Індекс рубрикатора НБУВ: Ш143-70 + Ш401.171

Рубрики:

Германські мови

Мова художньої літератури <теорія л-ри>

Шифр НБУВ: ДС50478 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Осуществлена экстраполяция понимания диалога как априорного социального "Я" - "Ты" отношения М.Бубера, принципа вненаходимости Автора Герою в литературных произведениях М.Бахтина.

Висвітлено особливості семантичних процесів у тексті під час використання проаналізованих алюзій різних видів, а також роль цих алюзій у побудові семантичного простору тексту роману Г. Гріна "Монсеньйор Кіхот".

В монографии исследуется проблема соотносимости метафоры и художественного произведения в трех аспектах ее преломления: структурно-типологическом, историко-типологическом и прагматическом. Раскрывается генетическая и функциональная связь метода, жанра, сюжета и других факторов и носителей художественной целостности произведения с метафорой как универсальной фигурой постмифологического художественного мышления. Определяется роль метафоры в становлении и восприятии произведения как художественного целого, а также в формировании различных типов художественной целостности произведения в их конкретно-исторических вариациях - литературных направлениях и течениях. Особое внимание уделяется стихотворению-метафоре, в котором исследуемая проблема обретает свое наиболее репрезентативное подтверждение. Теоретический и практический анализ этого малоизученного явления мировой лирики проводится на материале русской поэзии первой половины 19 века.

Описано модальність синтаксичних структур у художньому тексті. Розглянуто зв'язки модального значення, яке реалізується за допомогою конструкції з приєднаним після крапки сегментом, та її стилістичного значення.

Дисертацію присвячено проблемі оксюморону як одного з семантично концентрованих проявів протирічності буття. Розвивається нове уявлення про оксюморон як мовну й метамовну одиницю. Оксюморон досліджується у взаємообумовленості різних модусів свого існування: троп, або словесний поетичний образ, домінуюча характеристика художнього цілого та загальної антитетичності. Показано, що його існування в повній мірі може бути реалізовано в постійному внутрішньому зв'язку з історико-культурним розвитком. Оксюморон співвідноситься з поняттями іронії, парадоксу, абсурду через природу, характер здійснення протиріччя; специфіку відчуття та відображення дійсності; своєрідність цілеположних установок; нормативно-інформативні системи реалізації смислу; функціональну специфіку моменту гри. Встановлено, що необхідно розрізняти оксюморон (зняття у свідомості антитетичності сполучованних слів та понять) та оксюморонність (у самому широкому розумінні здібність понять викликати у сприймаючій свідомості смислову напруженість, обумовлено ненормативністю, аномальністю сполучованного).

Дисертація присвячена дослідженню проблеми співвідносності метафори і літературного твору у трьох визначальних аспектах: структурно-типологічному, історико-типологічному та прагматичному. Розкриваються генетичний та функціональний зв'язки методу, жанру, стилю, сюжету та інших чинників і носіїв цілісності художнього твору з метафорою як універсальною фігурою постміфологічного художнього мислення. Визначається роль метафори в становленні та сприйнятті літературного твору як художнього цілого, а також у формуванні різних типів цілісності художнього твору в їх конкретно-історичних варіаціях - літературних напрямах та течіях. Особлива увага приділяється віршу-метафорі, в якому досліджувана проблема набуває свого найбільш репрезентативного втілення. Теоретичний та практичний аналіз цього маловивченого явища світової лірики проводиться на матеріалі російської поезії першої половини ХІХ століття.

Аналізується лексико-семантична структура індивідуально-авторської метафори (на матеріалі західноукраїнської прози початку ХХ ст.). Обгрунтовується тяжіння західноукраїнських прозаїків до асоціативно-ускладненої метафоризації. Психологізм, притаманний "новій генерації" українських письменників, знаходить вияв у складних метафоричних сполуках, що характеризуються звичною і незвичною сполучуваністю компонентів.

Досліджено проблему теоретичного літературознавства - категорію метафори як явища ізоструктурного художній свідомості. Доведено, що в мистецтві слова метафора - продуктивний механізм генерування смислу, невід'ємна складова поетичного моделювання та інтерпретації світу, фундаментальна структуротвірна константа романтичного типу словесно-образного мислення та продукованих ним художніх практик означування. Узагальнено та проаналізовано теоретичний дискурс феномену поетичної метафори, визначено її статус в романтичних і реалістичних стилях, відстежено функціональне поле й особливості структурної організації метафоричного образу в доромантичній, романтичній і постромантичній художніх парадигмах. Детально розглянуто метафористику естетичних систем української літератури.

  Скачати повний текст

Комплексно проаналізовано метафоричну систему української поезії 1990-х рр. Виявлено основні семантичні типи метафор даного періоду - метафора-оживлення світу (антропо-, зоо-, ботано-, химероморфізація), метафора-опредмечування, метафора-синестезія. Встановлено, що переважна кількість метафор поезії 1990-х рр. мають одним з компонентів певне ключове слово, яке є стрижневим елементом наскрізного образу. У межах семантичних типів метафор здійснено класифікацію ключових слів, що входять до метафоричних контекстів, за лексико-тематичним принципом. Наведено найпродуктивніші структурно-граматичні моделі метафор в українській поезії 1990-х рр. Досліджено вплив мовотворчості поетів-дев'яностівців на формування стилістики сучасної української мови.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш401.171.11

Рубрики:

Зображувальні засоби мови

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто епітети, що мають форму складних прикметників і дієприкметників, і виступають художніми означеннями до найбільш уживаних іменникових слів поетичної мови ХХ ст. Визначено можливості складних слів в епітетній функції відтінювати ознаки (колір, звуки), а також урізноманітнювати ритміко-інтонаційну будову вірша.

На матеріалі англійської мови розглянуто дискусійну проблему "першотропа" та статус епітета як системоутворювального центру тропіки.

На материале английского языка в статье рассмотрена дискуссионная проблема "первотропа" и статус эпитета как системообразующего центра тропики.

The article deals with the debatable problem of a primary trope and the status of epithet as the system-forming center of tropology.

Зазначено, що визначення гіперболи та її місця у системі образних засобів мови були предметом уваги різних авторів. Наприклад, Д. Крістал стверджує, що "гіпербола - це фігура мовлення, яка включає в себе емфатичне перебільшення. Гіпербола часто використовується у літературних творах..., а також у щоденному спілкуванні". Оксфордський Словник літературних термінів пропонує таке визначення: "Гіпербола - перебільшення з метою емфатичного наголосу на фігурі мовлення, яку не слід сприймати буквально. Гіперболічні вирази є звичними для стилю драматичного мовлення, званого пишномовним". Згідно з О. С. Ахмановою, "гіпербола - це фігура мовлення, заснована на навмисному перебільшенні, яке підсилює виразність і надає емфатичного характеру висловлюванням".

Розглянуто аналогове осмислення світу як головний лінгвокогнітивний процес, який є підгрунтям лінгвокогнітивних операцій порівняння концептуальних сутностей, вербалізованих у компаративних блоках. У лінгвокогнітивному плані компаративний блок розглянуто як словесне втілення концептуального тропа. Лінгвокогнітивна операція порівняння охоплює чотири різновиди мапування, де атрибутивне та релятивне мапування накладають обмеження на формування компаративного блоку, а ситуативне та системне - забезпечують ширший спектр розгортання аналогії, знімаючи такі обмеження. Структурно-семантичний аналіз компаративних блоків дозволяє виокремити їх головні композиційно-структурні типи у сучасній американській поезії: прості, складні та ускладнені. Зазначено, що у компаративних блоках втілюється прототипова дейктична ситуація "я - тут - зараз", відносно до якої виявляються дейктичні зсуви. Компаративні блоки із дейктичними словами є текстотвірними операторами, які сприяють конструюванню поетичного простору. Розгляд компаративних блоків як текстового конструктора робить сприяє характеристиці компаративних блоків як текстотвірних та світотвірних операторів, що відбивають міметичний або дієгетичний способи зображення реальності в сучасному поетичному тексті.

Визначено структурні особливості епітетних словосполучень і граматичне вираження епітетів. Надано характеристику основних семантичних типів поетичних означень на основі зорових, акустичних, одоративних, смакових і тактильних відчуттів, визначено функціональну роль епітетів на позначення внутрішнього стану людини, простежено особливості зміни контекстної семантики епітетів. Встановлено, що епітетні сполучення поділяються на такі, де епітет є самостійним носієм лексичного значення, та такі, де він структурно та семантично ускладнює метафоричну, метонімічну та перифрастичну тропеїчні синтагми. Визначено актуальну норму даного слововживання та її зв'язок з поетичною традицією. На основі фактичного матеріалу упорядковано словник епітетів поетичної мови 1920 - 1930 рр., у якому подано епітети до більше ніж 2 000 лексем, враховано взаємозв'язки епітета з іншими тропами, що фіксуються відповідним маркерами.

Розглянуто мову української юриспруденції, питання текстової модальності як стильової категорії текстів кодексів України. Описано просодичну структуру фоноабзацу в прозовому (художньому) тексті, концептуальну модель синкретизму в ранній прозі В.Винниченка. Наведено статистичний аналіз дієслівної лексики в авторському стилі, результати метасеміотичного дослідження текстових концептів художнього твору. Представлено семантичну характеристику архетипних слів-символів у поезії Лесі Українки. Висвітлено особливості категорій антропоцентричності та хронотопу в структурі французької готичної новели ХІХ ст.

Рассмотрены язык украинской юриспруденции, вопросы текстовай модальности как стилевой категории текстов кодексов Украины. Описаны просодическая структура фоноабзаца в прозаическом (художественном) тексте, концептуальная модель синкретизма в ранней прозе В.Винниченка. Приведены статистический анализ глагольной лексики в авторском стиле, результаты метасемиотического исследования текстовых концептов художественного произведения. Представлена семантическая характеристика архетипных слов-символов в поэзии Леси Украинки. Освещены особенности категорий антропоцентричности и хронотопа в структуре французской готической новеллы ХІХ ст.

Розглянуто найважливіші тропи і стилістичні фігури, необхідні для глибокого вивчення різних курсів художньої літератури і журналістики, а також ряд призабутих топосів або таких, що рідко зустрічаються. Кожен троп чи стилістичну фігуру ілюстровано прикладами з класичної художньої літератури та українського фольклору.

Рассмотрены найважнейшие тропы и стилистические фигуры, необходимые для глубокого изучения разных курсов художественной литературы и журналистики, а также позабытые топосы или такие, которые редко встречаются. Каждый троп или стилистическая фигура хорошо проиллюстрированы примерами из классической художественной литературы и украинского фольклора.

Системно досліджено особливості функціонування повторів усіх рівнів ієрархічнї системи художності у творах Ю.Яновського, О.Довженка, О.Гончара середини XX ст. Вивчення творів письменників героїко-романтичної течії у такому аспекті надало змогу дослідити шляхи інтенсифікації образності, роль повтору в активізації асоціативних полів, у створенні емоційного темпоритму, а також визначити основні стильові домінанти романтичної течії середини XX ст. та з'ясувати провідні ознаки індивідуальних стилів Ю.Яновського, О.Довженка, О.Гончара. За результатами проведеного дослідження поширено існуючі підходи до вивчення поетики романтичної прози XX ст. в сучасному літературознавстві, більш повно розкрито специфіку художнього відображення в ній воєнного лихоліття та трагедії людини у вирі війни.