На основании литературных данных и полевых материалов анализируется значение степного сурка как природного носителя туляремии. Обсуждаются циркуляционные направления этого заболевания в природных популяциях сурка. Рассматривается возможность заболевания в момент непосредственного контакта людей с животными. Во время акклиматизации сурков необходимо брать во внимание эпизоотологический фактор.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р194.77 + Р514.77-1

Рубрики:

Епідеміологія туляремії

Туляремія

Шифр НБУВ: Ж69231/мед. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Изучена биоценотическая структура природных очагов в разных участках степной зоны Украины, а также выявлены причины депрессии основных носителей возбудителя туляремии.

Представлены результаты анализа проявления эпидемического процесса туляремии в Степной зоне Украины за период с 1945 по 2007 гг.

Наведено результати ретроспективного аналізу еколого-епізоотичних і епідемічних проявів туляремії в Україні в цілому і на територіях окремих ландшафтно-географічних зон (Полісся, Лісостеп, Степ) за період 1945 - 2009 рр. Проведено аналіз і встановлено тенденцію щодо збільшення захворюваності на туляремію в Україні на сучасному етапі. Встановлено довготривалість проявів епізоотичної й епідемічної активності різних типів природних осередків в різних ландшафтно-географічних зонах.

Наведено результати ретроспективного аналізу еколого-епізоотичних проявів туляремії в цілому в Україні та на територіях окремих ландшафтно-географічних зон (Полісся, Лісостеп, Степ) за період 1945 - 2009 рр. Встановлено тривалість і особливості прояву епізоотичної активності різних типів природних осередків туляремії в різних ландшафтно-географічних зонах.

Проаналізовано епізоотичну та епідемічну активність природного осередку туляремії в Дунай-Дністровському межиріччі у ХХ ст. Встановлено, що за цей період епізоотична та епідемічна активність проявилась двічі - у 1948 - 1949 рр.та 1988 - 1989 рр. Зараження людей було пов'язане з використанням води зі зрошувальної системи з господарсько-побутовою метою, а розширенню межі епізоотії, очевидно, сприяли зайці-русаки. Доведено, що навіть кардинальні перетворення природних екосистем під впливом господарської діяльності людини можуть тільки тимчасово призупинити активність осередкової екосистеми, що свідчить про її стійкість і необхідність періодичного еколого-епізоотологічного контролю.

Проанализирована эпизоотическая и эпидемическая активность природного очага туляремии в Дунай-Днестровском междуречье в ХХ веке. Установлено, что за этот период эпизоотическая и эпидемическая активность проявилась дважды - в 1948 - 1949 и 1988 - 1989 рр. Заражение людей было связано с использованием воды оросительной системы с хозяйственно-бытовой целью, а расширению границы эпизоотии, очевидно, способствовали зайцы-русаки. Доказано, что даже кардинальные преобразования природных экосистем под влиянием хозяйственной деятельности человека могут только временно приостановить активность очаговой экосистемы, что свидетельствует о ее стойкости и необходимости периодического эколого-эпизоотического контроля.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р194.77

Рубрики:

Епідеміологія туляремії

Шифр НБУВ: Ж28852/б. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Francisella tularensis належить до патогенів найвищого пріоритету, які мають найбільший вплив на людську популяцію внаслідок легкості поширення, високої летальності, створення панічних настроїв, спеціальних заходів органів охорони здоров'я. Мета роботи - оцінити епідеміологічну ситуацію з туляремії в Україні та світі, дослідити ймовірні ризики її ускладнення. У роботі використано бази даних PubMed, EMBASE, звітні матеріали відділу особливо небезпечних інфекцій, статистичні форми обліку щеплень, дані польових спостережень і результати лабораторних досліджень ДУ "Сумський обласний лабораторний центр МОЗ України". Туляремія є ендемічним захворюванням для неарктичного і палеоарктичного регіонів, зустрічається в основному у північній півкулі. В Україні та у суміжних з її кордонами державах реєструються поодинокі випадки захворювання на туляремію. Основними резервуарами Francisella tularensis і джерелами інфекції є гризуни. Серед переносників особливе місце займають кліщі. Інфікування людей найчастіше відбувається у природних осередках. Висновки. Імовірно, що сучасна епідеміологічна ситуація є "вершиною айсбергу", оскільки туляремія, зважаючи на багатоликість, етіологічно не верифікується, а випадки недуги, що виявляються, ховаються під маскою інших захворювань. Для об'єктивної оцінки і прогнозування епізоотичної та епідеміологічної ситуації з туляремії у регіоні необхідно проводити повноцінний епізоотологічний моніторинг з урахуванням чисельності, видового складу й інфікованості основних джерел і переносників даної інфекції.