Розкрито зміст поняття "мистецтво перехідної доби", що демонструє ознаки дезінтеграції, кризи та хаосу, а також потенції оновлення. Зазначено, що процеси естетичної переорієнтації, які спостерігалися наприкінці ХІХ - початку ХХ ст., багато в чому подібні до тих, що мають місце і зараз. На підставі узагальнення знань про минуле визначено деякі закономірності розвитку сучасної художньої культури. Сформульовано найважливіші показники мистецтва "несталих" та "нестабільних" часів, а також за даними вивчення кількох видів мистецтва (літератури, живопису, музики) визначено тип художнього мислення перехідної доби.

Проаналізовано герменевтичний вимір візуального інтерпретування літературного твору. Розглянуто різні шляхи рецепції літератури засобами візуальних мистецтв, висвітлено проблемні місця інтерсеміотичного перекодування. Досліджено семантичні зміщення у кінематографічному інтерпретуванні наукової фантастики на рівні персонажів (візуальні конкретизації образів Піркса, Тихого, дійових осіб роману "Соляріс"), хронотопу фікційного світу, нарації. Простежено інтерпретативні можливості різних жанрів кіно, зокрема, анімаційного фільму. Конкретизовано явище конфлікту інтерпретацій ("Соляріс"). Розглянуто ідеологічний та мультикультурний виміри діалогу текст-інтерпретація, особливості реалізації горизонтів сподівання базового твору в кінотексті. Залучено широке контекстуальне тло на рівні наукового та художнього дискурсів. Приділено увагу вербальним аспектам візуалізації в іншомовному просторі.

Досліджено інтерпретацію поетичного першоджерела в камерно-вокальному жанрі на композиторському та виконавському рівнях. У синтезі поезії та музики на перший план виходить взаємодія двох художніх систем (поета та композитора), яка реалізується за допомогою інтерпретації та міжвидового художнього перекладу. Якщо інтерпретація підкреслює суб'єктивний компонент, трансформувальну роль композитора в процесі створення камерно-вокального твору, то переклад - це процес, направлений на якомога більшу об'єктивність у передачі аспектів поетичного першоджерела.

Вивчено словесні логоформи та музично-тематичний зміст опери в процесі розуміння та інтерпретації оперної ідеї. Словесну творчість композиторів періоду романтизму розглянуто як передумову розвитку синтетичної форми опери. Визначено два провідні способи взаємодії словесного та музичного планів опери: узагальнено-риторичний та деталізовано-характерологічний, виявлено їх залежність від природи слова та типу словесного викладу. Виявлено подвійність концепцій опер Ш. Гуно та П. Чайковського, написаних на основі літературного першоджерела, вплив їх музичного аспекту на літературні образи та стилістику словесного тексту, специфіку використовуваних у них музично-тематичних засобів.

Розглянуто мистецькі домінанти кінолітератури та незавершений сценарій Василя Симоненка під кутом зору зорієнтованості тексту на екранне втілення.

Розроблено цілісну концепцію кінопоетики. Простежено відмінність поетики монтажу та кадру в кінематографі та художньому творі. Комплексно проаналізовані елементи кінопоетики в літературі до- та кінематографічного періодів. На основі системного підходу з'ясовано сутність візуальності та візуалізації як основ інтерактивності кіно та художньої літератури. Розглянуто осягнення поетики монтажу та кадру в літературознавчому та кінематографічному дискурсах і виокремлено засоби досягнення художнього впливу на реципієнта. Досліджено елементи кінопоетики на матеріалі художніх творів докінематографічного періоду, зокрема Т. Шевченка, Марка Вовчка, А. Чехова. Простежені в літературному дискурсі 1920-х рр. засоби "набутої кіномови", а також розглянуто специфіку кінопоетики у творах Ф. Лопатинського, Л. Скрипника, А. Чужого та проаналізовано твори С. Скляренка та В. Винниченка.

Проаналізовано літературні джерела, покладені в основу різних видів індійських храмових танців. Досліджено їх спільні корені. Розглянуто естетичні засоби пластичної виразності, які використовуються для передачі змісту й ідей текстів. Танець розглянуто як найважливіший елемент індійського традиційного мистецтва.

Проанализированы литературные сюжеты, положенные в основе различных видов индейских храмовых танцев, и исследованы их общие корни. Рассмотрены эстетические методы пластической выразительности, использующиеся для передачи содержания и идеи произведений. Танец рассмотрен как наиболее важный элемент традиционного искусства Индии.

This article analyses literary plots on which the different forms of temple dances are based and traces its common roots. It also explores aesthetical methods of plastic expression used for transferring the ideas of these texts. The dance is considered at the most important of the traditional Indian art.

Розглянуто впливи літератури, її взаємозв'язки та взаємодію з екранними мистецтвами у різних контекстах. Значну увагу приділено аспекту взаємодії - запозиченню екраном сюжетів і сюжетних схем у мистецтва слова, яке накопичувало їх протягом століть і тисячоліть. Зазначено, що часова дистанція, художній рівень, жанрова належність у даному процесі не відіграють значення. Доведено, що сучасні літературні сюжети, класика, популярний роман і фольклорна розповідь, історичний факт і міф у сучасний період знаходяться за рівних умов перед екраном, який з початку свого існування поглинав літературні твори для екранізації.

Рассмотрены влияния литературы, её взаимосвязи и взаимодействие с экранными искусствами в разных контекстах. Значительное внимание уделено аспекту взаимодействия - заимствованию экраном сюжетов и сюжетных схем в искусства слова, накоплявшего их в течении столетий и тысячелетий. Указано, что временная дистанция, художественный уровень, жанровая принадлежность в данном процессе не отражают значения. Доказано, что современные литературные сюжеты, классика, популярный роман и фольклорный рассказ, исторический факт и миф в современный период в равных условиях перед экраном, который с начала своего существования поглощал литературные произведения для экранизации.

Рассмотрена межвидовая компаративистика в контексте интердисциплинарности, интермедиальности, экфрасиса, межкультурной коммуникации. Исследован импрессионизм в ситуации "рубежа и перехода". Приведено традиционное и новое в реализме последней трети XIX века. Исследовано творчество А. П. Чехова и художников И. И. Левитана, К. А. Коровина, П. А. Нилуса в контексте переходного времени конца XIX - начала XX вв. Изложены "новые формы" в эстетике модернизма начала XX в.

Розглянуто феномен міжвидового діалогу мистецтв на прикладі культурних і естетичних взаємоперетинів художньої літератури і живопису. Досліджено мову поетичну та мову живописну, проаналізовано їх взаємовпливи та діалогічні перетини в контексті естетики синтезу мистецтв і поліфонії культури. Розглянуто мотив "секрету" на основі аналізу українського філософського роману "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко та живописної творчості Віри Жлудько, розкрито його культуротворчий характер у контексті філософії етнокультури та культурологічної регіоніки. Мотив "секрету" в історії української культури набуває значення "скарбу" Людини, Роду, Етносу, Країни, символізує культурно-історичну самобутність, ідентичність, незборимість, заповідає віднайти генетичну пам'ять та зберегти Дерево Роду, що трансформується в Дерево Пам'яті. З точки зору міжвидового діалогу мистецтв за своєю естетикою "секретів" та їх етнокультурною наповненістю філософський роман "Музей покинутих секретів" нагадують нам творчі пошуки сучасної чернігівської художниці Віри Жлудько. Єї етнокультурні картини візуалізують й увиразнюють культурологічну регіоніку Чернігівського краю, адже несуть в собі естетику придеснянської зачарованості та дивовижності.

Порушено важливу проблему хорової інтерпретації різножанрових музичних творів; звернено увагу на взаємозв'язок їх поетичної та звукової поліфонії; визначено провідні типи мистецького потрактування. На багатому матеріалі хорового співу, презентованого творами українських і зарубіжних авторів, виокремлено як домінуючі два види хорового мистецтва, спроектовано відтак два типи виконавської майстерності.

Специфика реализации фототекста обусловлена родовой принадлежностью литературных произведений. В лирике фототекст наиболее близок к реальности, хотя эта связь обычно скрыта в силу абстрагирования от подробностей, на первом плане - рефлексии лирического субъекта. В эпосе фотографии принадлежат вымышленному миру, фототекст может служить сюжетно-композиционной основой или ограничиваться отдельными линиями и эпизодами, причем репрезентация фотоснимка отличается множественностью точек зрения. Для драмы характерны затрудненные условия реализации фототекста, на первый план выходит процесс съемки и фигура фотографа, рассматривание фотографий с комментированием, а также проекция снимков на экран.

Доведено особливу ретельність композитора В. Степурка в осягненні смислового поля, символіки і метафоричності канонічних, фольклорних та інших словесних текстів у впливі на особливості драматургії й архітектоніки композицій. Філігранність роботи композитора з текстами пов'язана з власним відчуттям сакрального. Цим зумовлена увага до кардинальних фраз, довкола яких розгортається смисловий простір віршів, де психологізм сприйняття "сюжету", особистісні переживання так чи інакше виявляються причетними до аури сакральності. Вважаючи жанр аурою, в якій функціонує музичний твір, композитор використовує матеріал найрізноманітніших стильових пластів і рішуче підпорядковує їх власним художнім задумам.

Монографію присвячено вирішенню питань щодо природи екфразису (інтермедіальна чи інтертекстуальна), форм його вираження, ідентифікації музичного екфразису з-поміж інших тропів та явищ. Звернено увагу на функціональність музичного екфразисму як прийому в художніх текстах. Висвітлено авторські модифікації музичного екфразису в українській літературі. Дослідження подане у формі доведення теореми бінарності екфразису.

У навчальному посібнику розглянуто проблему інтермедіальності в теоретичному аспекті, систематизовано значущі наукові концепції, присвячені висвітленню цього міжмистецького явища, простежено особливості формування та функціонування інтермедіальної поетики в низці літературних творів у діахронічному зрізі (від початку XX до початку XXI ст.). Продемонстровано методологію здійснення інтер- медіального аналізу художнього тексту, специфіку образного втілення у словесних практиках різних мистецьких кодів (живопис, кіно, театр, садово-паркове мистецтво, масмедійний дискурс тощо).