Розглянуто деякі питання суб'єктивації висловлення на прикладі французьких питальних речень з експліцитною альтернативою. Суб'єктивація пов'язана з модальністю бажання, що передбачає порівняння й оцінку комунікантами компонентів питальної альтернативи. До засобів реалізації модальності можна віднести: вставні слова та сполучення слів, різноманітні повтори, емфатичні конструкції, модальні дієслова типу pouvoir и vouloir, способи дієслів (кондиціонал, суб'юнктив тощо). Розглянуто не протиставлення суб'єктивного й об'єктивного, а їх дозовану взаємодію.

Уперше альтернативні питальні речення французької мови розглянуто в аспекті теорії інтегративної прагматики та рольової поліфонії, характерні тільки для аналізованих конструкцій. Досліджено структурні, семантичні та прагматичні особливості альтернативних питань у даній мові. Побудовано інваріантні мовні моделі та описано конкретні мовленнєві реалізації зазначеного типу речень.

Досліджено структурні, семантичні та прагматичні особливості безсполучникових складних речень сучасної французької мови як самостійного типу складних речень у мовному та мовленнєвому аспектах з урахуванням взаємодії синтаксису, семантики та прагматики. Безсполучникові складні речення в системі мови представлено інваріантною та варіантними моделями, що актуалізуються у мовленні. Встановлено, що варіантні моделі можуть бути потенційно однозначними (реалізувати відношення змістової залежності або рівноправності) або багатозначними (реалізувати обидва види відношень). Виявлено суттєву роль аргументації у мовленнєвих реалізаціях безсполучникових складних речень. Залежно від структурних, семантичних і прагматичних характеристик визначено монокомунікативні та полікомунікативні конструкції безсполучникових складних речень. Між предикативними частинами безсполучникових складних речень встановлено різноманітні таксисні відношення. Показано особливості реалізації мовних моделей безсполучникових складних речень і виділено власне мовленнєві структури - висловлювання з переривчастим зв'язком і дискурсивними словами.

Здійснено лінгвопрагматичний аналіз інтерогативів у сучасній французькій мові. Встановлено основоположну роль категорії питальності у процесі комунікації, з'ясовано основні засоби вираження питальності та досліджено основні теоретичні підходи до проблеми інтерогативності. Розглянуто структурно-семантичні особливості інтерогативів французької мови, які зумовлено необізнаністю мовця й її актуалізацією в питанні. На підставі аналізу семантичної структури питально-відповідної єдності, яка вибудовується мовцем у пласті інформації, відносно якого запитуються певні компетенції мовця, який виокремлює референт запиту та спрямовує семантичний й комунікативний фокус на лакуну референтного чи модального планів, розроблено когнітивно-семантичні моделі діалогічних єдностей з буквальними інтерогативними імплікатурами. Визначено сукупність факторів, що впливають на успішність інтерогативного мовленнєвого акту, а саме: комунікативні ролі співрозмовників, тип спілкування, стратегії та тактики комунікантів. Показано, що категорія питальності виступає комунікативно-смисловим ядром певних мовленнєвих жанрів, зокрема, медійного та філософського.

Проведено системне вивчення категорії суб'єкта як основного елемента антропоцентричності французького речення. Виявлено лексичні, морфологічні та інтонаційно-синтаксичні засоби вираження суб'єктності даного речення, грунтуючись на положенні, що французькому реченню властива широка антропоорієнтованість, яка реалізується через категорію суб'єкта та різні суб'єктноорієнтовані елементи речення. Категорія суб'єкта відіграє особливо важливу роль у структурно-семантичній організації французького речення, оскільки у разі відображення різноманітних ситуацій навколишньої дійсності людина-суб'єкт часто є центральним елементом, стосовно якого розгортається ситуація. Установлено, що людина-суб'єкт, яка в реченні відіграє роль мовця, спостерігача, діяча чи носія станів, не тільки експліцитно фіксується у суб'єкті французького речення, а й імпліцитно маркує свою глибинну присутність, центральність за допомогою різних суб'єктних компонентів речення морфологічного, лексичного, інтонаційно-синтаксичного характеру, які з категорією суб'єкта утворюють функціонально-семантичну категорію суб'єктності французького речення.

Вперше на підставі співвідношення іллокуцій предикативних частин складносурядні речення (ССР) французької мови проаналізовано як прості та складні мовленнєві акти (МА). Вперше зроблено розмежування ССР як прямих і непрямих МА на підставі розгляду взаємодії формальної структури та комунікативної цільової настанови. Досліджено ССР французької мови як складний мовний знак, результатом реалізації якого є смислові відношення рівноправності або залежності між предикативними частинами. Типізовано смислові відношення між предикативними частинами ССР французької мови в контексті взаємодії синтаксису, семантики та прагматики. Доведено, що типова модель ССР складається з рівноправних у структурному та смисловому відношеннях предикативних частин, об'єднаних сполучником сурядності. З'ясовано, що елементарні речення, які відповідають кількості предикативних частин ССР, можуть передавати однакові або різні цільові настанови (моно- та полікомунікативний типи ССР). Розроблено класифікацію ССР в аспекті цільової настанови (розповідної, питальної, спонукальної) їх предикативних частин. На підставі вивчення смислових відношень між предикативними частинами ССР вперше виявлено його потенційно однозначні моделі з відношеннями смислової рівноправності або залежності та багатозначні (з наявністю обох видів даних відношень).

Вперше в системі сучасної фрацузької мови розглянуто складні речення (СР) з підрядними часу як мовний знак, результатом мовленнєвої реалізації якого може бути відповідність або невідповідність позначуваного в системі мови та в мовленні. Розроблено ієрархічну класифікацію моделей СР з підрядними часу, встановлено їх однозначність у мовній системі та потенційну однозначність/багатозначність у мовленні. Розглянуто СР з підрядними часу з позицій інтегративної прагматики, тобто у взаємодії синтаксису, семантики та прагматики. Досліджено функціонування дейктичних та егоцентричних компонентів темпорального поля СР з підрядними часу. Охарактеризовано рольову та темпоральну поліфонію, а також мовні маркери суб'єктивної модальності, які складають багатоаспектність прагматичного значення СР з підрядним часу.

Комплексно проаналізовано категорію окличності у сукупності її мовних ознак і мовленнєвих виявів. Визначено лінгвопрагматичне поле окличності (ЛППО), що включає структуру її семантичних, граматичних та функціонально-комунікативних ознак. Досліджено ЛППО сучасної французької мови та виявлено базову одиницю її вираження, завдяки чому вирішено проблему граматичного та комунікативного статусу окличних речень (ОР) у сучасній французькій мові, основного семантичного змісту окличності, основних структурно-семантичних типів ОР і функціонально-комунікативних ознак окличності та типології комунікативних ситуацій з окличною основою вербальних інтеракцій.

Досліджено особливості функціонально-семантичних, граматичних, лексичних і гендерних характеристик звертання у художньому мовленні персонажів літературних творів українських та французьких письменників. Доведено, що механізми актуалізації звертань в художньому мовленні у двох мовах, які вивчаються, мають однаковий характер. Виокремлено найбільш продуктивні моделі функціонування звертань у комунікативному процесі. Визначено структуру функціонально-семантичного поля звертань з урахуванням єдності мовних та позамовних факторів. Систематизовано особливості співвідношення мовленнєвих засобів реалізації звертань (лексико-граматичних, інтонаційних, стилістичних) з їх семантичними ознаками. Встановлено, що характер механізму співвіднесеності "зміст - форма" є ідентичним у порівнюваних мовах. Особливу увагу звернено на залежність вибору комунікантами структурно-функціональних типів звертань від гендерної ідентифікації авторів та персонажів художнього твору. З'ясовано, що усі специфічні риси звертань пов'язані з національно-культурними особливостями двох народів та їх мов.

Здійснено системний опис семантичного потенціалу речень з українським дієприслівником і французьким герундієм з позицій семантико-синтаксичного рівня мови. Обгрунтовано семантико-синтаксичне функціонування українського дієприслівника та французького герундія в ролі вторинного предиката простого неелементарного речення. Подано класифікацію вторинного дієприслівникового та герундійного предикатів. Описано каузальну, умовно-наслідкову, допустову семантику зіставних категорій, змодельовано таксисну семантику вторинних предикатів. Розроблено критерії виділення тотожних та особливих рис дієприслівника і герундія у функції вторинного предиката. Запропоновано класифікацію суб'єктного актанта щодо вторинного предиката. Репрезентовано семантико-синтаксичні моделі речення валентного потенціалу вторинного предиката зіставлюваних мов. Визначено спільні та відмінні ознаки функціонування вторинного дієприслівникового та герундійного предикатів у цих мовах.

Різні типи мовної структури французької мови зумовлюють зацікавленість та необхідність нашого дослідження. Унаслідок різного історичного розвитку в кожній мові формується цілий комплекс характерних особливостей. Це однаково стосується складнопідрядних, складносурядних та безсполучникових речень, аналіз яких вимагає старанного вивчення. Дослідження афективних функцій безсполучникових речень сприяє не тільки формуванню типології синтаксичної системи французької мови, а й відкриває перспективи розробки саме такого аспекту граматичного устрою. Про актуальність такого напряму дослідження свідчить ряд факторів. По-перше, продовжує зростати зацікавленість вітчизняних та зарубіжних дослідників проблемами функціонування складних питальних та окличних речень на різних синтаксичних рівнях. На матеріалі французької мови достатньо вивчені прості розповідні та прості питальні речення. Крім загальних праць з теоретичної граматики та синтаксису, у сучасній лінгвістичній літературі є дослідження, присвячені аналізу структури, функціонально-семантичних типів, комунікативної спрямованості та інших аспектів даних синтаксичних одиниць. Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про те що на рівні складного речення розглядали, головним чином, складнопідрядні речення з різними типами підрядних. Але питальні та окличні безсполучникові речення вимагають свого подальшого вивчення. Включення питальних та окличних речень до складу безсполучникових комплексів призводить до створення одно- та різнокомунікативних типів БСР, що мають свої змістові та структурні характеристики. Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що у французькій мові безсполучникове речення є цілісною синтаксичною одиницею з цілим рядом характерних ознак, які часто є об'єднанням еліптичних, окличних речень та реченнями з однорідними присудками. Безсполучниковим окличним реченням афективного спрямування характерна відсутність предикативного зв'язку, вживання імперативних та спонукальних форм дієслів. Такі речення є системою сурядних вигукових одиниць, відділених значною пунктуацією.