Використано великий фактичний матеріал сатиричного жанру галицьких письменників (І.Франка, М.Павлика, О.Маковея, Д.Лукіяновича, М.Яцкова, Є.Ярошинської та ін.), розглянуто сатиру Леся Мартовича (1871 - 1916) й одну з вершин української літератури тієї доби - повість "Забобон" - в аспекті її дискурсу та жанрової специфіки.

Вперше досліджено дискурс української сатиричної публіцистики Наддніпрянської України 1905 - 1920 рр., висвітлено основні напрямки антиукраїнської політики і показано вплив газетно-журнальної сатиричної публіцистики у їх розвінчанні. Висвітлено еволюцію сатиричних жанрів на сторінках українських національно-патріотичних видань. З'ясовано їх витоки і джерела, досліджено методи і прийоми побудови сатиричних текстів, використано у них мовностилістичні засоби. Виділено основні жанрово-тематичні напрями сатиричної публіцистики двох періодів: 1905 - 1917 рр., 1917 -1920 рр.

На базі конкретного текстуального аналізу визначено структуру поетики сміхової прози українського модернізму, виділено пріоритетні та другорядні її елементи, внутрішню ієрархію, виявлено та проаналізовано типи комічного в даній прозі М.Йогансена (повість "Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію"). Простежено специфіку сміхової естетики української модерністської прози кінця ХІХ - початку ХХ ст., осмислено її філософсько-інтелектуальну концепцію. Уперше зроблено спробу комплексного її літературознавчого аналізу.

Досліджено генезу українського драматичного жарту в контексті інших водевільних, комедійних, оперетково-мелодраматичних жанрів XIX ст. Здійснено тематичну класифікацію українських драматичних жартів порубіжжя відповідно до комунікативних стратегій у поетиці текстів. Визначено характер авторських стратегій та їх зв'язок із жанровими змінами українських драматичних жартів кінця XIX - початку XX ст. Доведено жанрову динаміку українського драматичного жарту порубіжжя, зумовлену чинниками літературизації, авторефлексії, метатеатральності. Вперше проаналізовано поетикальні особливості драматичних жартів як у сфері масової, так і "високої" художньої літератури, що дозволяє виявити тенденції функціонально-рецептивного характеру. Сформовано наукову позицію щодо метажанрової природи українського драматичного жарту кінця XIX - початку XX ст.