Уперше здійснено комплексний історико-богословський аналіз концепту передання в російській православній неопатристичній думці, зокрема проаналізовано концепцію передання протоієрея Г. Флоровського і В. М. Лосського в контексті їх версій неопатристичного синтезу й у тісному зв'язку з їх екуменічними поглядами. Встановлено, що термін "Передання" неопатристичні богослови використовують ідіосинкратично, якщо не соліпсично. Неопатристична концепція передання значно та недостатньо обґрунтовано відійшла не тільки від свого семантичного й біблійного значення, але й від святоотецького розуміння цього поняття у відповідь на рецепцію західноєвропейських формулювань і акцентів, що її здійснили російські академічні богослови та філософи, які використовували їх у теоретизації передання. Виявлено, що в неопатристичній парадигмі межа поміж поняттям "живе Передання" і такими суміжними поняттями, як "Церква" та "Святий Дух", не завжди чітко простежується, а в деяких випадках навіть зовсім елімінується. З'ясовано, що концепція передання в неопатристичній парадигмі є її методологічною основою, яка надала їй антиекуменічні, партикуляристські, абсолютистські і традиціоналістські властивості, які, у свою чергу, призвели до того, що неопатристичне православ'я надовго випало із сучасного наукового та церковно-суспільного дискурсів. Доведено, що неопатристична концепція передання Г. Флоровського і В. М. Лосського, незважаючи на деякі її достоїнства, є недостатньо чіткою, досить проблематичною, суперечливою та недостатньо обґрунтованою.