Досліджено діяльність греко-католицького парафіяльного духовенства в Галичині 1890-х рр. як окремої соціальної групи, що відзначалася високою громадською активністю. Окреслено організаційні та правові основи діяльності душпастирів, проаналізовано категорії парафіяльного духовенства, процедуру одержання парафії, станові об'єднання, матеріальне становище священиків та організацію їх повсякденного життя. З'ясовано реакцію Греко-католицької церкви на виклики часу, модернізацію суспільства та поширення нових політичних ідей. Розкрито роль парафіяльного духовенства в суспільно-політичному житті Галичини, його позицію щодо українського національного руху та міжнаціональних відносин. Проаналізовано чинники, які визначали світогляд священиків і систематизовано моделі їх поведінки. Доведено, що наприкінці XIX ст. священики часто залишалися найвпливовішими особами в українських громадах Галичини, займалися різноманітною громадською діяльністю, яку за умов посилення ліберальних і лівих рухів трактували як засіб для захисту інтересів Церкви. Активна громадянська позиція кліру відповідала соціальній політиці Католицької церкви та сприяла збереженню релігійності населення.