Представлены сведения о жизни и творческой деятельности выдающегося отечественного ученого С.А.Рейслера. Освещен его вклад в развитие текстологической науки и изучение русской стихотворной пародии. Проанализированы статьи С.А.Рейслера о творчестве Н.А.Некрасова, Н.С.Лескова, Н.Г.Чернышевского, Н.А.Добролюбова, представлены материалы по истории политической лексики.

Приведены результаты научного исследования проблемы литературно-критического сознания. Особое внимание уделено специфике и периодизации литературной критики, ее движению и развитию от синкретизма до научности. Рассмотрены поиски критической методологии, проблемы самосознания и самоосмысления. Проанализированы особенности структурирования критического текста, его интерпретации и рецепции. Освещены парадоксы критического сознания.

Рассмотрены традиции русской классической литературы как основа эстетического кредо А.Т.Твардовского. В контексте его идей проанализировано творчество М.В.Исаковского, С.Маршака, С.Есенина, М.Цветаевой, А.Ахматовой, Б.Пастернака, О.Мандельштама, А.Фадеева, И.Соколова-Микитова, В.Овечкина, И.Эренбурга, Ф.Абрамова, В.Гроссмана, А.Солженицына. В трудах А.Т.Твардовского особое внимание уделено проблемам читателя, социальной функции литературы, правде как высшего критерия художественности.

Розкрито сутність російського формалізму як міждисциплінарної гуманітарної теорії, в якій синтезовано ідеї естетичного, лінгвістичного та історичного характеру. Проаналізовано передумови виникнення та витоки нової філософської парадигми. Висвітлено теоретичну спадщину представників формального методу в Росії, вивчено рецепцію його основних положень у сучасному культурно-історичному контексті. Проведено дослідження базових ідей російських формалістів, зокрема, розглянуто співвідношення форми та змісту художнього твору, процеси інтерпретації та творчості, визначено зміст понять "прийом" та "осторонення", а також релятивізму та конструктивного принципу. Показано спільність методологічних засад літератури та живопису у російському формалізмі. Розкрито вплив ідей російських формалістів на формування структуралізму й англо-американської Нової критики. Доведено високий науковий і творчий потенціал теорії формального методу.

Раскрыта сущность российского формализма как междисциплинарной гуманитарной теории, в которой синтезированы идеи эстетического, лингвистического и исторического характера. Проанализированы предпосылки возникновения и истоки новой философской парадигмы. Изучено творческое наследие представителей формального метода в России, показаны особенности рецепции его основных положений в современном культурно-историческом контексте. Проведено исследование базовых идей российских формалистов, в частности, рассмотрено соотношение формы и содержания художественного произведения, процессы интерпретации и творчества, определено содержание понятий "прием" и "отстранение", а также релятивизма и конструктивного принципа. Раскрыта общность методологических основ литературы и живописи в российском формализме. Проанализировано влияние идей российских формалистов на формирование структурализма и англо-американской Новой критики. Доказан высокий научный и творческий потенциал теории формального метода.

Охарактеризовано специфічні особливості письменницької критики як феномена російської літератури межі XIX - XX ст., досліджено процес формування та еволюційного розвитку історико-культурних і літературних передумов її виникнення. Показано філософічність критики письменників-модерністів у контексті ідеї всеєдності В.С.Соловйова. Визначено провідні теми та проблеми літературно-критичних робіт письменників-засновників модернізму. Проаналізовано форми реалізації письменницької критики в органічному взаємозв'язку з художньою, поетичною та прозаїчною творчістю письменників-модерністів і в співвіднесенні з жанровою системою літературної критики. Досліджено явище інтертекстуальності як характерної особливості організації літературно-критичного тексту в письменницькій критиці. Показано своєрідність ритміко-інтонаційної та композиційної організації літературно-критичних творів.

Виявлено особливості інтерпретації Д.Мережковським біографії та творчості Л.Толстого. Оцінено роль особистості та творчості Л.Толстого у світосприйнятті Д.Мережковського. Досліджено питання російського релігійно-філософського руху межі XIX та XX ст. у контексті значної кількості критичного матеріалу щодо Л.Толстого. Обгрунтовано витоки розуміння Д.Мережковським особистості Л.Толстого, узагальнено та систематизовано характеристики окремих толстовських художніх творів та образів, розкрито прийоми та механізми, за допомогою яких створено символістський міф про Толстого, виявлено специфіку міфологізованого культурного поля, створеного Д.Мережковським, та функціонування в ньому образу Л.Толстого.

Вивчено генезис символістської суб'єктивної критики, підгрунтя її формування, що відображено у літератуно-критичній спадщині Д.Мережковського 1990 рр. Зроблено аналіз теорії російських символістів, що відбито у літературно-естетичному маніфесті "Про причини занепаду та про подальший розвиток російської літератури". Розкрито поняття містичного змісту, символу та імпресіонізму, розроблено метод ідеалістичної художньої творчості та принципи суб'єктивної критики. Визначено загальні закономірності художньої специфіки та характерні ознаки спадщини Д.Мережковського на тлі провідних типологічних рис художніх, естетичних та наукових пошуків кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Узагальнено результати полеміки з проблем фемінізму в російській критиці другої половини XIX ст. Детально проаналізовано публіцистику та критику М.С.Лєскова, Ф.М.Достоєвського, М.І.Соловйова, присвячену питанням жіночої емансипації, введено в науковий обіг статті жінок-критиків (Н.Д.Хвощинської, Є.І.Конраді, М.К.Цебрикової). Досліджено процес відображення проблем фемінізму в жіночій романістиці 1860 - 1880 рр. Проаналізовано феміністичні теми, ідеї, образи, характерні для прози Марко Вовчок, Є.Я.Панаєвої, Ю.В.Жадовської, Л.І.Ожигіної, Є.І.Конраді. Досліджено жанрову своєрідність романів Марко Вовчок, Н.Хвощинської та інших видатних письменниць. Підкреслено, що їх новаторство полягає у жанрових та стилістичних пошуках, а також у знахідках у сфері художньої характерології. Визначено змістові та художні ознаки жіночої мемуаристики, встановлено деякі специфічні, відмінні особливості жіночого письма (автобіографізм, використання подробиць, деталей, особливу емоційність та щирість, ліризм та суб'єктивність). Досліджено типологію жіночих образів у творчості Н.Д.Хвощинської, яка одна з перших відобразила тип "нової жінки". Відзначено, що новаторство письменниці виявилося й у створенні типу жінки, яка "заплуталася", "заблукала".

Досліджено еволюцію класицистичної концепції літературного твору в новій культурно-історичній ситуації на межі традиціоналістської та посттрадиціоналістської епох. Виділено динамічний класицизм як особливий тип розвитку літератури та її теоретичного осмислення, що розширює межі традиціоналістської концепції шляхом її доповнення ознаками нової, індивідуально-авторської теорії. Проаналізовано традиціоналістські уявлення О.Ф.Мерзлякова та П.Є.Геогрієвського про твір як наслідування законів природи і жанрових зразків. Обговорено теоретичні ідеї П.Є.Георгієвського та П.Новикова щодо вивчення літературного твору. Розкрито протистояння та взаємозв'язок класицистичної моделі жанрового світу твору і романтичного індивідуально-авторського світу, який набуває якісно нової суверенності й "самостійного буття". Розглянуто нові теоретичні характеристики літературного твору в естетичних трактатах і критичних статтях представників філософського напрямку в романтизмі, зокрема в "Опыте науки изящного" О.І.Галича. Конкретизовано взаємозв'язки художньої практики та літературної теорії романтиків і відкритих ними шляхів пошуку узагальнювальних теоретичних характеристик у глибинах індивідуальних явищ. Запропоновано нову інтерпретацію концепції літературного твору, подану в роботах І.В.Киреєвського, в якій осмислюється відкриття, передусім у творчості О.С.Пушкіна, перспективи поєднання традиціоналістської та романтичних тенденцій.

Вперше проведено дослідження літературної спадщини Ю.М.Говорухи-Отрока. На підставі вивчення маловідомих історичних матеріалів висвітлено основні етапи життя та діяльності письменника, розглянуто особливості становлення світогляду та ідейно-естетичні погляди. Зроблено висновок, що Ю.М.Говоруха-Отрок є одним з визначних критиків, показано суттєвий вплив його діяльності на літературний процес і духовне життя Росії. На підставі використання християнських ідеалів Ю.М.Говоруха-Отрок глибоко розвивав гуманістичний зміст літературних творів письменників XIX ст. Показано, що його критичні праці суттєво доповнюють сучасні уявлення про ідейно-естетичну значимість творчості російських письменників XIX ст.

Вперше здійснено цілісний аналіз творчої спадщини Миколи Миколайовича Страхова як невід'ємної складової літературного процесу в Росії другої половини XIX - початку XX ст., визначено своєрідність його критичного методу в оцінюванні художніх явищ. Охарактеризовано ідейно-естетичні позиції критика й історика літератури, здійснено спробу обгрунтовано, повноцінно й об'єктивно оцінити його художню значущість і місце в історії російської критики. Висвітлено активну роль М.М. Страхова в контексті російської критики на межі століть, показано його як талановитого та оригінального критика, пропагандиста кращих досягнень художньої літератури. Розкрито новаторство підходу критика в осмисленні творчої спадщини О.С. Пушкіна, проаналізовано еволюцію відношення критика до творчості І.С. Тургенєва на матеріалі страховських оцінок романів "Отцы и дети" та "Дым", з'ясовано превинне значення та прогностичний характер оцінок романів Л.М. Толстого "Война и мир" та "Анна Каренина".

Внимание уделено одной из составляющих научной стратегии Ю. М. Лотмана, связанной с его сквозной мыслью о возможности интерпретации истории литературы с точки зрения семиотики и теоретическим (культурологическим) следствием такой интерпретации - идеей взаимопроникновения текста и культуры. Исследован принцип реконструкции в составе семиотического метода, трактуемый семиотиками как "текстуальная интерпретация", основанная на идее структуры литературного текста, которая строится с помощью некоторой совокупности шаблонных приемов, стандартных по отношению не только к этому тексту, но и по отношению к целому классу текстов. Показано, что работы Ю. М. Лотмана о Пушкине - прекрасный образец реконструктивной интерпретации как художественного текста в целом, та и его элементов. Приближение к логике лотмановской реконструкции приоткрывает некоторые методологические аспекты историко-литературной и семиотической практики.

Проведено аналітико-синтетичне дослідження питання рецепції української літератури в російському літературознавстві 1870 - 1890-х рр. Зроблено огляд бібліографічних джерел до теми рецепції української літератури у російській науковій думці даного періоду. Проаналізовано концепції української літератури у російських академічних виданнях. Концептуалізовано погляди на давню українську літературу та творчість Т. Шевченка в російській науковій думці 1870 - 1890-х рр. Реконструйовано достовірні висновки українсько-російських літературознавчих дискусій і полемік даного періоду. Розглянуто проблему інтерпретації української літератури 1870 - 1890-х рр. у тогочасній російській періодиці. Визначено ступінь "культурної підготовленості" росіян до рецепції української літератури 1870 - 1890-х рр. (на матеріалах перекладознавства).

Розглянуто особливості наукової позиції М. Бахтіна крізь призму полеміки з представниками російської формальної школи. Обгрунтовано ідею вченого про необхідність філософської естетики для словесної творчості.

Рассмотрены статьи, рецензии Н. Д. Хвощинской, посвящённые женскому литературному творчеству 60 - 80-х гг. ХIХ в. (повестям и романам А. Панаевой, Ю. Жадовской, С. Смирновой, О. Шапир, Н. Кохановской).

Досліджено ідею інтерсуб'єктивності у феноменологічному, герменевтичному і екзистенційному полі діалогізму М. Бахтіна. Висвітлено своєрідне бачення феноменолого-герменевтичної та екзистенціальної спрямованості діалогічної філософії М. Бахтіна (у порівнянні з традиційною філософією, західноєвропейським діалогізмом, герменевтикою, філософією життя та екзистенціалізмом). Досліджено історичні та культурні умови, які сформували М. Бахтіна як оригінального російського діалогіста, культуролога, лінгвіста і літературознавця.

Актуализирована проблема личностного самосознания Л. Шестова как литературного критика, акцентировано внимание на его статьях, связанных с жизненным и творческим путем Ф. Достоевского. Раскрыты аспекты видения Л. Шестовым художественной реальности Ф. Достоевского.

Вперше в українській історико-філософській думці наведено систематичний концептуальний підхід до філософської спадщини Д. Овсянико-Куликовського в контексті вітчизняної та зарубіжної філософії. Здійснено історико-філософську ретроспекцію філософії мови та проаналізовано основні віхи її розвитку, а також специфіку тлумачення змісту мови на різних стадіях соціокультурного розвитку. Висвітлено особливості розвитку ведології в російськомовному інтелектуальному дискурсі та показано специфіку запропонованої Д. Овсянико-Куликовським натуралістично-психологічної парадигми тлумачення гімнів Рігведи. Доведено провідне значення проблеми мови на усіх етапах творчого та наукового становлення мислителя. Розкрито тісний взаємозв’язок лінгвофілософської концепції Д. Овсянико-Куликовського та запропонованої ним психології художньої творчості, що яскраво виявляється у специфіці, з одного боку, тлумачення проблеми розуміння художнього твору, а з іншого - розуміння особистості, зокрема, особистості митця та його значення в еволюції психічного та соціокультурного розвитку людства.

Рассмотрено ментальное пространство "органической" критики Ап. Григорьева. Сделан акцент на мировосприятии критика, обусловленном мифологичностью, синкретизмом его мышления, что нашло отражение в стилевых особенностях критического текста.

Відзначено, що у сучасному світі особливої актуальності набуває вивчення культурної складової людської діяльності в творчому доробку дослідників минулого. Висвітлено проблеми культурно-мистецької спадщини в наукових працях В. Перетца. Узагальнено, що предметом наукових досліджень вченого була творча ініціативна діяльність людини, втілена у фольклорі, мові, літературі та мистецтві.