Розглянуто українсько-німецькі культурні зв'язки у сфері камерно-вокальної творчості на прикладах інтерпретації німецької поезії українськими композиторами. Обгрунтовано концепцію інтерпретації німецької поезії в українській вокальній музиці у аспекті українсько-німецьких культурних зв'язків. Виділено та розглянуто етапи взаємодії української композиторської творчості та німецького поетичного слова, а саме: на першому етапі виявлено втілення німецької поезії у творчості українських композиторів другої половини XIX ст., зокрема М.Лисенка та послідовників перемиської школи, на другому етапі проаналізовано різновекторні тенденції у трактуванні поезії авторів німецькомовного ареалу українськими композиторами першої половини XX ст.; третій етап еволюції втілень є сучасним етапом розвитку української музики. Наведено результати дослідження у вигляді таблиць-покажчиків втілення українськими композиторами німецькомовної поезії.

Досліджено закономірності формування поезії європейського масштабу в Німеччині XVII ст. Визначено суттєві особливості поетики та художньої філософії поетичної мови митців бароково-класицистичної епохи. Висвітлено специфіку традиціонального ліричного образу, що грунтується на топологічному висловлюванні та риторичних засадах. Розглянуто систему версифікації у творах митців XVII ст., їх теоретичні програми, практичний досвід. Основні тенденції віршування узагальнено на підставі проведених статистичних підрахунків, здійснених за допомогою методик лінгвістики поезії. Німецьку поезію дослідженої доби розглянуто як цілісний феномен, невід'ємний від європейського поетичного досвіду сторіччя.

Досліджено колоративи як особливий семантико-стилістичний шар лексики та їх можливі класифікації, запропоновані різними філологами. Розглянуто відносно нові для лінгвістики поняття кваліа та гештальт. Колоративи в українській і німецькій поезії, а також у стійких словосполученнях можуть набувати експліцитних та імпліцитних значень. Проаналізовано функції назв кольорів у фразеологізмах, стійких словосполученнях і поезії та з'ясовано, яким чином це пов'язано з лігнвокультурними особливостями. В літературі зустрічаються випадки оказіонального вживання колоративів, які розширюють сематничну сполучуваність слів і демонструють суб'єктивне сприйняття певного кольору авторам твору. Встановлено, що колоративи можуть передавати не лише зовнішні ознаки, а й дії, внутрішні стани людини, почуття, надавати емоційно-експресивного змісту, визначати загальний настрій твору, підкреслювати головні моменти, уніфікувати або урізноманітнювати набір художніх засобів, виявляти зсатність до нетипової сполучуваності лексем, створювати ряд асоціацій. Завдяки такому широкому спектру функції колоративи використовуються для створення метафор, антитез, паралелізмів, але найчастіше виступають епітетами.