Наведено результати фундаментального дослідження "природи" людини та розуміння об'єктивних законів у період становлення класичного природознавства. Розглянуто методологію емпіризму та раціоналізму у новоєвропейській філософії, метод Галілея та закон, учення про людину й індуктивізм Ф. Бекона. Розкрито сутність принципу "когіто" як підстави для вирішення антропологічних і природничих проблем у раціоналізмі Р. Декарта. Проаналізовано номіналізм, емпіризм і чуттєвий досвід за Т. Гоббсом, а також проблему людини та навколишньої природи в пантеїстичній системі Б. Спінози. Висвітлено основні положення вчення Дж. Локка про людину та природу, розглянуто сенсуалізм Дж. Берклі, скептицизм Д. Юма та "монадну" парадигму філософії Г.В. Лейбніца. Розкрито сутність класичної механіки як вчення, основне завдання якого - "конструювання" законів.

Изложены результаты фундаментального исследования "природы" человека и понимания объективных законов в период становления классического природоведения. Рассмотрена методология эмпиризма и рационализма в новоевропейской философии, метод Галилея и закон, учение о человеке и индуктивизм Ф. Бекона. Раскрыта сущность принципа "когито" как основания для решения антропологических и природоведческих проблем в рационализме Р. Декарта. Проанализированы номинализм, эмпиризм и чувственный опыт по Т. Гоббсу, а также проблема человека и окружающей природы в пантеистичекой системе Б. Спинозы. Освещены основные положение учения Дж. Локка о человеке и природе, рассмотрены сенсуализм Дж. Беркли, скептицизм Д. Юма и "монадная" парадигма философии Г.В. Лейбница. Раскрыта сущность классической механики как учения, основная задача которого - "конструирование" законов.

Розкрито історичний і логічний аспекти взаємодіі філософії та науки. Розглянуто проблеми методології наукового пізнання в контексті провідних напрямів західної та української філософії XX - XXI ст. Висвітлено особливості розвитку філософії науки в Україні. Увагу приділено критичному раціоналізму К. Поппера, методології науково-дослідницьких програм І. Лакатоса, еволюційній епістемології С. Тулміна та проблемам епістемології у філософії М. Фуко. Розглянуто сучасні філософські концепції розвитку та функціонування техніки.

Досліджено структуру реальності та її рефлексії в контексті розвитку філософії науки. Розкрито методологічні засади осмислення цієї категорії у філософії та науковому пізнанні, структуру реальності в класичному та посткласичному природознавстві, соціально-гуманітарній сфері знання, специфіку сучасного розуміння реальності та його зв'язок із новітніми тенденціями розвитку науки і методології. Виявлено взаємозумовленість уявлень про реальність і способи освоєння дійсності, вплив їх історичної динаміки на становлення загально наукової картини світу. Проаналізовано форми і способи репрезентації реальності в контексті зміни наукових парадигм, а також її людиномірно-ціннісну специфіку в гуманітарно-науковому дискурсі. З'ясовано методологічне значення концепції глобального еволюціонізму у вирішенні проблеми, а також евристичні можливості голістичної моделі реальності в інтеграції сучасного наукового знання.