Рассмотрены различные способы нанесения упрочняющих покрытий на направляющие элементы оснастки (ионно-плазменный метод, ионная имплантация, плазмохимическая имплантация, детонационно-газовый метод) и оценено влияние этих способов на повышение стойкости штампов. Установлены необходимые характеристики упрочняющих детонационных покрытий и определены наиболее перспективные покрытия.

Одержано аналітичні залежності для визначення переміщення напівматриць штампу залежно від величини горизонтальної складової зусилля штампування та величини кута нахилу поверхонь матрицетримача та напівматриць, що сполучаються, що дозволило встановити їх раціональні конструктивні параметри. Розроблено комплексний науково-обгрунтований підхід до дослідження та розробки технології нанесення зміцнювальних покриттів, що дозволило підвищити в два рази стійкість формоутворювальних елементів конструкції. Обгрунтовано умови силового навантаження за П-подібному згинанні, що дозволило встановити величину зусилля, що діє, на різних стадіях формування заготівки. Одержано аналітичні залежності зносостійкості формоутворювальних елементів залежно від геометричних розмірів деталей, товщини матеріалу, величини додаткових зазорів і радіусів округлень пуансонів, що дозволяють прогнозувати пружинення деталей і зносостійкість в процесі експлуатації згинальних штампів.

Рассмотрен статистический метод построения математической модели электролитно-плазменного оксидирования (ЭПО) шестигранной заготовки по плану Бокса - Бенкина. Разработана модель ЭПО для алюминия. Выведена зависимость конечной пористости поверхности при ЭПО от основных факторов, влияющих на ход процесса. По выведенной зависимости построены поверхности отклика исследуемого параметра от факторов эксперимента.