Розглянуто особливості становлення та розвитку хореографічного фольклоризму в народно-сценічному мистецтві Кіровоградщини. Проаналізовано регіональні особливості фольклорних традицій. Особливу увагу приділено діяльності ансамблю танцю "Ятрань", зокрема моделюванню національно-фольклорного характеру його концертних програм.

Рассмотрены особенности становления и развития хореографического фольклоризма в народно-сценическом искусстве Кировоградской области. Проанализированы региональные особенности фольклорных традиций. Особое внимание уделено деятельности ансамбля танца "Ятрань", в частности моделированию национально-фольклорного характера его концертных программ.

У контексті розвитку народної та сценічної хореографії вперше досліджено жіночі танці. Проведено історико-культурний і мистецтвознавчий аналіз за напрямами, а саме: українські жіночі танці у побуті у контексті календарно-річної та сімейної обрядовості, а також поза обрядами; сценічні варіанти українських жіночих танців у народно-сценічній хореографії та за умов оперно-балетних вистав на національні теми. Доведено, що обрядові жіночі танці у процесі естетизації набули самостійного художнього значення, дали поштовх для подальшого розвитку необрядових танців. Відзначено, що український народний жіночий танець зазнав активного переосмислення у сценічних інтерпретаціях балетмейстерів народно-сценічної та класичної хореографії, що доводить правомірність віднесення до комплексу народної хореографічної культури фольклорних артефактів та похідних сценічних форм.

Вперше проведено системне дослідження хореографічної образотворчості в українському народному танці як прояву національної художньої культури. Розкрито сутність понять "образ", "художній образ", "народно-сценічний танець", "танцювальний образ". Проаналізовано природу й ознаки художнього образу як категорії естетики, розкрито специфіку його прояву в танцювальному мистецтві. Критично переосмислено ряд положень і висновків про генезу та типологію української народної хореографії, фольклорний синкретизм, класифікацію хороводів. Визначено основну номенклатуру сценічних образів, створених засобами української народної хореографії. Проаналізовано особливості українського хореографічного образотворення, викладено сучасні тенденції його розвитку. Досліджено етнонаціональне походження та національне становлення української хореографічної образності. Зроблено висновок, що проблема невідповідності між зовнішнім і внутрішнім образом, формою та змістом народно-сценічного танцю набула в хореографічному мистецтві особливої гостроти у зв'язку з загрозою як "малоросійщини" (наслідок минулого) так і беззмістовної та бездуховної модернізації народного танцю в сучасний період. З'ясовано, що за нових обставин культурного плюралізму виникла небезпечна тенденція формування у суспільній свідомості негативного сприйняття народно-сценічного танцю як явища мистецтва, що творить не національний характер, а "шароварно-вишиванковий стереотип" українця.

Висвітлено життєвий шлях і творчі досягнення таких видатних балетмейстерів, аматорських і професійних хореографів України, як В.М. Верховинець, Л.В. Калінін, П.П. Колосок, М.М. Вантху, О.Г. Величко, І.І. Пастеляк, В.В. Забредовський. Розкрито складові творчих лабораторій народно-сценічного танцю вітчизняних хореографів 1930 - 2008 рр.

Освещены жизненный путь и творческие достижения таких выдающихся балетмейстеров, аматорских и профессиональных хореографов Украины, как В.Н. Верховинец, Л.В. Калинин, П.П. Колосок, М.М. Вантху, А.Г. Величко, И.И. Пастеляк, В.В. Забредовский. Роскрыты слагаемые творческих лабораторий народно-сценического танца отечественных хореографов 1930 - 2008 гг.

Розглянуто особливості проведення занять з народно-сценічного танцю. Увагу приділено вправам біля станка та на середині залу, зокрема, вправам на розвиток рухливості ступні, вправам на вистукування, піруетам. Охарактеризовано елементи українських, російських, польських, угорських, іспанських народно-сценічних танців. Наведено приклади їх композиційної побудови.

Рассмотрены особенности проведения занятий по народно-сценическому танцу. Уделено внимание упражнениям у станка и на середине зала, в частности, упражнениям на развитие подвижности ступни, упражнениям на выстукивание, пируэтам. Охарактеризованы элементы украинских, русских, польских, венгерских, испанских народно-сценических танцев. Даны примеры их композиционного построения.

Розкрито зміст, структуру, загальні тенденції, способи використання фольклорних традицій у народно-сценічному танці центрального регіону України. Проаналізовано діяльність заслуженого самодіяльного ансамблю танцю України "Ятрань". Запропоновано термін "етнохореографії", акцентовано увагу на оригінальності творчої концепції програми ансамблю "Ятрань" та його послідовників. Висвітлено внесок корифеїв українського театру в його розвиток.

Дослідження присвячено естетичному аналізу становлення та розвитку індійського храмового танцю як "хієропраксису" або сакрального синкретичного комплексу, який виник на тлі релігії та культури індуїзму. У даному контексті проаналізовано трансформацію розуміння Бога як Абсолюта або Брахмана упанішад до ідеї персонального божества, що призвело до виникнення концепції Космічного Танцівника - Натараджі та його іконографічного образу. Розглянуто естетичні концепції "Натья Шастри" як теоретичного джерела формування та розвитку сакрального естетичного комплексу, найбільш важливою з яких є теорія естетичного досвіду "раса". Досліджено специфіку естетичного канону індійського храмового танцю, що відображує у вигляді певних пластичних кодів символіку космологічного культу Натараджі. Проаналізовано нюанси хореографії індійського храмового танцю та виокремлено елементи його семантики та граматики. Досліджено особливості літературних сюжетів у драматургії індійського храмового танцю та виділено їх типи. Розглянуто трансформацію індійського храмового танцю в сучасний період і виокремлено головні тенденції його розвитку.

Вперше розглянуто питання еволюції, трансмісії та використання традицій фольклорної хореографії у сучасному хореографічному мистецтві. Здійснено комплексний аналіз становлення й еволюції українського фольклорного хореографічного мистецтва, виходячи з антропологічної та міфологічно-сакральної його основ. Уточнено понятійно-категоріальний апарат дослідження, зокрема поняття "етноантропологія", "фольклорна танцювальна традиція", "етнохореографія", "характерний танець", "народно-сценічний танець". Обгрунтовано особливості еволюції жанрово-видової системи української народної хореографії, виходячи з антропологічної складової та зміни релігійних уявлень. Простежено динаміку розвитку української хореографії в її жанрових різновидах на сучасному етапі становлення. Виявлено та проаналізовано особливості використання фольклорного матеріалу в діяльності сучасних колективів автентичного, фольклорно-етнографічного та народно-сценічного спрямування. Проаналізовано використання лексичних елементів української фольклорної танцювальної культури в діяльності провідних балетмейстерів балетних театрів України.

В українській народно-сценічній хореографії козацька тема посіла значуще місце, однак системного дослідження цього аспекту хореографічного мистецтва не зроблено. Проаналізовано різножанрові народно-сценічні хореографічні композиції козацької тематики П. Вірського "Гопак", "Запорожці" ("Військові ігри й танці війська Запорізького", "Повзунець", "Про що верба плаче", "Ой під вишнею". Розглянуто інші твори, що втілюють теми й образи Запорозької Січі з репертуару професійних колективів народно-сценічної хореографії України: Л. Калініна, Р. Малиновського, О. Короля, Г. Клокова, В. Вітковського, О. Шмогуна. Зазначено, що до репертуару дитячих аматорських колективів народного танцю входять як твори козацької тематики, що наслідують постановки професійних колективів, так і оригінальні танці за темами Запорізької Січі. Джерелом постановок є не лише переосмислена хореографічна спадщина Козацької доби, а й історичні події, особливості побуту, досягнення різних видів мистецтва тих часів.

Значний внесок у збереження відомостей про народні танці Тернопільщини зробив В. Гнатюк, комплексно підійшовши до фіксації гаївок словесним, а почасти й графічним способом, обмежившись лише загальними вказівкам щодо розміщення учасників гаївки, драматургії, переміщення, залишивши поза увагою лексику народного танцю, стилістику виконання рухів. Попри недоліки фіксації, можна стверджувати, що саме весняний цикл календарно-річної обрядовості був найнасиченішим обрядовими та позаобрядовими танками. Дослідження В. Гнатюка свідчить про широку палітру гаївок, що побутували в краї: за тематикою - вегетативні, анімалістичні, соціально-побутові та ін.; за малюнком - коло, ланцюг, два ряди, ключі тощо; за рівнем зв'язку з текстом гаївки - ілюстративні, імітаційні і не пов'язані з сюжетом.

Розглянуто творчу діяльність художніх колективів етнічних спільнот м. Києва. Представники національно-культурних громад приділяють велику увагу збереженню і розвитку національного традиційного мистецтва. Дбайливо зберігаючи кращі зразки народної творчості та фольклору, репертуар художніх колективів збагачується новими творами і сучасними інтерпретаціями народних пісень й традиційних танців із використанням нової лексики рухів і композиційної техніки. Мистецтво народного танцю демонструють шанувальникам етнічної культури кращі художні колективи етнічних спільнот міста Києва.

На значному фактографічному матеріалі аналізується специфіка формування структурно-образних і символічних особливостей хореографічної лексики українського народного танцю. Наголошено на специфіці регіональної культурної практики; виявляється сутність танцю в структурі духовної культури українського народу. Розглянуто перші науково-методичні праці з даного напряму, підготовлені регіональними дослідниками-практиками.

Проаналізовано поняття "театр танцю" в проекції на діяльність Ансамблю народного танцю під керівництвом П. Вірського. Доведено, що інтенсифікація процесів інтеграції мистецтв у діяльності ансамблю еволюційно призвело до формування феномену "Театр танцю П. Вірського", де поєднано ознаки синтетичних видів мистецтва - хореографічного та драматичного. Важливий акцент на балетмейстерській і режисерській основі постановок, поєднанні виконавської танцювальної й акторської майстерності, інтегративні зв'язки з музичним та сценографічним мистецтвом стали характерними рисами творчості Театру танцю П. Вірського.

Здійснено історико-мистецтвознавчий аналіз концепцій наукового дослідження танцювального фольклору; проаналізовано специфіку дослідження народного танцю як мистецтвознавчого феномену; виявлено специфіку народного танцю в історичній динаміці хореографічного мистецтва у контексті семіотичної природи; особливості народно-сценічної хореографії відповідно до специфіки авторських концепцій балетмейстерів-постановників у процесі створення або інтерпретації автентичного танцювального першоджерела; доведено доцільність використання танцювального фольклору як джерела активізації розвитку хореографічного мистецтва, розкриття нових можливостей у процесі професійної підготовки балетмейстерів-постановників та здійсненні мистецтвознавчих досліджень специфіки народно-сценічного танцю ХХI ст.

Розглянуто творчу діяльність художніх колективів етнічних спільнот м. Києва. Представники національно-культурних громад приділяють велику увагу збереженню і розвитку національного традиційного мистецтва. Дбайливо зберігаючи кращі зразки народної творчості та фольклору, репертуар художніх колективів збагачується новими творами і сучасними інтерпретаціями народних пісень й традиційних танців із використанням нової лексики рухів і композиційної техніки. Мистецтво народного танцю демонструють шанувальникам етнічної культури кращі художні колективи етнічних спільнот міста Києва.

На значному фактографічному матеріалі аналізується специфіка формування структурно-образних і символічних особливостей хореографічної лексики українського народного танцю. Наголошено на специфіці регіональної культурної практики; виявляється сутність танцю в структурі духовної культури українського народу. Розглянуто перші науково-методичні праці з даного напряму, підготовлені регіональними дослідниками-практиками.

Проаналізовано поняття "театр танцю" в проекції на діяльність Ансамблю народного танцю під керівництвом П. Вірського. Доведено, що інтенсифікація процесів інтеграції мистецтв у діяльності ансамблю еволюційно призвело до формування феномену "Театр танцю П. Вірського", де поєднано ознаки синтетичних видів мистецтва - хореографічного та драматичного. Важливий акцент на балетмейстерській і режисерській основі постановок, поєднанні виконавської танцювальної й акторської майстерності, інтегративні зв'язки з музичним та сценографічним мистецтвом стали характерними рисами творчості Театру танцю П. Вірського.

Здійснено історико-мистецтвознавчий аналіз концепцій наукового дослідження танцювального фольклору; проаналізовано специфіку дослідження народного танцю як мистецтвознавчого феномену; виявлено специфіку народного танцю в історичній динаміці хореографічного мистецтва у контексті семіотичної природи; особливості народно-сценічної хореографії відповідно до специфіки авторських концепцій балетмейстерів-постановників у процесі створення або інтерпретації автентичного танцювального першоджерела; доведено доцільність використання танцювального фольклору як джерела активізації розвитку хореографічного мистецтва, розкриття нових можливостей у процесі професійної підготовки балетмейстерів-постановників та здійсненні мистецтвознавчих досліджень специфіки народно-сценічного танцю ХХI ст.

Мета дослідження - виявити особливості формування українського народного танцю кінця XX - початку XXI ст. у хореографічній культурі бойків Прикарпаття. Здійснено історіографічний огляд наукових матеріалів із зазначеної проблематики та проаналізовано джерелознавчу базу з вивчення бойківського танцю. Здійснено теоретико-методологічний аналіз. Виявлено історико-етнографічні чинники формування хореографічної культури бойків Прикарпаття. Розроблено концепцію дослідження хореографічної культури бойків Прикарпаття кінця XX - початку XXI ст. Проаналізовано творчість балетмейстерів бойківського танцю в Івано-Франківській області. Визначено специфіку бойківського танцю, як складової української народно-сценічної хореографії та запропоновано авторський варіант танцю "Бойківські забави". Узагальнено досвід діяльності аматорських, навчальних і професійних хореографічних колективів у збереженні та пропаганді бойківського танцю Івано-Франківської області.

Виявлено специфіку трансляції етнокультурної ідентичності через танці козацької тематики у 1950 - 1980-х рр. в УРСР. Доведено, що в умовах повсюдної пропаганди в СРСР інтернаціоналізму та дружби народів, через сценічні образи козаків відбувалася своєрідна ідейна українізація. Козацька ідея, інтерпретована хореографічними засобами в професійних та самодіяльних колективах народно-сценічного танцю у той період ("Запорожці", "Гопак", "Повзунець", "Про що верба плаче" у постановці П. Вірського, "Запорожці" у постановці Л. Калініна та ін.), стала одним із важливих чинників формування української національної ідентичності.