Висвітлено питання концептуалізації проблеми художньої творчості в естетичному вченні XX ст. Визначено евристичний потенціал теоретичних здобутків української естетики кінця XX - початку XXI ст. Розглянуто естетико-психологічний аспект диригентської творчості. Проаналізовано динаміку історичного розвитку оркестру та відповідних способів керування ним. Висвітлено теоретичні здобутки української школи диригування й охарактеризовано сучасний стан розвитку диригентського мистецтва. Розглянуто загальні особливості диригентської творчості та сецифіку створення художнього образу. Охарактеризовано структурні компоненти творчої роботи диригента у процесі реалізації художньо-стильових особливостей твору.

Освещены вопросы концептуализации проблемы художественного творчества в эстетике XX ст. Определен эвристический потенциал теоретических достижений украинской эстетики конца XX - начала XXI ст. Рассмотрен эстетико-психологический аспект дирижерского искусства. Проанализрована динамика исторического развития оркестра и соответствующих способов управления им. Освещены теоретические достижения украинской школы дирижирования и охарактеризовано современное состояние развития дирижерского искусства. Рассмотрены общие особенности творческой деятельности дирижера и специфика создания художественного образа. Охарактеризованы структурные компоненты искусства дирижирования в процессе реализации художественно-стилевых особенностей произведения.

Проведено наукове дослідження антропософських тенденцій в українському мистецтві 1920-х рр. Українське мистецтво даного періоду розглянуто в контексті загальноєвропейської тенденції модернізму - пошуку "нової духовності". Доведено, що у сценічному мистецтві "Молодого театру" та театру "Березіль" використовувались прийом евритмії та елементи містерійного театру. Показано вплив евритмії на становлення методу перетворення Л.Курбаса. Досліджено антропософські мотиви та специфіку образотворення у творчості М.Хвильового, М.Куліша, П.Тичини. Проаналізовано творчість митців-"двадцятників" у театрі, живописі, скульптурі та літературі. Виявлено тенденцію свідомого творення мистецтва та його сакралізації. Доведено, що світоглядні, зокрема антропософські, аспекти у мистецтві даного періоду виступають не стільки філософськими категоріями, скільки засобами художнього вираження.

Проаналізовано естетичну концепцію життєвого та творчого шляху М.Зерова, здійснено спробу розглянути філософсько-естетичні засади школи "київська неокласика". Розкрито вплив поглядів М.Зерова на процес європеїзації української естетики. Висвітлено його важливу роль у втіленні ідей "українського культурного відродження". Виявлено важливе значення калокагативного відчуття у його естетичному світосприйнятті. Розкрито значення опрацьованих в естетичній концепції М.Зерова понять "форма", "зміст" і "стиль". Доведено значний вплив даної концепції на формування культуротвірного процесу в Україні. Показано, що ця концепція є одним з важливих системотвірних, структурних елементів вітчизняного культуротворення. Розглянуто перспективи естетичної науки як комплексної метатеорії мистецтва й онтології небайдужості.

Досліджено природу та сутність естетичної свідомості як соціального феномена на підставі концепції вітчизняного філософа Анатолія Станіславовича Канарського. Утіленням естетичної свідомості є мистецтво, за допомогою якого індивід олюднює себе, ідеально стверджує в духовній сфері. Естетична теорія А. С. Канарського виходить за межі опозиції прекрасного і потворного, виявляючи внутрішню суперечність естетичного і байдужого як вихідну, що з необхідністю одержує своє розв'язання в морально-етичній сфері.

На базі архівних матеріалів реконструйовано естетичну концепцію С. Олексюка. Показано, що центральне значення для цієї концепції має погляд на естетичний предмет як єдність певних об'єктивних і суб'єктивних передумов.