Здійснено дослідження філософського антропологізму в контексті ренесансного неоплатонізму XV ст. Проаналізовано варіанти ренесансного неоплатонізму М. Кузанського, Марсіліо Фічино та Джованні Піко делла Мірандола. Визначено особливості теоретичного підгрунтя формування онтологічних та антропологічних уявлень М. Кузанського та флорентійських неоплатоніків. Визначено рецепцію антично-середньовічної діалектики у вченнях Кузанця, Фічино та Піко. Зазначено, що рецепція античної та середньовічної філософської спадщини з боку флорентійського неоплатонізму, яка на перший погляд здається еклектичною, була свідомою та системною. Доведено, що філософські системи Фічино, як і М. Кузанського, не були пантеїстичними, а скоріше характеризуються як панентеїстичні. Розкрито зміст опорних понять у вченнях Фічино та Піко, а також показано зв'язок даних понять з ідеями М. Кузанського. Виявлено, що для ренесансного неоплатонізму вищим здобутком був характерний філософський антропологізм, який притаманний вченням М. Кузанського, Фічино, Піко, та є своєрідним об'єднуючим стрижнем їх філософських уявлень. Він є стрижнем як їх власних вчень, так і стрижнем загалом ренесансного неоплатонізму як явища.