Охарактеризовано специфічні особливості письменницької критики як феномена російської літератури межі XIX - XX ст., досліджено процес формування та еволюційного розвитку історико-культурних і літературних передумов її виникнення. Показано філософічність критики письменників-модерністів у контексті ідеї всеєдності В.С.Соловйова. Визначено провідні теми та проблеми літературно-критичних робіт письменників-засновників модернізму. Проаналізовано форми реалізації письменницької критики в органічному взаємозв'язку з художньою, поетичною та прозаїчною творчістю письменників-модерністів і в співвіднесенні з жанровою системою літературної критики. Досліджено явище інтертекстуальності як характерної особливості організації літературно-критичного тексту в письменницькій критиці. Показано своєрідність ритміко-інтонаційної та композиційної організації літературно-критичних творів.

Узагальнено результати полеміки з проблем фемінізму в російській критиці другої половини XIX ст. Детально проаналізовано публіцистику та критику М.С.Лєскова, Ф.М.Достоєвського, М.І.Соловйова, присвячену питанням жіночої емансипації, введено в науковий обіг статті жінок-критиків (Н.Д.Хвощинської, Є.І.Конраді, М.К.Цебрикової). Досліджено процес відображення проблем фемінізму в жіночій романістиці 1860 - 1880 рр. Проаналізовано феміністичні теми, ідеї, образи, характерні для прози Марко Вовчок, Є.Я.Панаєвої, Ю.В.Жадовської, Л.І.Ожигіної, Є.І.Конраді. Досліджено жанрову своєрідність романів Марко Вовчок, Н.Хвощинської та інших видатних письменниць. Підкреслено, що їх новаторство полягає у жанрових та стилістичних пошуках, а також у знахідках у сфері художньої характерології. Визначено змістові та художні ознаки жіночої мемуаристики, встановлено деякі специфічні, відмінні особливості жіночого письма (автобіографізм, використання подробиць, деталей, особливу емоційність та щирість, ліризм та суб'єктивність). Досліджено типологію жіночих образів у творчості Н.Д.Хвощинської, яка одна з перших відобразила тип "нової жінки". Відзначено, що новаторство письменниці виявилося й у створенні типу жінки, яка "заплуталася", "заблукала".

Досліджено еволюцію класицистичної концепції літературного твору в новій культурно-історичній ситуації на межі традиціоналістської та посттрадиціоналістської епох. Виділено динамічний класицизм як особливий тип розвитку літератури та її теоретичного осмислення, що розширює межі традиціоналістської концепції шляхом її доповнення ознаками нової, індивідуально-авторської теорії. Проаналізовано традиціоналістські уявлення О.Ф.Мерзлякова та П.Є.Геогрієвського про твір як наслідування законів природи і жанрових зразків. Обговорено теоретичні ідеї П.Є.Георгієвського та П.Новикова щодо вивчення літературного твору. Розкрито протистояння та взаємозв'язок класицистичної моделі жанрового світу твору і романтичного індивідуально-авторського світу, який набуває якісно нової суверенності й "самостійного буття". Розглянуто нові теоретичні характеристики літературного твору в естетичних трактатах і критичних статтях представників філософського напрямку в романтизмі, зокрема в "Опыте науки изящного" О.І.Галича. Конкретизовано взаємозв'язки художньої практики та літературної теорії романтиків і відкритих ними шляхів пошуку узагальнювальних теоретичних характеристик у глибинах індивідуальних явищ. Запропоновано нову інтерпретацію концепції літературного твору, подану в роботах І.В.Киреєвського, в якій осмислюється відкриття, передусім у творчості О.С.Пушкіна, перспективи поєднання традиціоналістської та романтичних тенденцій.

Вперше проведено дослідження літературної спадщини Ю.М.Говорухи-Отрока. На підставі вивчення маловідомих історичних матеріалів висвітлено основні етапи життя та діяльності письменника, розглянуто особливості становлення світогляду та ідейно-естетичні погляди. Зроблено висновок, що Ю.М.Говоруха-Отрок є одним з визначних критиків, показано суттєвий вплив його діяльності на літературний процес і духовне життя Росії. На підставі використання християнських ідеалів Ю.М.Говоруха-Отрок глибоко розвивав гуманістичний зміст літературних творів письменників XIX ст. Показано, що його критичні праці суттєво доповнюють сучасні уявлення про ідейно-естетичну значимість творчості російських письменників XIX ст.

Вперше здійснено цілісний аналіз творчої спадщини Миколи Миколайовича Страхова як невід'ємної складової літературного процесу в Росії другої половини XIX - початку XX ст., визначено своєрідність його критичного методу в оцінюванні художніх явищ. Охарактеризовано ідейно-естетичні позиції критика й історика літератури, здійснено спробу обгрунтовано, повноцінно й об'єктивно оцінити його художню значущість і місце в історії російської критики. Висвітлено активну роль М.М. Страхова в контексті російської критики на межі століть, показано його як талановитого та оригінального критика, пропагандиста кращих досягнень художньої літератури. Розкрито новаторство підходу критика в осмисленні творчої спадщини О.С. Пушкіна, проаналізовано еволюцію відношення критика до творчості І.С. Тургенєва на матеріалі страховських оцінок романів "Отцы и дети" та "Дым", з'ясовано превинне значення та прогностичний характер оцінок романів Л.М. Толстого "Война и мир" та "Анна Каренина".

Проведено аналітико-синтетичне дослідження питання рецепції української літератури в російському літературознавстві 1870 - 1890-х рр. Зроблено огляд бібліографічних джерел до теми рецепції української літератури у російській науковій думці даного періоду. Проаналізовано концепції української літератури у російських академічних виданнях. Концептуалізовано погляди на давню українську літературу та творчість Т. Шевченка в російській науковій думці 1870 - 1890-х рр. Реконструйовано достовірні висновки українсько-російських літературознавчих дискусій і полемік даного періоду. Розглянуто проблему інтерпретації української літератури 1870 - 1890-х рр. у тогочасній російській періодиці. Визначено ступінь "культурної підготовленості" росіян до рецепції української літератури 1870 - 1890-х рр. (на матеріалах перекладознавства).

Розглянуто особливості наукової позиції М. Бахтіна крізь призму полеміки з представниками російської формальної школи. Обгрунтовано ідею вченого про необхідність філософської естетики для словесної творчості.

Рассмотрены статьи, рецензии Н. Д. Хвощинской, посвящённые женскому литературному творчеству 60 - 80-х гг. ХIХ в. (повестям и романам А. Панаевой, Ю. Жадовской, С. Смирновой, О. Шапир, Н. Кохановской).

Вперше в українській історико-філософській думці наведено систематичний концептуальний підхід до філософської спадщини Д. Овсянико-Куликовського в контексті вітчизняної та зарубіжної філософії. Здійснено історико-філософську ретроспекцію філософії мови та проаналізовано основні віхи її розвитку, а також специфіку тлумачення змісту мови на різних стадіях соціокультурного розвитку. Висвітлено особливості розвитку ведології в російськомовному інтелектуальному дискурсі та показано специфіку запропонованої Д. Овсянико-Куликовським натуралістично-психологічної парадигми тлумачення гімнів Рігведи. Доведено провідне значення проблеми мови на усіх етапах творчого та наукового становлення мислителя. Розкрито тісний взаємозв’язок лінгвофілософської концепції Д. Овсянико-Куликовського та запропонованої ним психології художньої творчості, що яскраво виявляється у специфіці, з одного боку, тлумачення проблеми розуміння художнього твору, а з іншого - розуміння особистості, зокрема, особистості митця та його значення в еволюції психічного та соціокультурного розвитку людства.

Рассмотрено ментальное пространство "органической" критики Ап. Григорьева. Сделан акцент на мировосприятии критика, обусловленном мифологичностью, синкретизмом его мышления, что нашло отражение в стилевых особенностях критического текста.

Актуализация изучения наследия Н. Страхова связана с противоречивостью суждений о его критической рефлексии в современном литературоведении. Имя Н. Страхова не заняло должного места в системе литературоведческих исследований. До сегодняшнего времени не собраны и не систематизированы его оценки литературного процесса II пол. XIX в., не выявлена его личностная критическая модель. Проаанализированы литературно-эстетические взгляды Н. Страхова. Сделан акцент на творческом диалоге Н. Страхова и Ап. Григорьева. Рассмотрен вопрос о самостоятельной позиции Н. Страхова, обусловленной развитием литературы и искусства определенного исторического времени.