Уперше у музикознавстві визначено метод мінімалізму як напрямку та принципу мислення завдяки формулюванню такого підходу як "мінімалізація композиції" на межі композиторського та виконавського мислення. Запропоновано використовувати у сфері музикознавства характеристику механізму проявлення мінімалізму - "емансипацію консонансу", а також поняття "мінімалізація композиції", що визначає результат дії мінімалістської "емансипації консонансу". Зауважено щодо містеріально-християнських витоків мінімалізму, які визначають музичну специфіку даної художньої методології. У даному контексті проаналізовано твори мистецтва певних акторів XVIII - XX ст. (Д. Скарлатті, Н.Гріга, Е.Саті, Ф. Ржевського, Д. Терзакіса, Х. Радулеску, Л.Корі, А.Пьяццолли) та їх виконання з усвідомленням змістового наповнення, яке не охоплюється традиційним аналізом. Запропоновано характеристику значення музичного мінімалізму як "неоплатонізму у мистецтві".

Проаналізовано результати вимірів часових характеристик звучання роялю і часу реверберації в Малому залі Національної музичної академії України. Запропоновано ввести поняття часу післязвучання інструменту, який відповідає часу затухання звуку роялю на 60 дБ в октавних смугах частот. Експериментально одержано формулу для обчислення часу післязвучання музичних інтервалів в дальній частині залу. Виконано порівняння запропонованої характеристики з часом реверберації приміщення.