Характеризуються типологічні особливості та їх прояв у поведінці та навчанні дитини. Розкрито значення врахування особливостей темпераменту у вихованні та учбовій діяльності молодших школярів. Підкреслена необхідність застосування вчителями індивідуального підходу у виховній роботі та учбовій діяльності з метою запобігання негативних проявів темпераменту, а також формування індивідуального стилю учбової діяльності школярів.

Висвітлено питання психологічної адаптації дітей до школи. Здійснено аналіз експериментальних даних, який засвідчив, що особливості адаптації дітей до навчальної діяльності тісно пов'язані з розвитком пізнавальних процесів, комунікативних, мотиваційних та емоційно-вольових якостей учнів. Встановлено, що незадовільний рівень психологічної адаптації дітей до навчальної діяльності обумовлений низьким рівнем розвитку у них пізнавальних процесів. Визначено, що процес адаптації детермінується зовнішніми та внутрішніми факторами. До перших належать психолого-педагогічні умови організації навчально-виховного процесу, до других - особливості психічного розвитку дітей. Запропоновано систему психологічної адаптації дітей до організованої навчальної діяльності, яка враховує індивідуальні особливості їх психічного розвитку та гуманістичні умови організації навчально-виховного процесу з залученням основних положень теорії емоційної регуляції навчальної діяльності.

Викладено теоретико-методологічні та експериментальні основи особистісного становлення на ранніх етапах онтогенезу. Вироблено модель позиції "Я-у-Світі" як особистісний інтеграл, сукупність базових особистісних характеристик, систему ціннісних ставлень дошкільника до світу та самого себе. Охарактеризовано процес розгортання особистісного буття у контексті предметно-практичної, комунікативної та пізнавальної діяльності дитини. Обгрунтовано сенситивність дошкільного дитинства як необхідної умови виникнення елементарних форм усвідомлення часо-просторової реальності життя. У рамках запропонованого підходу розроблено особистісно орієнтовану систему виховання, спрямовану на розвиток реалістичного образу Я як передумови життєвої компетентності та совісті, як внутрішнього регулятора моральної активності.

Теоретично обгрунтовано та розроблено систему методик, спрямовану на забезпечення високого рівня розвитку пізнавальної активності дошкільників. Запропонована система методик базується на багатосторонніх діях. Одночасне формування багатосторонніх дій розглянуто як використання максимально можливих форм дій дитиною в обмежений проміжок часу, зокрема, в процесі одного навчального заняття. Визначено значущість багатосторонніх дій, які покращують пізнавальну активність та впливають на розвиток індивідуальності дошкільників.

Мета роботи - розкрити теоретичні та емпіричні аспекти того, як пережиті в дитячому віці стреси, негативний травматичний досвід можуть впливати на формування особистості дитини дошкільного віку. Та як проявляються ці впливи "тут і тепер" через порушення поведінки та емоційно-вольової сфери дошкільника. Проаналізувати погляди науковців, щодо впливу негативного раннього досвіду на психічне та фізичне здоров'я в дорослому віці. Методи: теоретичні, а саме аналіз проблеми на підставі вивчення наукової літератури та узагальнення отриманої інформації. Та емпіричні: тест-опитувальник батьківського ставлення А. Я. Варги та В. В. Століна. Методика Ю. Є. Альошиної "Установки в сімейній парі" та методика О. С. Кочаряна "Діагностика поведінки в конфліктній ситуації". Використано проективну методику, малюнок "Моя сім'я". Для діагностики емоційної сфери дітей, обрано картки "Монстрики почуттів" Ю. Гох-Корона, Х. Корона. Ці методи дозволили прооаналізувати сімейну картину та емоційні переживання дітей в цих сім'ях. Результати. У ході теоретичного аналізу виявили, що ранній негативний досвід, а саме страждання в наслідок жорстокого ставлення будь-якого порядку провокують складну роботу імунної системи, яка є головним модератором контролю тіла. Мозок може витримувати серйозні стресові події, але якщо вони передбачувані, але непередбачувані, навіть самі легкі, стають фатальними. Коли маленька дитина стикається з емоційною травмою клітини мозку виробляють гормон, під дією якої в гіпокампі сповільнюється ріст нових клітин, що призводить до зменшення здатності обробляти емоції і справлятись зі стресом. В результаті емпіричного дослідження, виявили негативні фактори виховання з боку одного з батьків, несприятливу емоційну атмосферу в сім'ях, що проявляється у вигляді порушення поведінки дітьми, а також високим рівнем агресії, порушенням самооцінки та самосприйняття. Висновки: опираючись на погляди дослідників психофізіологів, нейропсихологів, саме ранній досвід знецінення, насилля, жорстокого ставлення може вплинути на розвиток очно-лобної кори, яка є моральним центром мозку. Такі діти в майбутньому можуть стати такими ж агресорами, проявляти антисоціальну поведінку тощо.

Монографія є спробою узагальнити досягнення наукового колективу кафедри психології та педагогіки розвитку дитини проаналізувати актуальні дослідження науковців факультету дошкільної та спеціальної освіти з проблеми тенденцій розвитку дошкільної освіти; психолого-педагогічних засад формування життєвої компетентності особистості дитини; теоретико-практичних аспектів соціалізації особистості та розвитку емоційного інтелекту дітей дошкільного віку; особливостей формування логіко-математичної, мовленнєвої компетентності дітей в умовах закладів дошкільної освіти.