Запропоновано розгляд альтового стилю у аспекті взаємодії трьох складових камерно-інструментального жанру. Змістовні характеристики інструментально-видового стилю визначено на підставі оригінального поняття "жанрові константи", що унаочнюється у визначенні ключової позиції інструментально-ансамблевого музикування - камерності з її атрибуціями у вигляді суб'єктивно-особистісного начала, поданого через форму гри у широкому та вузькому її тлумаченнях. Запропоновано оригінальну дефініцію поняття "альтовий стиль" в камерно-інструментальному музикуванні. Підкреслено, що формування даного різновиду видового інструментального стилю йшло саме у камерному ансамблі політембрового типу, де ролеві функції інструментів взаємозбагачувалися у напрямку від монофункціональної сталості до універсальної поліфункції широкого образно-виразового діапазону. Зазначено, що еволюція камерно-ансамблевого стилю відображувала процес змін ідейно-художніх спрямувань епох та індивідуальних стилів, що унаочнюється "віховими" з даної точки зору творами Г.Ф. Телемана, Й.С. Баха, В.А. Моцарта, Р. Шумана, Й. Брамса. Еволюційна "спіраль" у використанні альта демонструє у кінцевому підсумку синтетичне бачення інструмента, що послідовно втілювалось у альтово-стильових концепціях майстрів австро-німецької школи (класичний етап).

Розглянуто передумови й особливості розвитку альтового виконавства Києва, історію створення класів спеціального альта у Київської консерваторії, роль особистості в даному процесі. Досліджено традиції виховання-навчання виконавців на альті та сольного виконавства, розкрито їх специфічні риси. Запропоновано періодизацію даних процесів, подано характеристику кожному періоду. Проаналізовано науково-методичні роботи викладачів альта НМАУ ім. П.І.Чайковського, розкрито їх науково-теоретичну та практичну цінність. Охарактеризовано розвиток музики для альта минулих епох і сучасності як контекстне поле альтового мистецтва Києва. Констатовано, що у період кінця XX ст. альтове мистецтво досягло вершин професійної та художньої майстерності, помітно активізувалася взаємодія композиторів і виконавців. Проаналізовано альтові концерти, сонати та твори інших жанрів київських композиторів.

Вперше в українському музикознавстві поетапно висвітлено еволюційну динаміку альтового концерту від витоків до нинішнього часу. Вперше зарубіжний та український альтові концерти розглянуто як складові єдиної жанрової традиції у широкому культурно-стильовому контексті. Запропоновано типологію жанрових моделей альтового концерту XX ст. Узагальнено окремі спостереження автора, пов'язані з виявом специфіки виконавського мислення альтиста, спрямованого на адекватне донесення змісту досліджуваних партитур. Актуалізовано корпус неопублікованих концертів, які існують лише у рукописному вигляді в авторських архівах. Складено хронологічний покажчик, що формує уяву про кількість і поступ європейського альтового концерту від XVIII до початку XXI ст.

Розглянуто актуальні проблеми початкового навчання гри на альті (зокрема, вибору інструмента, фізичної сформованості вихованців, визначення оптимального періоду переходу учня-скрипаля на альт). Запропоновано засоби підвищення професійної майстерності музиканта-альтиста у дитячих музичних школах (ДМШ) і музичних училищах. Розкрито особливу роль у навчальному процесі роботи концертмейстера-піаніста, обгрунтовано необхідність урахування у навчальних програмах для класу альта індивідуальних особливостей учнів. Зроблено висновок, що підвищення рівня національної альтової школи суттєво залежить від правильного формування класів альта та професійного виховання учнів у ДМШ і музичному училищі.

Рассмотрены актуальные проблемы начального обучения игре на альте (в частности, выбора инструмента, физической сформированности воспитанников, определения оптимального периода перехода ученика-скрипача на альт). Приведены средства повышения профессионального мастерства музыканта-альтиста в детских музыкальных школах (ДМШ) и музыкальных училищах. Раскрыта особенная роль в учебном процессе работы концертмейстера-пианиста, обоснована необходимость учета в учебных программах для класса альта индивидуальных особенностей учащихся. Сделан вывод, что повышение уровня национальной альтовой школы существенно зависит от правильного формирования классов альта и профессионального воспитания учащихся в ДМШ и музыкальном училище.

Обґрунтовано системність проявів тембрової семантики альта у творчості харківських композиторів 1960 – 2000-х років. Вперше в українському музикознавстві здійснено розробку комплексу питань, пов’язаних з відтворенням альтового тембру у його різноманітних жанрових репрезентаціях – концерті, струнному квартеті, сонаті. На тлі широких стилістичних узагальнень та аналізу стану розробки проблеми окреслено специфіку творів за участі альта, представлених харківськими майстрами різних генерацій. Запропоновано дефініції, що постають як базові для розкриття змісту заявленої теми – "темброве амплуа інструмента", "концертно-альтовий стиль". Запропоновано оригінальні класифікації жанрових моделей, що слугують константами індивідуально-стильових рішень у творах, які аналізуються. Доведено, що відібрані для вивчення твори є показовими щодо розкриття тембрової семантики альта у її різних індивідуально-авторських трактуваннях. Відзначено суттєвість внеску харківських композиторів не лише до вітчизняного, але й до світового альтового мистецтва.

Досліджено тенденції розвитку крупних форм для альта в творчості українських композиторів останньої третини XX - початку XXI століть. Уперше у вітчизняному музикознавстві простежено динаміку формування в альтових творах крупної форми українських митців вказаного періоду специфічних жанрово-стильових ознак, а також систематизовано концепції їх музичного змісту. Досліджено специфіку формотворення та музичної семантики цих творів і особливості їх інтерпретацій. Уведено до наукового та педагогічного обігу значну кількість альтових творів крупної форми українських композиторів, доведено їх художню вартість і обґрунтовано значення для розвитку сольного амплуа інструмента у вказаному періоді.

Розглянуто європейське альтове мистецтво першої половини XX століття в аспекті взаємодії виконавської практики та композиторської творчості. Науковий інтерес до означеного періоду обумовлений у першу чергу тим фактом, що саме тоді альт, який до цього часу знаходився на маргінесі струнно-смичкового мистецтва, нарешті утверджується у виконавській практиці та композиторській творчості як самодостатній сольний інструмент, з власною розгалуженою жанрово-видовою системою. Визначено засадничі культурно-історичні чинники, які сприяли загальній інтенсифікації розвитку європейського альтового мистецтва, передусім його сольної складової - "альтової революції", яка відбулася у першій половині XX століття. Розглянуто обставини взаємовпливу сольної альтової виконавської практики та відповідних зразків композиторської творчості. Окремо досліджуються альтові твори тих композиторів, які особисто володіли цим інструментом на професійному виконавському рівні. Представлені зразки композиторської творчості першої половини XX століття різняться між собою з точки зору стильових та жанрових ознак, а також характеру використання тембрового потенціалу інструмента. Разом із тим, їх об’єднує прагнення авторів осмислити сольний альт як самодостатнє явище, відтворити високохудожній та динамічний образ інструмента, який із плином часу набуває все ширших властивостей, розкриває сучасні творчі можливості й зберігає свою актуальність.