виявлено, що симптоматика ТН може імітуватися цілою низкою захворювань, що вимагає проведення диференційної діагностики. За певних випадків діагноз ТН може бути діагнозом виключення. Розроблено оптимальний діагностичний алгоритм, який дає змогу диференційовано визначати показання до лікування хворих з ТН ліктьового та серединного нервів. Виявлено, що для візуалізації є необхідним розширення показань до магнітно-резонансної терапії. Результати хірургічного лікування не залежать від віку та статі, найкращий ефект цього лікування одержано у хворих з симптомами іритації та гірший - з симптомами випадіння. Ефективність лікування залежить від ступеня компресії та тривалості хвороби - за більш ранніх термінів здійснення декомпресії та меншого її ступеня мав місце більший відсоток ефективного відновлення функції нерва. У ранньому післяопераційному періоді у першу чергу поліпшується чутливість та меншою мірою змінюється об'єм рухів. Кращі результати відновлення функції нерва одержані у разі проведення у післяопераційному періоді ранньої електростимуляції. Результати операції за кубітального тунельного синдрому з переводом та без переводу ліктьового нерва відрізняються несуттєво.

Висвітлено питання діагностики та хірургічного лікування нейроваскулярно-компресійних синдромів черепних нервів (НКС ЧН), таких як невралгія трійчастого й язикоглоткового нервів, гемілицевий спазм, синдром Меньєра, пароксизмальна артеріальна гіпертензія, які характеризуються вираженим больовим синдромом або порушенням функції відповідних ЧН за гіперактивним типом, призводять до страждання хворих, професійної та функціональної дезадаптації, з тривалою персистенцією та рецидивуванням, і не мають загально визнаного підходу в лікуванні. На підставі обстеження та лікування 430-ти пацієнтів встановлено необхідність одночасної наявності як мінімум двох факторів для розвитку НКС ЧН. Такими є: судинна компресія корінця ЧН, яка спричиняє локальну ішемію та каскад післяішемічних перетворень, зміни в імунній системі організму депресивного характеру й аутонейросенсибілізацію. Обгрунтовано, розроблено та впроваджено в практику методи лікування НСК ЧН, які базуються на медикаментозній етіотропній терапії та, за її неефективності, хірургічному лікуванні - операції мікросудинної декомпресії відповідного ЧН з застосуванням нових методів і способів, з урахуванням як виявлених особливостей анатомії задньої черепної ямки, так і мікроанатомії взаєморозташування структур мосто-мозочкового кута. Зазначено, що використання сучасних методів діагностики, в тому числі інтраопераційного електронейромоніторингу, встановлення патогенетичних механізмів розвитку НКС, застосування розробленої тактики та методів лікування дозволили підвищити його ефективність до 96,9 % в ранньому післяопераційному періоді і до 89,2 % - у віддаленому.

Досліджено особливості відновлення сідничного нерва за умов нейротомії з відтермінованою нейрорафією, стан нервових волокон, що проростають у периферичний (дистальний) відрізок нервового стовбура, особливості їх мієлінізації під впливом нейропептидних засобів. З'ясовано закономірності процесів регенерації та мієлінізації нервових волокон у різні терміни після пошкодження та залежно від впливу нейропептидних засобів за умов нейротомії з відтермінованою нейрорафією. Встановлено доцільність використання нейропептидних засобів у разі відновлення сідничного нерва за таких умов.

Розглянуто причини виникнення хіазмального синдрому, патогенез, основні клінічні прояви, особливості класифікації, методів діагностики, перебігу у хворих із різними захворюваннями хіазмально-селярної ділянки (аденомою гіпофіза, краніофарингіомою тощо). Важливим є визначення ранніх симптомів захворювання для надання своєчасної нейрохірургічної допомоги.

Представлены результаты хирургического лечения 26 больных с последствиями родовых повреждений периферических нервов, из которых 6 больных - с последствиями родового повреждения лицевого нерва и 20 больных - с последствиями повреждения плечевого сплетения. Все больные прооперированы с использованием методики прямой длительной электростимуляции в отдаленном периоде - более трех лет после травмы. После 6 - 12 месяцев хронической стимуляции у 24 (92,3 %) больных достигнуты позитивные результаты в виде улучшения двигательной, чувствительной функций, регресса вегетативно-трофических нарушений, в итоге - существенное улучшение функции поврежденной конечности.

Подано результати застосування методу трансплантації ембріофетоплацентарного комплексу людини в лікуванні деяких нейростоматологічних захворювань, таких як невропатія лицьового нерва периферійного генезу та крилопіднебінний гангліоніт. Всі пацієнти раніше проходили лікування, котре не дало бажаного результату. На основі проведення трансплантації і тривалого спостереження за хворими (протягом 3-х років) зроблено висновок, що трансплантація ембріофетоплацентарного комплексу людини за розробленою технологією має виражений терапевтичний ефект під час лікування нейростоматологічних захворювань.

На сучасному рівні широко в медичній практиці застосовується високочастотні-електрозварювальні технології, але вплив їх на нервову тканину до цього часу не визначено. Мета роботи - вивчення змін ультраструктури клітинних популяцій аферентного сегментарного центра під час процесу регенерації травмованого сідничого нерва за умов впливу високочастотної електрозварювальної технології. За допомогою методу електронної мікроскопії вивчено аферентні сегментарні центри сідничних нервів щурів (n = 20) на 1, 6 тижнях після операції відтворення моделі стандартної травми периферійного нерва з подальшим відновленням цілісності стовбура за допомогою епіневрального шва (I група) та після оперативного лікування травми нерва за запропонованою методикою з використанням високочастотної електрозварювальної технології. Контролем були псевдооперовані щури (n = 5) (III група). У разі відновлення цілісності нервового стовбура за допомогою СВ-електрозварювальної технології в нейроцитах спинномозкових вузлів ознаки альтерації та активації виражені слабкіше, ніж в групі тварин, яким цілісність нервового стовбура було відновлено за допомогою епіневральних швів. У групі тварин, яким було застосовано електрозварювальну технологію, також знижена комунікаційна взаємодія між клітинами сателітами та нейронами. Вище наведене свідчить, що у тварин, яким було застосовано електрозварювальну технологію, наявна відсутність затримки дегенерації та існують благоприємні умови для росту аксонів. Висновки: застосування ВС-електрозварювальної технології сприяє прискоренню відновлення травмованого периферійного нерва.

Одной из главных причин синдрома грудного выхода (СГВ) являются изменения в передней лестничной мышце в результате компрессии плечевого сплетения и подключичных сосудов. Стандартное оперативное вмешательство с целью устранения компрессии позволяет существенно улучшить результаты хирургического лечения, однако, учитывая длительность периода восстановления функций пораженных верхних конечностей и возобновление симптоматики, особенно боли, в послеоперационном периоде, проблема лечения СГВ остается актуальной на сегодняшний день. Цель исследования - улучшение результатов хирургического лечения больных с СГВ, обусловленным изменениями в передней лестничной мышце, путем усовершенствования методов длительной электростимуляции структур плечевого сплетения. В клинике восстановительной нейрохирургии были прооперированы 37 пациентов с СГВ, обусловленным изменениями в передней лестничной мышце. Всем пациентам проведены невролиз, ангиолиз и декомпрессия нейрососудистого пучка в надключичной области, в том числе 14 больным с использованием методики длительной электростимуляции структур плечевого сплетения "НейСи-3М" ("ВЭЛ", Киев, Украина). Сочетание декомпрессии структур плечевого сплетения и подключичных сосудов с дополнительной длительной электростимуляцией в послеоперационном периоде позволило достичь у 92,3 % пациентов положительного эффекта в виде восстановления нервно-мышечного аппарата, чувствительных и трофических функций верхней конечности, а также стабильного регресса болевого синдрома. Выводы: длительная электростимуляция плечевого сплетения - эффективный метод для восстановления нервно-мышечного аппарата и чувствительных функций верхней конечности, обеспечивающий стабильное купирование болевого синдрома у больных с синдромом грудного выхода.

Мета роботи - оцінити якість життя осіб із травматичними ушкодженнями периферичних нервів верхньої кінцівки під час оперативного лікування. Матеріал і методи: аналіз науково-методичної літератури; опитування, методи математико-статистичної обробки даних. Для оцінки якості життя (ЯЖ) використано "Короткий опитувальник оцінки статусу здоров'я" (MOS SF-36) і "Методику оцінки якості життя хворого" за Д. М. Ароновим, 2002 р. SF-36 складається з 36 питань, згрупованих у 8 шкал: фізичне функціонування, рольова діяльність, тілесна біль, загальне здоров'я, життєздатність, соціальне функціонування, емоційний стан і психічне здоров'я. Методика оцінки ЯЖ хворого за Д. М. Ароновим (2002) складається з 17 питань. Методика надає можливість оцінити: наскільки пацієнт вважає своє життя повноцінним і з чим пов'язує зміни в ЯЖ. Дослідження проведено на базі ДУ "Інститут нейрохірургії імені акад. А. П. Ромоданова НАМН України", відділення відновлювальної нейрохірургії. В обстеженні взяли участь 27 пацієнтів із травматичними ушкодженнями периферичних нервів верхньої кінцівки. Всім пацієнтам проводилося оперативне лікування. Проведено оцінку фізичного та психологічного здоров'я осіб із травматичними невропатіями верхньої кінцівки за SF-36. Виявлено, що пацієнти з даною патологією за компонентом фізичного здоров'я набрали у середньому від 28 до 71 балів. Показники психічного здоров'я вказаних хворих суттєво не відрізнялися від показників фізичного здоров'я (30 - 67 балів). У цілому серед хворих спостерігався середній рівень ЯЖ - у 74,1 % випадків. Низький рівень ЯЖ виявлено у 4 пацієнтів (14,8 %), високий - у 3 (11,1 %). Провівши оцінку ЯЖ пацієнтів із травматичними невропатіями верхньої кінцівки за допомогою "Методики оцінки якості життя хворого" за Д. М. Ароновим (2002), виявлено наступне: головною причиною зниження ЯЖ 88,9 % хворих назвали необхідність робити операцію на ураженій верхній кінцівці, тривало лікуватися та проходити курси реабілітації. Встановлено, що зниження ЯЖ у хворих із захворюваннями периферичної нервової системи обумовлено необхідністю лікуватися, зменшенням активності у повсякденному житті, обмеженнями у проведенні дозвілля та на роботі, зміною ставлення друзів, приятелів і товаришів по службі, зниженням у зарплаті.

Мета роботи - розробити алгоритм реабілітаційних заходів в осіб із компресійно-ішемічними невропатіями верхньої кінцівки (КІНВК). У дослідженні брали участь 67 хворих із КІНВК, серед них було 43 (64,2 %) чоловіки та 24 (35,8 %) жінки. Тривалість захворювання становила від 3 до 18 міс. Вік обстежених варіював від 18 до 57 років, у середньому становив 39,4 +- 6,7 року. Дослідження проводилося на базі неврологічного відділення та відділення фізіотерапії Київської міської клінічної лікарні N 4, м. Київ, у період з 2017 по 2019 рр. Використано наступні методи дослідження: аналіз та узагальнення даних літературних джерел, контент-аналіз медичних карт, реабілітаційне обстеження. Важливою умовою лікування тунельних невропатій є комплексний підхід, який повинен мати такі складові: комплексне реабілітаційне обстеження для визначення основних реабілітаційних проблем; постановка завдань із прогнозуванням отриманого кінцевого результату; добір відповідних індивідуальних та оптимальних для кожного пацієнта засобів фізичної терапії. Розроблено алгоритм фізіотерапевтичного втручання, який включав застосування наступних заходів: кінезотерапії з нейродинамічною мобілізацією, тейпування, стимулювального масажу, апаратної фізіотерапії, механотерапії та гідрореабілітації. Запропонований алгоритм заходів фізичної терапії відрізнявся від стандартних тим, що надав змогу сформувати цілі реабілітаційного процесу з урахуванням диференційованого підходу до вирішення проблеми реабілітації пацієнтів з КІНВК з різним ступенем тяжкості розладів рухових функцій; мав комплексний, міждисциплінарний підхід до вирішення проблем пацієнтів із даною патологією. Зроблено висновки, що розробка алгоритму фізіотерапевтичного втручання для осіб з КІНВК є актуальною проблемою з огляду на те, що КІНВК часто призводять до зниження якості життя людини та тривалої втрати працездатності. Під час розробки алгоритму реабілітаційних заходів необхідно враховувати: індивідуальні особливості функціонального стану пацієнтів за даної патології, наявність і вираженість рухових і чутливих порушень, які залежать від того, який саме нерв руки уражений (серединний, ліктьовий чи променевий), характеру ураження, вік, професійну діяльність і потреби пацієнта.

Дисертаційна робота присвячена актуальним питанням хірургічного лікування наслідків травматичних ушкоджень нервів верхньої кінцівки, поєднаних із ушкодженнями м’язового апарату, сухожилків, судин, кісток. У дослідження включено 60 хворих із наслідками поєднаних ушкоджень нервів, що перебували на лікуванні у відділенні відновлювальної нейрохірургії з рентгеноопераційною, з 2008 по 2017 роки. По відношенню рівня поєднаного ушкодження ПН до основних груп м’язів передпліччя та кисті всіх хворих розподілено на три групи. Група 1 - 22 хворих мали поєднані ушкодження нервів верхньої кінцівки проксимальніше м’язів передпліччя та кисті, переважно на рівні плеча. Загальною характеристикою хворого першої групи було переважне ушкодження двох та більше нервів (серединний нерв у 86,4 % випадків) в поєднанні із ушкодженням магістральної артеріальної судини. В даній групі хворих основним нейрохірургічним реконструктивним втручанням була аутонейропластика нервів верхньої кінцівки та була виконана у 16 (72,7%) випадках, у 19 (86,4%) хворих проводився ангіоліз плечової артерії. Результат хірургічного лікування в групі 1 хворих: у 5 хворих (71,4% від загальної кількості хворих із ушкодженням МШН) виконання реконструктивного вручання дозволило досягти відновлення функції двоголового м'язу плеча та плечового м’язу до М5 за \4RSC. У двох випадках регенерація МШН була неефективною. У віддаленому періоді їм проведена транспозиція м’язів передпліччя за Штайнлером із задовільним функціональним результатом. В міру збільшення кількості ушкоджених нервів, показники ефективного відновлення як МА ПФП, так і дистальних м’язів кисті значно знижувались. При ушкодженні двох нервів ефективне відновлення досягнуто у 80% для МА ПФП, 74% - для МА ЗФП, 50% - для м’язів підвищення першого пальця та 60% - для «внутрішніх м’язів кисті. Група 2-28 хворих мали поєднане ушкодження нервів кінцівки дистальніше МА передпліччя та проксимальніше МА кисті. Загальна характеристика хворого групи 2: переважне ушкодження двох нервів (в 100% випадків серединного), 100% ушкодження м’язево-сухожилкового апарату, що у більше ніж половині випадків вимагало проведення реконструктивного втручання на сухожилках; третина хворих (32,1 %) потребували повторного втручання як на нервах так і на сухожилках. В цій групі добрий результат відмічено у 16 (57,1%) хворих; задовільний - у 8 (28,6%) хворих; негативний - у 4 (14,3%) випадках. Група 3-10 хворих з наслідками травми нервів верхньої кінцівки поєднаної із ушкодженням м’язового апарату на рівні передпліччя. Загальна характеристика хворого даної групи: ушкодження двох та більше нервів в поєднанні із вторинним (непрямим) ішемічним ушкодженням м’язового апарату, що у всіх випадках спричинене переломом плечової кістки. В даній групі в якості основного реконструктивного нейрохірургічного втручання використано невроліз нервових структур, що в 80 % випадках доповнювалась встановленням системи для хронічної електростимуляції ушкоджених нервів верхньої кінцівки. В групі 3 доброго результату (відновлення функції МА передпліччя та «внутрішніх м’язів кисті до М4-М5 за МЛБС) відмічено у 80% випадків. У хворих з недостатнім відновленням функції кисті суттєвого прогресу досягнуто при подальшому використанні корегуючих втручань на сухожилковому апараті.