Представлено сучасні відомості про ендемічний для України трансмісійний зооантропонозний біогельмінтоз - дирофіляріоз: його поширеність, характеристику гельмінту, клінічні варіанти перебігу, лікування, лабораторну діагностику, профілактичні і протиепідемічні заходи.

Представлены современные сведения об эндемическом для Украины трансмиссийном зооантропонозном биогельминтозе-дирофиляриозе: его распространение, характеристика гельминта, клинические варианты течения, лабораторную диагностику, профилактические и противоэпидемиологические мероприятия.

Рассмотрены вопросы ранней экспресс-диагностики гельминтозов (глистных заболеваний), а также их профилактики, диспансеризации и гигиены. Освещена биотехнология метода радиоэстезии относительно парадиагностики глистных заболеваний, приведены тест-таблицы парадиагностики с помощью графического способа радиоэстезии.

Розглянуто питання етіології, патогенезу, епідеміології та профілактики аскаридозу. Описано клінічну картину першої міграційної і другої кишкової фаз аскаридозу, висвітлено питання його діагностики та лікування, терміни диспансерного спостереження.

Рассмотрены вопросы этиологии, патогенеза, эпидемиологии и профилактики аскаридоза. Описана клиническая картина первой миграционной и второй кишечной фаз аскаридоза, освещены вопросы его диагностики и лечения, сроки диспансерного наблюдения.

Розглянуто методи морфології, патогенезу, клініки, діагностики, а також сучасні принципи лікування та профілактики теніозів. Виявлено ознаки теніаринхозу, а також джерела інвазії даного захворювання. Описано методи діагностики цистицеркозу. Визначено термін диспансерного спостереження за особами, які перехворіли на теніоз. Розкрито суть поняття ценурозу. Наведено напрямки профілактичних заходів нейроцистицеркозу. Проаналізовано особливості епідеміології та епізоотології антропозоогельмінтозів.

Рассмотрены методы морфологии, патогенеза, клиники, диагностики, а также современные принципы лечения и профилактики тениозов. Выявлены признаки тениаринхоза, а также источники инвазии данного заболевания. Описаны методы диагностики цистицеркоза. Определены сроки диспансерного наблюдения за лицами, переболевшими тениозом. Раскрыто содержание понятия ценуроза. Приведены направления профилактических мер нейроцистицеркоза. Проанализированы особенности эпидемиологии и эпизоотологии антропозоогельминтозов.

Вивчено вплив комплексної антигельмінтної терапії з додатком прополину на динаміку внутрішньопечінкового кровообігу хворих хронічним опісторхозом. Встановлено, що додаток прополину до традиційної антигельмінтної терапії значно покращує як клінічні, так і гемодинамічні показники, що свідчать про перевагу комплексної антигельмінтної терапії з додатком прополину.

Изучено влияние комплексной антигельминтной терапии с добавлением прополина на динамику внутрипеченочного кровообращения больных хроническим описторхозом. Установлено, что добавление прополина к традиционной антигельминтной терапии значительно улучшает как клинические, так и гемодинамические показатели, что свидетельствует о преимуществе комплексной антигельминтной терапии с добавлением прополина.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р682.440.9 + Р517.767

Рубрики:

Філяріоз

Шифр НБУВ: Ж20806 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р517.7-5

Рубрики:

Гельмінтози

Шифр НБУВ: Ж16999 Пошук видання у каталогах НБУВ 

In Ukraine the population are exposed to a wider spectrum of filariases, dipetalonemams included, and occur most frequently. Parasitizing in man of adult females D. repens by migration in the bloodstream of their microfilariae during the invasion period suggests to us th'at man, as in other zoonoses, can become a sourse of infection.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р517.764-59

Рубрики:

Стронгілоїдоз

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На основании результатов исследования и данных литературы приведены общие и частные механизмы патогенного влияния паразитов. Несовершенство лабораторной диагностики, недооценка значения лямблиоза и кишечных гельминтов, которые являются первой причиной патологии органов желудочно-кишечного тракта, обуславливает необходимость профилактического лечения с целью предупреждения развития тяжелых клинических проявлений, а также для проведения химиопрофилактики среди лиц, которые контактировали с больными.

Розглянуто класифікацію та клінічні вияви гельмінтозів людини. Проаналізовано вплив паразитів на організм господаря, зокрема на роботу органів травлення. Наведено схему лікування із застосуванням альбендазолу.

Приведены результаты наблюдения дирофиляриоза, успешно пролеченного Вормилом.

The case of echinococcosis in the stage of cystic generalization which was't diagnosed during patient address to the polyclinic where at first physicians suspected tuberculosis then kidney cancer with metastasis in hepar and lungs so this the patient was denied to be operated, to be given hama- and chemotherapy.

Зазначено, що гельмінти здійснюють механічне та хімічне ушкодження тканин хазяїна під час проникнення статевозрілих паразитів або їх міграційних форм. Зміни в організмі неспецифічних хазяїв у разі міграційного аскаридозу проявляються сильніше та значно раніше, ніж у специфічних, а ступінь прояву морфофункціональних змін залежить від інтенсивності зараження та тяжкості перебігу інвазії.

За останні роки захворюваність на токсокароз стала серйозною медико-соціальною проблемою для багатьох країн світу, включаючи Україну. Розглянуто актуальні питання діагностики та лікування токсокарозу. Наведено власні клінічні спостереження.

Вперше вивчено клінічні особливості гіменолепідозу у взаємозалежності від показників ендогенної інтоксикації, перекисного окиснення ліпідів та антиоксидантного захисту організму, мікрофлори та місцевого імунітету кишечнику. Запропоновано класифікацію гіменолепідозу за тяжкістю перебігу захворювання, розроблено критерії визначення форм його прояву. Встановлено, що під впливом базисної терапії у хворих на гіменолепідоз активно розвивається дисбіоз кишечнику, спостерігається пригнічення системи антиоксидантного захисту, посилення процесів пероксидації та ендогенної інтоксикації організму. Виявлено недостатню протигельмінтну ефективність базисної терапії. Зроблено оцінку ефективності комплексного лікування хворих на гіменолепідоз з використанням окремо та поєднано синглетно-кисневої терапії, тіотриазоліну, симбітеру концентрованого. Вперше обгрунтовано доцільність диференційованого застосуваннн синглетно-кисневої терапії, тіотриазоліну та симбітеру концентрованого в комплексному лікуванні хворих на гіменолепідоз залежно від тяжкості захворювання. Доведено саногенну дію запропонованої терапії, спрямовану на боротьбу з основними патогенетичними механізмами гіменолепідозу.

Вивчено клініко-епідеміологічний перебіг токсокарозу на прикладі Харківщини. Зазначено, що за умов регіону велика кількість собак і значна ураженість їх токсокарозом призводять до інтенсивного забруднення навколишнього середовища яйцями токсокар, що створює сприятливі умови для розповсюдження інвазії серед населення. На підставі результатів проведеного за допомогою ІФА сероепідеміологічного обстеження населення на токсокароз виявлено суперечність між наявністю виявлених осіб з антитілами до токсокар і відсутністю реєстрованої захворюваності на дане захворювання. Всебічне клініко-лабораторно-інструментальне обстеження хворих сприяло можливості оцінки токсокарозу як хронічного системного захворювання, різноманітного за клінічними проявами. Проведене специфічне лікування з використанням медизолу й імуномоделювального препарату циклоферону дозволило знизити стан напруження за рахунок зміни співвідношень кортизолу й інсуліну, що свідчить про збільшення компенсаторних можливостей організму, має велике значення для захисного ефекту пристосування у разі зараження, а також для підвищення клінічного ефекту лікування за умов дегельмінтизації.

На основі використання сучасних методів дослідження вперше визначено основні неврологічні синдроми, стан біоелектричної активності мозку та церебральної гемодинаміки, проведено аналіз варіабельності серцевого ритму та психофізіологічних процесів й імунологічного статусу у дорослих, хворих на ентеробіоз. Встановлено взаємозв'язок між тривалістю ентеробіозної інвазії та клініко-неврологічними, електрофізіологічними, психофізіологічними та імунологічними показниками. Проведено порівняльний аналіз клініко-параклінічних показників у хворих з первинною та повторною ентеробіозною інвазією до та після проведення курсу специфічної терапії. Виявлено, що у пацієнтів з повторною інвазією спостерігаються більш виразні зміни досліджуваних показників, ніж у пацієнтів з первинною інвазією. Обгрунтовано способи корекції порушень нервової системи у хворих на ентеробіоз з урахуванням тривалості інвазії.

Розроблено методи діагностики та критерії оцінки тяжкості перебігу уражень органів гепато-гастро-дуодено-панкреатичної зони (ГГДПЗ) у разі хронічного опісторхозу. Проведено вивчення і порівняльну оцінку клінічних, клініко-лабораторних, імунологічних та інструментальних методів у процесі обстеження хворих на хронічний опісторхоз на різних етапах захворювання. Розкрито залежність показників методів від тривалості інвазивного процесу. Відзначено, що деякі методи, зокрема, гепатосцинтиграфія, ехосонографія і контактна рідкокристалічна термографія, мають високу інформативність (73 - 93 %) про характер і активність процесу в органах ГГДПЗ, та використовуються як додаткові критерії в постановці діагнозу. Встановлено, що дані інструментальні методи з високою діагностичною можливістю не конкурують, а доповнюють один одного. Клініко-лабораторні, імунологічні, реогепатографічні методи використовуються як додаткові критерії, допомагають прогнозувати та оцінювати тяжкість перебігу захворювання. Відзначено, що найбільшу прогностичну інформативність мають реогепатографічні та імунологічні критерії у порівнянні з клінічними та клініко-лабораторними. На підставі комплексного вивчення закономірностей змін у співвідношенні показників імунітету та порушень органів ГГДПЗ об'єктивно оцінено стан організму хворих на опісторхоз, диференційовано проведено антигельмінтну та патогенетичну терапію, а також спрогнозовано й оцінено ефективність лікування опісторхозу та його ускладнень. Розроблено метод комплексної додаткової діагностики та поетапного обстеження хворих на опісторхоз для оптимізації діагностики, зокрема диференційної, уражень органів

  Скачати повний текст