Представлены данные распространения холеры в различных регионах Украины на протяжении XIX - XX ст. Рассмотрены факты шести крупных пандемий холеры, обусловленных отсутствием санитарного надзора за источниками водоснабжения, канализацией, очисткой населенных мест. Показано, что проведение санитарно-гигиенических профилактических мероприятий в комплексе с вакцинацией является единственно надежным способом ликвидации эпидемий холеры.

Визначено шляхи вдосконалення протиепідемічних та профілактичних заходів щодо холери на сучасному етапі в Україні. Установлено основні прояви та характеристику цього епідемічного процесу під час сьомої пандемії. Визначено переважно спалаховий характер захворюваності на холеру, можливість внутрішньолікарняної реалізації інфекції під час спалахів у закритих лікувальних закладах за основного шляху передачі - побутового. Порівняно результати досліджень щодо холери об'єктів довкілля та захворюваності на неї. Проаналізовано генетичну характеристику холерних ембріонів 01 групи за результатами визначення генів патогенності ctx, tcp і гена експресії toxR, встановлено їх епідемічну значущість. З урахуванням наукових даних щодо холери як антропосапронозної інфекції визначено деякі оптимальні абіотичні параметри збереження для токсигенних та нетоксигенних збудників. З використанням методу електронного картографування у програмі ArcGIS установлено залежність між інтенсивністю епідемічного процесу та належністю до екологічного регіону. Визначено, що територіями зі значним ризиком виникнення спалахів холери є екологічний регіон "понтичний". Згідно з цим уточнено критерії оцінки територій для розподілу за типами епідемічного прояву холери. Науково обгрунтовано підходи до обсягу та переліку об'єктів, що підлягають дослідженню. Надано пропозиції щодо вдосконалення існуючого епідеміологічного нагляду за холерою в Україні.

Визначено шляхи удосконалення протиепідемічних і профілактичних заходів щодо холери на сучасному етапі в Україні. Встановлено основні характеристики епідемічного процесу холери (ЕПХ) на прикладі епідемій на Миколаївщині у 1994 р. і 1995 р. Розглянуто ефективність протиепідемічних заходів, проведених в осередках холери. Виявлено причини низької ефективності таких заходів, як масова антибіотикопрофілактика, подвірні обходи, дезинфекція, підготовка медичного персоналу. Обгрунтовано необхідність зменшення обсягу бактеріологічних обстежень хворих на холеру та контактних з трьох досліджень до однократного. За допомогою методу картографування визначено території інтенсивного прояву ЕПХ в Україні. Зазначено, що до них відносяться усі приморські області півдня України та АР Крим. На підставі результатів проведеного епідеміологічного та статистичного аналізу ЕПХ на трьох раніше існуючих типах територій доведено, що територію країни можна розподілити на два типи за проявом епідемічного процесу. Надано епідеміологічну оцінку ефективності та доцільності проведених лабораторних обстежень населення на територіях країни, що відносяться до різних типів прояву ЕПХ. На територіях першого типу (інтенсивного прояву даного процесу) було виявлено 97,5 % осіб від усіх інфікованих у країні, а велика бактеріологічна робота, проведена на територіях другого типу, майже не принесла результатів. Обгрунтовано скорочення обсягу бактеріологічного обстеження населення на холеру. Зазначено, що це дозволить заощадити сили персоналу, матеріальні ресурси та буде сприяти оптимізації епідеміологічного нагляду за інфекцією.

Проведено дослідження історичного та епідемічного розвитку холери у світі. Описано особливості епідемічного розповсюдження та клініки сучасної холери, наведено статистичні дані ВООЗ. Описано випадок вперше діагностованої та підтвердженої в Україні холери, спричиненої V. cholerae O139.

Проведено исследование исторического и эпидемического развития холеры в мире. Описаны особенности эпидемического распространения и клиники современной холеры, приведены статистические данные ВООЗ. Описан случай впервые диагностированной и подтвержденной в Украине холеры, вызванной V. cholerae O139.

Розглянуто питання оцінювання епідемічних (соціоекологічних) ризиків за даними ДЗЗ та наземними метеорологічними вимірюваннями. Запропоновано підхід до оцінки комплексного ризику, що базується на оцінках ймовірностей, пов'язаних із виникненням та розповсюдженням епідемій. Метод аналізу ризику проникнення збудника в екосистему базується на модифікованому рівнянні Парето з урахуванням варіацій регіональних опадів і спроможності локальних екосистем поглинати та затримувати воду. Для підвищення ефективності прогнозування ризиків запропоновано метод розрахунку найбільш очікуваних розподілів досліджуваних величин, що використовуються замість середніх значень. Як індикатори ДЗЗ, запропоновано використовувати нормалізовані вегетаційний та водний індекси (NDVI і NDWI). Запропоновано методи оцінки ризиків розвитку збудника епідемії в екосистемах суходолу і моря. Надано вдосконалений метод просторово-часової регуляризації даних спостережень спектральних індексів ДЗЗ. Наведено значення калібрувальних, масштабних і вагових коефіцієнтів для використаних сенсорів та регіональних даних. Розраховано значення окремих та інтегральних ймовірностей виникнення і поширення епідемії в регіоні по періоду 2009 - 2012 рр. Запропоновано контрольний параметр для порівняння одержаних результатів зі статистичними даними про зареєстровані випадки захворювання на холеру.

На основі ретроспективного дослідження епідемій холери в Україні вперше описано та чітко визначено терміни "вторинний осередок" і "стійкий вторинний осередок". Проведено їх розподіл за типами прояву холери.

На основе ретроспективного исследования эпидемий холеры в Украине впервые описаны и четко определены сроки "вторичная ячейка" и "стойкая вторичная ячейка". Проведено их распределение за типами проявления холеры.

Епідемія будь-якої інфекційної хвороби - це невидимий безжальний ворог, якого неможливо перемогти військовим, політичним, економічним або ідеологічним шляхом. На такого роду загрози людство часто реагує досить нервово та підсвідомо намагається їх трохи міфологізувати, щоб хоч якось психологічно захистити себе від реального страху неминучої смерті. Оскільки від такої загрози не було раціонального захисту, більшість людей реагували переважно ірраціонально. Дев'ятнадцяте століття, майже так само, як і попередні, в епідеміологічному плані "стартувало" із самого календарного початку. Тільки на відміну від XVIII ст. основну небезпеку становила вже інша інфекційна хвороба - холера. В історії медицини впродовж позаминулого сторіччя було зафіксовано 6 спалахів епідемій холери починаючи з 1817 р. Перша з них розпочалась на сході Бенгалії і тривала 8 років (1817 - 1824 рр.), поступово охопивши майже всю Індію та значні райони Близького Сходу. Сприяли цьому традиційні подорожі до "святих місць" як індуїстських, так і мусульманських прочан, що під час пішої ходи та активного спілкування з місцевими мешканцями розносили холерний вібріон. Однією з суттєвих причин того, що епідемія холери продовжувалась з мінімальними перервами майже все XIX ст., був низький рівень наукових знань з мікробіології і те, що на той час ще не був виявлений збудник холери - вібріон. Ще одним чинником стало тотальне нерозуміння суспільством нагальної потреби обов'язково щодня дотримуватись у побуті хоча б найпростіших санітарних норм. Таке нерозуміння було і серед керівництва, що намагалося обмежити черговий спалах холери переважно адміністративними заходами без адекватних пояснень їх необхідності та суті населенню.