Розглянуто концепт долі на матеріалі народних казок Українських Карпат, які репрезентують багату оповідальну традицію України, мають свою специфіку, пов'язану з етнічними, географічними та іншими особливостями краю, його історичним розвитком, інтеграцією іноетнічних традицій. На прикладах угорської оповідальної традиції, яка широко побутувала на Закарпатті й мала вплив на казки всього регіону, підкреслено загальнолюдський характер уявлень народу про людину та її долю. Зазначено, що народна казка виробила глибоку філософську систему поглядів на людину та її долю, яка має виразне дидактичне, прагматичне спрямування, а також багато спільного з іншими антропоцентричними філософськими, релігійними та містичними версіями.

Рассмотрен концепт судьбы на материале народных сказок Украинских Карпат, которые представляют богатую повествовательную традицию Украины, имеют свою специфику, связанную с этническими, географическими и другими особенностями края, его историческим развитием, интеграцией иноэтничных традиций. На примерах венгерской повествовательной традиции, широко бытовавшей на Закарпатье и имевшей влияние на сказки всего региона, подчеркнут общечеловеческий характер представлений народа о человеке и его судьбе. Указано, что народная сказка выработала глубокую философскую систему взглядов на человека и его судьбу, которая имеет выразительную дидактическую, прагматическую направленность, а также много общего с другими антропоцентрическими философскими, религиозными и мистическими версиями.

В контексті світової міфологічної спадщини проаналізовано метафізичні й екзистенціональні виміри української народної казки. В текстах казок виділено способи постановки та розв'язання проблем смерті та безсмерття людини, її відношення до божественного начала та до визначення свого місця в світі.

В контексте мирового мифологического наследия проанализированы метафизические и экзистенциональные измерения украинской народной сказки. В текстах сказок выделены способы постановки и решения проблем смерти и бессмертия человека, его отношения к божественному началу и к определению своего места в мире.

Зазначено, що на сьогодні фольклористика як наука системно вивчає синхронічний та діахронічний зрізи різних жанрів народної творчості, а з'ясування етнокультурних питань українського народу на науковому рівні є неможливим без дослідження жанру народної казки як найдавнішого серед жанрів малої епіки. Розглянуто основні напрямки дослідження жанру казки у сучасному українському казкознавстві: порівняльно-історичний (Г. Сухобрус, І. Березовський, Л. Дунаєвська) і типологічний (О. Бріцина).

Указано, что на сегодня фольклористика как наука системно изучает синхроничный и диахроничный срезы разных жанров народного творчества, а выяснение этнокультурных особенностей украинского народа на научном уровне является невозможным без исследования жанра народной сказки как древнейшего среди жанров малой эпики. Рассмотрены основные направления исследования жанра сказки в современном украинском сказковедении: сравнительно-исторический (Г. Сухобрус, И. Березовский, Л. Дунаевская) и типологический (А. Брицина).

Розглянуто жанр української народної казки про тварин (УНКпТ) як джерело міфологічних мотивів народної творчості. Висвітлено поетичну трансформацію первісних релігійних уявлень у контексті УНКпТ. Охарактеризовано еволюцію друкованих текстів УНКпТ, а також сюжети, засновані на протистоянні свійських і диких тварин. Увагу приділено генезису, жанру, структурі та структурним компонентам (семантичним ознакам, трикстерському началу), образу трикстера, існуванню зв'язку УНКпТ з ритуально-обрядовою дійсністю. Наведено методи динаміки архаїчних нашарувань в образах і мотивах даних текстів.

Рассмотрен жанр украинской народной сказки о животных (УНСоЖ) как источник мифологических мотивов народного творчества. Освещена поэтическая трансформация первичных религиозных представлений в контексте УНСоЖ. Охарактеризованы эволюция печатных текстов УНСоЖ, а также сюжеты, основанные на противостоянии домашних и диких животных. Внимание уделено генезису, жанру, структуре и структурным компонентам (семантическим признакам, трикстерскому началу), образу трикстера, существованию связи УНСоЖ с ритуально-обрядовой действительностью. Приведены методы динамики архаических наслоений в образах и мотивах данных текстов.

Досліджено власні імена, функціонування яких у казковому дискурсі є необхідною умовою для повного розкриття змісту та окремих аспектів тексту. Вибір власного імені для позначення певного предмета чи певної особи є важливим, оскільки саме цей процес дозволяє найкращим чином визначити всі аспекти позначуваного онімом слова. Актуалізація власних імен у казковому дискурсі дозволяє осмислити специфіку тексту.

З використанням матеріалу текстів українських народних чарівних казок, опублікованих переважно у виданнях другої половини XIX - початку XX ст., у контексті категорії модельованої бінарної опозиції "свій"/"чужий" проаналізовано особливості структурної поетики їх художнього простору. З метою з'ясування семантики антиномії "свій" і "чужий" простір досліджено специфіку функціонування ритуалу переходу в українських народних чарівних казках.

Досліджено історію збирання та вивчення казкової традиції Слобідської України XIX - початку XX ст. Зроблено спробу систематизувати матеріали, що відображають казкову традицію Слобожанщини, оцінено їх наукову вірогідність і охарактеризовано їх текстологічний статус. У текстологічному аспекті вивчено історію, атрибуцію та проведено критику текстів, що дозволило створити цілісну картину дослідження казкової традиції регіону, висвітлити домінувальні текстологічні й едиційні принципи та динаміку їх змін, оцінити сюжетний склад і тематичний діапазон зібраних текстів, оцінити міру їх наукової вірогідності, а також доповнити й уточнити свідчення покажчиків. Наведено бібліографічний опис відомих тестів записів слобожанських казок та покажчик сюжетних типів.

Вперше комплексно проаналізовано етнокультурознавчу лексику української народної казки, виділено її національно-культурний компонент на денотативному та конотативному рівнях. Здійснено систематизацію й ідеографічний опис слів з національно-культурним компонентом, встановлено критерії виділення етнокультурної лексики. Розкрито сутність і визначено місце у структурі української народної казки національно-культурного компонента. Розроблено класифікацію, виявлено неоднорідний склад й обгрунтовано необхідність диференціації слів з національно-культурним компонентом. Здійснено розподіл даних мовних одиниць на слова-реалії та фонові слова. Проаналізовано особливості відтворення етномовної інформації у текстах українських народних казок, запропоновано способи виявлення національно-культурного компонента. На підставі порівняльного дослідження етнокультурознавчої лексики українських і російських народних казок розкрито своєрідність мовної картини світу українців.

Досліджено номінативну систему українських народних чарівних казок, вміщених у відомих збірниках В.Гнатюка, А.Димінського, С.Руданського, О.Кольберга, І.Рудченка, П.Чубинського. Проаналізовано особливості називання осіб, міфічних і фантастичних істот і співвідносних з ними зоо- та флороназв. Виявлено, що основний сегмент охоплює особові найменування, міфоніми й одиниці позаонімної номінації, об'єднані в номінативні ряди у складі чотирьох парадигм, виділених на підставі функціональної типології казкових персонажів. Запропоновано парадигматичну систематизацію назви й її структурування, що забезпечує адекватне встановлення семантико-функціональної близькості аналізованих номінатем й виявлення формально-структурної варіантності певних назв, а також кореферентності найменувань, які належать до різних класів номінативних одиниць (онімів, апелятивів, дескрипцій). Семантику, внутрішню форму, етимологію, структуру онімів та їх зв'язок з одиницями позаонімної номінації, особливості вживання назв рослин і тварин розкрито з урахуванням текстових і деяких позатекстових, зокрема, міфологічних, чинників, що обумовлено архаїчністю народної чарівної казки, в якій світи людей, міфічних і фантастичних істот, рослин і тварин співіснують і перетинаються. З'ясовано семантичне навантаження та символічну маркованість назв, які функціонують у дослідженому масиві текстів, на підставі вивчення яких розкрито певні коди, поглиблено розуміння казкового епосу й української культури загалом.

Уперше в українській фольклористиці проаналізовано семантику персонажів українських народних чарівних казок Закарпаття у контексті психоаналізу. Розглянуто особливості об'єктивації архетипів "Аніма", "Анімус", "Самість", "Мудрий Старий (Стара)", "Дух", "Тінь" шляхом аналізу сюжетів. Герої трактуються як об'єктивовані архетипи колективного несвідомого, а сюжети казок - як метафоричні сценарії вікових ініціацій чоловіка (у "чоловічих" казках) або жінки (в "жіночих" казках). З використанням положень психоаналізу З. Фройда та К.-Г. Юнга висвітлено історію людської душі, яка в чарівних казках прихована під системою архетипних образів, мотивів і символів. Систему персонажів чарівних казок Закарпаття розглянуто як нерозривну єдність об'єктивованих архетипів, які у процесі взаємодії створюють мозаїчну картину індвідуалізації людини, яка, долаючи межу між реальним та ірреальним, знаходить шлях до осягнення Самості.

Розглянуто українські казки про тварин і казки з індійської "Панчатантри". Проаналізовано порівняльні методи вивчення фольклору. Висвітлено жанрову специфіку та структуру "Панчатантри". Розглянуто особливості українського казкового епосу. З'ясовано типологію мотивів українських казок про тварин і "Панчатантри". У порівняльному аспекті проведено структурно-семантичний аналіз сюжетів українських казок про тварин і "Панчатантри". За результатами дослідження з'ясовано особливості порівнюваних культур, виявлено казки, в яких збігаються мотиви, сюжети, підтверджено ефективність порівняльного структурно-семантичного методу. Запропоновано схематичне зображення аналізу у вигляді таблиць.

Вперше в українській фольклористиці на порівняльному українсько-угорському регіональному матеріалі проаналізовано людиноцентровані погляди, розглянуто людину в багатоманітності її зовнішнього та внутрішнього простору. Висунуто й обгрунтовано тезу про антропоцентризм казки як основоположну ознаку, на противагу, наприклад, космологізму інших жанрів (обрядові пісні тощо). Не беручи до уваги зв'язок з ініціаційним ритуалом, чарівна казка досить далеко відходить від обряду, вже переосмисленого в гру, що підтверджує широко висвітлена в роботі дидактична спрямованість казкового жанру. Набули нового звучання морально-етичні виміри людини, які перебувають на периферії зацікавлень сучасної гуманітарної науки. Вперше зібрано та проаналізовано розлогий регіональний матеріал про феномен казкаря та казкарства, свідчення багатьох фольклористів, наведено типи та портрети оповідачів Закарпаття, конкретні приклади казкових антропокомпонентів. Вперше дані розглянуто з поглядів лінгвопрагматики.

Розглянуто чинники, що зумовили появу наукового інтересу до казок народів Криму. Розкрито природу міфологічного мислення: народна творчість, традиційна культура, історія. Простежено історію збирання та публікації кримськотатарських казок. Проаналізовано теоретико-методологічні питання, які виникли в процесі дослідження міфологізму народних казок. Вперше здійснено порівняльний аналіз кримськотатарських казок з українськими народними казками. Образно-символічна система даних творів відображає національну специфіку світосприйняття та світобачення. Аргументовано функціональне призначення казкового епосу як збереження та трансляцію традиційних народних знань на мікро- та макрорівнях, як художньо-інформативний текст, спрямований на актуалізацію етносвідомості реципієнта, як засіб міжкультурної комунікації.

Розглянуто людину в народній казці, що зберігає уявлення про неї в різні періоди існування, зокрема з найдавнішого. Використано матеріали українських та угорських казок регіону Українських Карпат, що репрезентують основний тип європейської казки. З'ясовано поняття антропоцентризму як фундаментального світоглядного орієнтиру людства, виокремлено кілька антропоцентрів (герой/героїня, персонажі - казкар - слухачі/читачі). На основі казкових наративів розкрито фольклорну картину світу, її основні концепти та бінарні опозиції, зокрема такі, як доля, хронотоп, життя/смерть, бідний/багатий, молодий/старий, чоловік/жінка та ін. Досліджено сутнісні людські бажання, родинні стосунки в казках, зв'язок людини та довкілля, особливості народної релігійності у наративах. Розглянуто міжетнічні зв'язки, зокрема різні види угризмів у фольклорі регіону.

Вперше проведено комплексний аналіз образів "мати" й "мачуха" на матеріалі української та німецької казкової прози з залученням історичного, соціологічного та звичаєвого контекстів. Виявлено характерні особливості сталого художнього образу "мати-мачуха" у його бінарній семантиці залежно від завдання сюжетної програми фольклорного тексту. Виявлено соціально-історичні та звичаєві чинники формування фольклорних стереотипів "рідна мати" та "зла мачуха". Простежено трансформаційні процеси, властиві образові Матері, розкрито його домінантно-психологічну особливість в українській і німецькій казковій прозі. Ідентифіковано типові для української та німецької фольклорної традиції національно самобутні сюжетотвірні мотиви ("мати допомагає дитині - мачуха шкодить пасербниці"). З використанням методології аналітичної психології (за К.-Г. Юнгом) доведено, що антиномія "мати-мачуха" є фольклорним втіленням амбівалентності архетипу Великої Матері. Методом порівняльного аналізу двох європейських казкових традицій досліджено художній образ сирітки на міфопоетичному, семантичному та семіотичному рівнях. Аргументовано, що колізія "пасербниця - мачуха" притаманна обом казковим репертуарам, проте природа конфлікту різна. Доведено, що антиномія "мати-мачуха" генерує образну дихотомію "сирітка - пасербниця". Розкрито специфіку казкових сюжетів, в яких образ жінки-матері є цілісним і тих, в яких він роздвоюється та поляризується залежно від конотацій оповідача.

Досліджено національну специфіку української народної казки, яке аналітично охоплює усі жанрові різновиди даного пласту фольклорної прози. Розглянуто процес адаптації міжнародних сюжетів щодо етнопсихологічних констант носіїв уснословесної традиції. Показано видозміни мотивів і сюжетних ходів народної казки під впливом традиційної матеріальної та духовної культури українців. З'ясовано національні прикмети персонажів українського казкового епосу, а також етнокультурні особливості стилістики, що засвідчує спорідненість народної казки із творами інших прозових жанрів, а також пісенною традицією українців.

Розглянуто міфологічні основи казкового епосу українців. Визначено принципи та критерії літературно-мовного аналізу українських народних казок. Увагу приділено релігійним, психологічним аспектам, а також основним компонентам поетики таких народних казок, як "Яйце-Райце", "Солом'яний бичок", "Іван-Побиван", "Пан Коцький", "Телесик", "Казка про майстра Іванка".

Представлено семантичну реконструкцію первісних поглядів на договірну форму міжлюдських взаємин, відтворених українськими народними казками. Розглянуто вербальні репрезентації одно-, дво- та багатосторонніх угод, різних за характером відплатності, терміном чинності та способом фіксації.

Розглянуто особливості вживання неозначено-кількісних лексем у приядерній зоні лексико-семантичного поля української казки. Визначено особливості використання квантитативних одиниць приядерної зони. Як джерело використано різні види літературних і народних казок. Водночас структуровано номени неконкретизованої множини за характеристикою функціонування у казці.

Розкрито специфіку та складові елементи різноманітних жанрів українських народних казок, їх потенціал щодо морального виховання учнів початкової ланки навчання.