Розглянуто особливості побудови сценарію масового театралізованого видовища як різновиду драматичної творчості. Наведено порівняльну характеристику зазначеного сценарію та театральної п'єси. Проаналізовано специфіку побудови оригінальних, компілятивних, тематичних, сюжетних, художніх, документальних, перелічувальних, описових і типових (каркасних) сценаріїв. Розглянуто основні етапи роботи над сценарієм масового театралізованого заходу. Запропоновано методику розробки сценарного плану, визначено його обсяг і хронометраж. Показано засоби анонсування масового театралізованого заходу, визначено характерні особливості афіші, запрошення та програми. Розглянуто найтиповіші помилки сценаристів-початківців та їх наслідки. Наведено малий тлумачний словник театрально-драматургічної термінології.

Рассмотрены особенности написания сценария массового театрализованного представления как разновидности драматического творчества. Приведена сравнительная характеристика указанного сценария и театральной пьесы. Проанализирована специфика составления оригинальных, компилятивных, тематических, сюжетных, художественных, документальных, описательных и типичных (каркасных) сценариев. Рассмотрены основные этапы работы над сценарием массового театрализированного представления. Предложена методика разработки сценарного плана, определен его объем и хронометраж. Показаны средства анонсирования массового театрализированного представления и характерные особенности афиши, приглашения и программы. Рассмотрены наиболее типичные ошибки начинающих сценаристов и их последствия. Приведен малый толковый словарь театрально-драматургической терминологии.

На матеріалі української та зарубіжної драматургії досліджено проблеми просторово-часової (хронотопної) організації структури драми як роду літератури і виду мистецтва, аргументується положення про тісний зв'язок цих літературно-сценічних категорій із стилем та художнім мисленням письменника.

На матеріалах світової літератури досліджено художній феномен XX ст. - драму-антиутопію. Вивчено процес її становлення й розвитку в контексті літератури антиутопії, яка виникла внаслідок трансформації антиутопічності, елемента поетики, в антиутопізм, світоглядну категорію, що зумовила зображення в літературі регресивних моделей соціального розвитку. Еволюцію драми-антиутопії показано через розкриття історії літератури антиутопії. Відзначено, що антиутопізм поширений у різних жанрах, формує передумови для виникнення літератури антиутопії. Антиутопію розглянуто як жанр синтетичний, якому притаманні риси позитивної утопії та сатиричної літератури, розквіту якого сприяв бурхливий розвиток науково-фантастичної літератури. В двох аспектах - типологічному та поетичному вивчено драму-антиутопію. Різниця в проблематиці й формах художнього втілення дозволяє виділити в ній тенденції - негативну драму-утопію та ілюзорну драму-антиутопію, внаслідок взаємодії яких виникає дифузна форма драми-антиутопії. Досліджено поетику драми-антиутопії у зіставленні з романом-антиутопією, різновидом інтелектуального роману, а також шляхом визначення її родових рис.

Досліджено драматургію російського символізму з точки зору символістської теорії драми як мистецтва, тісно пов'язаного з життям та культом. На основі ідентифікації драматичних творів В.Іванова, А.Бєлого, Ф.Сологуба з "сучасною містерією" зроблено висновок про повне підкорення дії дійству в експериментальних фрагментах і компроміс з традицією у всіх інших випадках. Встановлено вплив ідей мистецтва-культу на В.Брюсова та протидію їм у драматургії І.Анненського. Доведено зв'язок еволюції О.Блока з загальним розвитком символізму. З'ясовано теургічний підтекст "ліричних драм", значення циклоутворювальних зв'язків у драматургії О.Блока. Інтерпретовано "Пісню Долі" як спробу подолати кризу символізму та як твір "реалістичного символізму" - драму "Троянда й Хрест". Особливості символістського варіанта нової драми порівняно з чехівським та постсимволістським. Розглянуто функціональні відмінності ігрових прийомів у п'єсах О.Блока, М.Кузьміна, А.Ремізова. Висвітлено залежність ідеї театралізації життя М.Євреїнова від символістських уявлень про життєтворчість.

Проаналізовано генезу жанрової специфіки "драми для читання", висвітлено особливості рецепції, а також взаємовплив "драми для читання" та театру. З'ясовано, що її головна ознака - відсутність зовнішньо вираженої дії. Досліджено поетику цього драматичного різновиду в аспекті його жанрових форм та композиційних прийомів. Визначено, що "драми для читання" слід розділяти на ліризовані, епізовані та драми-переробки, як правило, з прозових творів. Головними структурними чинниками, за якими п'єса трактується як "драма для читання", є монтаж і ремарка як основний, а не другорядний елемент твору.

Уперше у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві здійснено системне дослідження драматичного доробку відомого англійського митця Гарольда Пінтера в аспекті жанрової диференціації п'єс різних періодів творчості. Значну увагу приділено обгрунтуванню жанрологічних термінів та виявленню зовнішніх чинників, які вплинули на формування певної жанрової моделі. У процесі аналізу драм виділено чотири основних типи конфлікту, зокрема, перший відповідає абсурдистській моделі - індивід стикається з недобросовісними, ворожими людині силами, які він не в змозі осягнути і яким не здатен протистояти. Ірраціональне начало втілюють фігури загадкових "чужинців", які провокують саморуйнівні імпульси у персонажів-жертв. Другий тип конфлікту - сімейна драма. На відміну від абсурдистської, характери та дії персонажів даних п'єс Г.Пінтера психологічно вмотивовані. Їх стосунки часто мають характер складної психологічної гри. Відзначено, що центральною антитезою конфлікту політичних драм є система - людина; принцип побудови сюжетних колізій даних творів багато в чому суголосний "театру жорстокості". Конфлікт притчевих драм Г.Пінтера передає трагічні наслідки втрати персонажами зв'язку зі світом та собі подібними. Зауважено, що характерною особливістю цих драм є відсутність персонажів-агресорів. Відповідно до типу конфлікту під час аналізу творів драматурга розглянуто риси драматичного діалогу та виявлено особливості функціонування у ньому різноманітних стильових прийомів автора.

Висвітлено процеси виникнення та становлення п'єси-притчі, основні елементи поетики жанру. Джерелом появи п'єси-притчі є сакральні тексти (передусім Біблія), в яких прослідковуються процеси синтезу притчевого компонента та драматичного начала. Визначено ключові етапи розвитку п'єси-притчі: священні книги, середньовічний релігійний театр, притчеподібна драматургія на межі ХІХ - ХХ ст., творчість Б.Брехта. Показано значущість кожного етапу для утвердження п'єси-притчі як жанру епічної драми. Визначено та описано комплекс атрибутивних ознак жанру, специфіку тематичного діапазону та відмінності п'єси-притчі від притчі канонічної. Викладено особливості побудови сюжету п'єси-притчі, типи п'єси-притчі залежно від первинності чи вторинності використання матеріалу. Розглянуто своєрідність дії метафори та алегорії, природу дидактичного компонента та специфіку впливу п'єси-притчі на реципієнта.

Розроблено концепцію художнього часу та простору в драматургії, яка базується на функціональному структуруванні цих явищ, виокремленні конструктивної, індивідуально-психічної та концептуальної підструктур та визначенні їх співвідношень, які залежать від видових ознак твору. Запропоновано методику аспектного хронотопного аналізу твору драматургії. З використанням наведених теоретичних положень, висновків і методики здійснено хронотопний аналіз найвагоміших і найбільш досліджених творів української народної та давньої літературної (XVII - XVIII ст.) драматургії, класифікованих за жанрово-історичним принципом.

Розглянуто жанрові особливості та поетику історичної драми-хроніки, а також її специфікацію в шекспірівській і брехтівській художніх моделях. Охарактеризовано стан вивчення жанру історичної драми-хроніки в зарубіжному та вітчизняному літературознавстві, розкрито сутність смислового наповнення терміна "історична драма-хроніка". Висвітлено історію становлення та генезу жанру, виявлено його головні ознаки, розглянуто вищеназвані моделі та проаналізовано провідні елементи поетики жанру історичної драми-хроніки й особливості їх функціонування.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш401.462

Рубрики:

Драма <теорія л-ри>

Шифр НБУВ: Ж69408 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вперше в українському літературознавстві в діахронічному аспекті простежено процес виникнення "Lehrstück", зокрема процес модифікації жанру від повчальної п'єси до "навчальної гри". Вперше визначено етапи розвитку жанру, а також значущість кожного з них для жанрового становлення "Lehrstück". Здійснено спробу цілісного й узагальнювального філологічного аналізу "навчальних" драм та їх інтерпретації. Увагу приділено культурно-історичному контексту "Lehrstückе" та пошуку прямих та опосередкованих культурних впливів на їх створення. Узагальнено основні диференційні ознаки "Lehrstück" на кожному зі щаблів становлення жанру. Поглиблено теоретико-літературне осмислення жанру та значущість феномену "Lehrstück" у становленні епічної та діалектичної драми.

Предметом дослідження є стислий огляд критичних праць українських і російських літературознавців щодо відмінностей драматичної поеми як жанру, дано оцінку домінантності критеріїв визначення цього жанру залежно від питомої ваги одного з літературних родів.

Предметом исследования является краткий обзор критических работ украинских и русских ученых относительно отличий драматической поэмы как жанра, дана оценка доминантности критериев определения этого жанра в зависимости от преобладания отличительных черт одного из литературных родов.

The article examines a brief review of critical works by Ukrainian and Russians researchers concerning the distinctive features of the dramatic poem as a literary genre. The criteria for defining this genre are given in dependence with the prevalence of one of literary genres.

Розглянуто історію терміна "драма-антиутопія" і розкрито його змістове наповнення.

Рассмотрена история термина "драма-антиутопия", раскрыто ее содержательное наполнение.

The article considers the origin of a term "drama-antiutopia" as well as reveals its subject matter.

Розглянуто термін "історична драма-хроніка", зважаючи на його змістові ознаки. На прикладах п'єс В.Шекспіра розкрито особливості історичної хроніки як жанру епічної драми.

Рассмотрен термин "историческая драма-хроника" в связи с его содержательным наполнением. На примерах пьес Шекспира раскрыты особенности исторической хроники как жанра эпической драмы.

The article highlights the term "historical chronicle drama" in relation to its meaning. On the material of Shakespeare's plays the author reveals the peculiarities of historical chronicle as epic drama genre.

На матеріалі драматургічних творів Х.Д. Граббе "Наполеон, або Сто днів" і Г. Бюхнера "Смерть Дантона" розглянуто засоби епізації драми.

На материале драматургических произведений Х.Д. Граббе "Наполеон, или Сто дней" и Г. Бюхнера "Смерть Дантона" рассмотрены средства эпизации драмы.

The means of drama epization are regarded on the materials of dramatic works "Napoleon, or One Hundred Days" by H.D. Grabbe and "The Death of Danton" by G. Buchner

Висвітлено погляди Арістотеля на драму як дійство, що притаманне наслідувальним мистецтвам; розглянуто особливості становлення й розвитку драматургії як метавиду видовищних мистецтв.

Освещены взгляды Аристотеля на драму как зрелище, подражательного искусства; рассмотрены особенности становления и развития драматургии как метавида зрелищных искусств.

The article analyses Aristotle's views upon drama as an action, which characterize mimetic arts. The peculiarities of formation and development of dramaturgy as a metatype of spectacular arts are presented.

Розглянуто інтертекстуальність жанру історичної драми-хроніки. Проаналізовані п'єси В. Шекспіра "Річард III", А. Жаррі "Уб'ю-король" і Б. Брехта "Кар'єра Артуро Уї" дозволяють глибше осягнути природу жанрових трансформацій, яких зазнала традиційна драма-хроніка в ХХ ст., а також засвідчують відкритість питання про інтертекстуальність як характерну ознаку жанру.

Рассмотрена интертекстуальность жанра исторической драмы-хроники. Проанализированные пьесы В. Шекспира "Ричард III", А. Жарри "Убью-Король" и Б. Брехта "Карьера Артуро Уи" дают возможность глубже постичь природу жанровых трансформаций, которые претерпела традиционная драма-хроника "шекспировского типа" в ХХ ст., а также подтверждают открытость вопроса об интертекстуальности как характерном признаке жанра.

The article is devoted to the historical chronicle drama genre intertextuality study. The considered plays of William Shakespeare "Richard III", Alfred Jarry "Ubu the King" and Bertolt Brecht "The career of Arturo Ui" give an opportunity for understanding the sense of genre transformations, which traditional historical chronicle drama of "Shakespeare's type" endured in the 20th century, and also confirm the openness of the question about the intertextuality as a typical sign of the genre.

Розглянуто еволюцію змістового наповнення терміна "одноактна п'єса" з другої половини ХVІІІ ст. до сьогодення, зроблено спробу визначення основних рис одноактної п'єси з погляду сучасної літературної теорії та літературознавства.

Рассмотрена эволюция смыслового наполнения термина "одноактная пьеса" от второй половины ХVIII в. до нашего времени, сделана попытка определить основные черты одноактной пьесы с точки зрения современной литературной теории и литературоведения.

The evolution of the term from the 18th century to our days is under investigation in the articlе. The author attempts to define the basic features of the postmodern novel from the point of view of the modern literary theory and literary studies.

Розглянуто поняття християнської парадигми як витвору виключно "нової драми". Наведено її сутнісні ознаки. Природу суб'єктивного у поетиці "нової драми" охарактеризовано як суб'єктну. Визначено функціональні засади поетики "нової драми", проаналізовано основні з них: місце християнської парадигми в інтелектуалізації "нової драми" та її роль у створенні притчі.

Рассмотрено понятие христианской парадигмы как творение исключительно "новой драмы". Приведены сущностные характеристики. Природа субъективного в поетике "новой драмы" охарактеризована как субъектная. Освещены функциональные основы поетики "новой драмы". Сделан анализ главных из них: место христианской парадигмы в интелектуализации "новой драмы" и ее роль в создании притчевого начала.

The article deals with the concept of the christian paradigm as belonging exceptionally to "new drama". The essential features of "new drama" poetics are represented. Nature of the subjective in the "new drama" poetics is characterized as subjective. The functional bases of "new drama" poetics are given. The detailed analysis of two functional bases role of christian paradigm in the "new drama" intellectualization and its role in creation of the parable beginning is given.

Розглянуто драму-антиутопію з точки зору створення в ній ефекту очуження (параболічна побудова й абсурдизація буття за допомогою парадоксу, гротеску, фантастики, гіперболізації; умовно-експериментальний хронотоп, що зумовлює схематизм сюжету й образів), а також наявності інших засобів епізації (оповідний діалог, присутність автора в розгорнутих ремарках, пісні й вірші).

Рассмотрена драма-антиутопия с точки зрения создания в ней эффекта очуждения (параболическое построение и абсурдизация бытия посредством парадокса, гротеска, фантастики, гиперболизации; условно-экспериментальный хронотоп, обусловливающий схематизм сюжета и образов), а также наличия других средств эпизации (повествующий диалог, присутствие автора в развернутых ремарках, песни и стихотворения).

The article considers the drama-antiutopia from the point of view of creating estrangement effect in it (parabolic construction and absurdization of the being with the help of the paradox, grotesque, fantasy, hyperbolization; conditional-experimental chronotope that determines the schematization of the plot and images), together with the presence of other epization means Ц the narrative dialogue, the authorТs presence in developed stage directions, songs and verses.