Проаналізовано результати до- та інтраопераційних обстежень і хірургічного лікування 34-х пацієнтів з внутрішніми жовчними норицями. Проведено оцінку діагностичних можливостей ультрасонографії, ендоскопічних та рентгенологічних методів дослідження. Зазначено, що пріоритетними в хірургічному лікуванні є операції з роз'єднання нориць і відновлення прохідності дистальних відділів загальної жовчної протоки.

Проанализированы результаты до- и интраоперационных обследований и хирургического лечения 34-х пациентов с внутренними желчными свищами. Проведена оценка диагностических возможностей ультрасонографии, эндоскопических и рентгенологических методов исследования. Указано, что приоритетными в хирургическом лечении являются операции по отделению свищей и обновлению проходимости дистальных отделов общих желчных протоков.

Представлен анализ результатов хирургического лечения 103-х больных с наружным свищом внепеченочных желчных протоков. Причиной образования наружного желчного свища явилось ятрогенное повреждение желчевыводящих путей во время выполнения холецистэктомии, резекции желудка и эхинококкэктомии. Перед операцией всем больным проводили коррекцию нарушений водно-электролитного баланса, лечение и профилактику печеночно-почечной недостаточности, борьбу с анаэробной инфекцией. У всех больных выполнено реконструктивное вмешательство. Послеоперационные осложнения возникли у 14-ти (13,6 %) больных, летальность составила 3,6 %. Основная причина смерти больных - несостоятельность швов анастомоза, интоксикация, печеночно-почечная недостаточность, обусловленные возникновением гнойного холангита и холангиогенного абсцесса печени.

Проаналiзовано методи дiагностики i оперативного лiкування внутрiшнiх (у 19 хворих) та зовнiшнiх (у 18) жовчних нориць, що утворилися внаслiдок деструктивних та ускладнених форм холециститу.

Спонтанные наружные желчные свищи внепеченочных желчных путей относятся к казуистике. Их причиной является желчекаменная болезнь или опухоль. В данной статье описан случай длительного скрытого течения желчекаменной болезни. Лишь развившееся осложнение - деструктивный холецистит, перипузырный инфильтрат и последующая перфорация желчного пузыря в переднюю брюшную стенку с образованием наружного свища желчного пузыря - стало поводом к позднему обращению за медицинской помощью, что привело к несвоевременной диагностике.

Розглянуто проблему інтраабдомінальних післяопераційних ускладнень у практиці хірургічного лікування органів гепатобіліарної зони. Найбільш поширеним з них є пошкодження жовчних проток. Наведено їх причини, класифікації за різними чинниками, клінічні вияви, можливості інструментальної діагностики та планування тактики ведення хворих. Детально ці питання висвітлено щодо зовнішніх жовчних нориць. Акцентовано увагу на діагностичних і лікувальних можливостях сучасних малоінвазивних ендоскопічних та ультразвукових технологій.

Мета роботи - визначення способу хірургічного лікування спонтанних внутрішніх біліарних нориць (СВБН) при синдромі Mirizzi (СМ). Ретроспективно проаналізовано результати лікування 8 000 пацієнтів із жовчнокам'яною хворобою в Закарпатській обласній клінічній лікарні імені Андрія Новака з 1997 по 2017 рр. У 192 із цих пацієнтів спостерігали СВБН. Отже, частота виявлення СВБН становила 2,4 %. При СМ І типу виконували холецистектомію із зашиванням широкої і короткої міхурової протоки, II типу - холецистектомію "від дна" з висіченням норицевого ходу і зашиванням дефекту у загальній жовчній протоці (ЗЖП) на Т-подібній трубці, III типу - холецистектомію з пластикою ЗЖП залишками стінки жовчного міхура і зовнішнім дренуванням Т-подібною трубкою, IV типу - холецистектомію "від дна" із повним пересіченням ЗЖП. У 19 хворих із холедоходуоденальними норицями при СМ I типу виконано ендоскопічну папілофістулотомію із метою надійного дренування ЗЖП, евакуції конкрементів із неї і ліквідації внутрішнього отвору нориці. Висновки: метою операції при СВБН є видалення жовчного міхура, забезпечення відтоку жовчі у просвіт травного каналу і пасажу хімусу по ньому. Якщо виявляють норицю у порожнистому органі, виконують її висічення з ушиванням отвору, в окремих спостереженнях застосовують резекційні способи ліквідації нориць.

Наведено результати дослідження лікування пацієнтів з жовчовитіканням і жовчними норицями шляхом удосконалення існуючих і розробки нових методів хірургічного лікування, а також індивідуалізації хірургічної тактики на основі вивчення різноманітних механізмів їх розвитку, прогнозування ризику їх утворення, розробки профілактичної програми у хворих з високим ризиком їх виникнення. Представлено результати експериментальних досліджень з відтворенням моделі жовчної нориці й подальшим морфологічним вивченням стану стінки загальної жовчної протоки, фістулярного каналу, печінки, які визначають оптимальні терміни для виконання реконструктивних операцій. Проведено імунні дослідження у різні періоди існування жовчних нориць, які виявили часову залежність появи імунопатологічних реакцій з розвитком аутоімунних реакцій на 3-4 тиждень персистенції жовчної нориці, у той час як запальні реакції жовчної протоки затихають. Досліджено варіанти жовчовитікань, зокрема внутрішньочеревні та внутрішньопечінкові біломи, жовчний перитоніт, зовнішні жовчовитікання. Доведено, що тяжкість стану пацієнтів з внутрішньочеревними ускладненнями жовчовитікання не залежить від тяжкості пошкоджень жовчовивідних протоків. Визначено тактичні підходи у пацієнтів даної категорії з пріоритетним застосуванням мініінвазивних технологій з метою евакуації патологічного вмісту. Запропоновано подальші варіанти лікування у випадку персистенції жовчних нориць. У разі "малих" пошкоджень холедоха та непрохідності його дистального відділу застосовано сучасні ендоскопічні та черезшкірні черезпечінкові методи лікування. Визначено місце різновидів техніки біліодигестивних анастомозів у залежності від їх виду, стану стінки, діаметру та форми отвору протоки. У випадку малого діаметра протоки, анастомозі "кінець в бік", витонченій стінці протоки показано формування прецизійного анастомозу вузловими евертованими швами.

Мета роботи - порівняння якості життя пацієнтів із спонтанними внутрішніми біліарними норицями і без них до та після хірургічного лікування. Синдромом Mirizzi I типу діагностовано у 82 (38,7 %) пацієнтів, синдром Mirizzi II (II - V) типу - у 130 (61,3 %) пацієнтів. У дослідженні використана класифікація A. Csendes - M. Beltran. Чоловіків було 68 (32,0 %), жінок - 144 (68,0 %). Вік пацієнтів коливався від 37 до 80 років (у середньому становив 66,4 року). Якість життя оцінювали за опитувальником Gastrointestinal Simptom Rating Scale. При порівнянні показників якості життя застосовували t-критерій Ст'юдента, порівнювались середні значення та квадратичні відхилення. Достовірність отриманих величин p перевіряли, використовуючи поправку Бонфероні та метод False Discovery Rate. При проведенні множинного порівняння з поправкою Бонфероні та за методом False Discovery Rate встановлено статистично значущу різницю між якістю життя пацієнтів із синдромом Mirizzi I та II типу як до, так і після операції. При порівнянні за шкалою сумарного вимірювання встановлено, що якість життя пацієнтів без спонтанних внутрішніх біліарних нориць покращилась на 11 % після холецистектомії при синдромі Mirizzi I типу. При порівнянні результатів оцінки якості життя до і після операції у пацієнтів із синдромом Mirizzi II типу встановлено, що якість їх життя після операції покращилась на 10 % від початкового рівня. Висновки: якість життя пацієнтів із синдромом Mirizzi I типу вища порівняно із якістю життя пацієнтів із спонтанними внутрішніми біліарними норицями як до, так і після операції (p = 0,0001), що пояснюється порушенням у останніх жовчовиділення та пасажу жовчі по шлунково-кишковому каналу. Ліквідація спонтанних внутрішніх біліарних нориць покращує якість життя пацієнтів на 10 %, що характеризується зменшенням показників за всіма пунктами опитувальника Gastrointestinal Simptom Rating Scale.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.520.51

Рубрики:

Жовчні нориці

Шифр НБУВ: РА453815 Пошук видання у каталогах НБУВ