Розглянуто функціональні особливості розмовного дискурсу. Проведено аналіз колоквіальної специфіки художнього дискурсу британського й американського варіантів англійської мови, зважаючи на фонетичні, лексичні та синтаксичні особливості діалогу трьох синхронних зрізів - 1940-х, 1960-х, 1980-х рр., що дає можливість простежити колоквіальну динаміку діалогу та виділити ті особливості, які є найбільш типовими для кожного національного варіанта. Доведено, що частотність вживання фонологічних, лексичних і синтаксичних колоквіальних структур у діалогах романів британських та американських авторів залежить від ряду факторів: жанрової приналежності твору, творчої манери автора, часового періоду, в якому він жив і працював, співвідношення діалогічної мови персонажів і авторського оповідання, віку та статі героїв роману. З'ясовано, що найбільш насиченим колоквіальною лексикою, з досліджених творів, є роман D.D. Salinger "The Catcher in the Rye", де превалює підлітковий діалект. Найбільш типовою особливістю британської прози є професійно-експресивна лексика, яка мала місце у всіх досліджених творах.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш143.21-227.4 + Ш143.21-31

Рубрики:

Англійська мова

Шифр НБУВ: Ж69231/філол. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано метакомунікативні презавершального етапу блоки, їх категоризацію в англомовному художньому діалогічному дискурсі прощання. Вивчено лінгво-когнітивний характер предзавершальних мовленнєвих засобів, за допомогою яких відбувається підготовка, інколи і сам процес завершення діалогічної взаємодії, їх факультативність або обов'язкова присутність залежно від ситуації спілкування, соціального статусу комунікантів.

Установлены иллокутивные функции оценочных речевых актов похвалы и поощрения, а также определены их структурные, семантические и функциональные особенности. Концептуальным различием речевых актов похвалы и поощрения признано временное соотношение качества или поступка, вызвавшего одобрительное отношение, и момента речи. Определен набор лексических, синтаксических и интонационных средств, формирующих высказывания похвалы и поощрения.

Досліджено закономірності побудови та розгортання далогічного дискурсу, зумовлені специфікою функціонування оцінки як мовної категорії зі своїми логіко-семантичними та комунікативними властивостями. З використанням дискурс-аналізу досліджено особливості аксіологічного спілкування, а також мовні засоби реалізації різних типів оцінки в діалогічному дискурсі. Встановлено, що критерієм для виокремлення оцінного дискурсу як дискурсу окремого типу є наявність компонентів аксіологічної структури, а критерієм для виокремлення оцінного субдискурсу в межах дискурсу іншого типу є існування, окрім зазначеної аксіологічної структури, глобальної аксіологічної макростратегії. На підставі результатів аналізу фактичного матеріалу запропоновано типологію аксіологічних тактик, які використовуються в оцінному діалогічному дискурсі або субдискурсі.

Досліджено структурні та функціональні ознаки просодичних підсистем, що зумовлюють варіативність інтонаційної моделі англійських висловлень-вибачень (ВВ). Встановлено соціокультурні контексти, які впливають на формування інтонаційної варіативності ВВ у мовленнєвій комунікації. На підставі дослідження експліцитних та імпліцитних мовленнєвих стратегій вибачення систематизовано функціональні та семантичні види англійських ВВ та здійснено їх класифікацію за ситуацією спілкування, прагматичною спрямованістю та ступенем емоційної насиченості, а також з урахуванням співвідношень соціальних статусів мовця та слухача. З'ясовано кореляцію функціональних і семантичних ознак ВВ з певними комплексами просодичних підсистем мовлення. Обгрунтовано та експериментально зафіксовано інваріантні ознаки, що формують просодію ВВ як одиницю інтонаційного рівня. Визначено варіанти просодичної ознаки інтонаційної моделі ВВ, які сприяють розрізненню їх функціональних і семантичних видів у офіційних і неофіційних ситуаціях спілкування.

Вперше здійснено систематизацію та класифікацію соціально обумовлених емоційних і прагматичних видів англійського висловлення-подяки. Проаналізовано характер та закономірності взаємодії просодичних підсистем у процесі реалізації у мовленні даних видів досліджуваного висловлення. Експериментально визначено парадигму моделей інтонаційного оформлення висловлення-подяки, яку представлено з урахуванням впливу його функціонально-семантичних властивостей. Розглянуто інваріантну інтонаційну модель англійського висловлення-подяки та варіантні диференційні просодичні ознаки його функціонально-семантичних видів за офіційних та неофіційних умов спілкування.

На підставі вивчення експериментального матеріалу вперше виявлено провідні риси варіативності інтонаційної організації англійського офіційно-ділового діалогічного мовлення з урахувнаням його соціолінгвістичних особливостей. Визначено та систематизовано основні структурно-семантичні, соціолінгвістичні, функціонально-прагматичні й емоційно-модальні ознаки англійського діалогу в офіційно-діловій сфері. Обгрунтовано парадигму моделей просодичного оформлення офіційно-ділового мовлення, розкрито специфіку впливу соціолінгвістичних чинників, які обумовлюють його варіативність. Вперше на матеріалі англійської мови теоретично обгрунтовано й експериментально доведено функціонування інваріантної інтонаційної моделі офіційно-ділового мовлення та її варіантних соціолінгвістично маркованих просодичних ознак.

На основі функціонально-прагматичних критеріїв запропонована комунікативна типологія негативно-оцінних висловлювань, здійснено їх різнобічний аналіз. Виявлено та описано мовні та немовні засоби, які використовуються у реалізації негативної оцінки адресата. Встановлено прагматичний потенціал досліджуваних висловлювань, виявлено вплив екстралінгвістичних факторів на їх функціонування.

Досліджено мовленнєву поведінку представників різних вікових груп та проаналізовано стратегії й тактики англійського дискурсу, зумовлені віком комунікантів. За результатами системного аналізу виявлено універсально-вікові, преферентно-вікові та ексклюзивно-вікові особливості мовленнєвої поведінки дітей/підлітків і дорослих, виділено три класифікації форм звертань представників різних вікових груп за критеріями: кількість адресатів, ступінь вираження адресата, типовість/нетиповість даної форми звертання до адресата певної вікової групи. Проаналізовано функції форм звертань у мовленні представників різних вікових груп, виявлено універсально-вікові, преферентно-вікові та ексклюзивно-вікові мовленнєві стратегії та тактики представників різних вікових груп у 14 найчастіших ситуаціях спілкування. Розглянуто особливості реалізації інформативної та комунікативної інтенції, проаналізовано вибір форми реалізації мовленнєвих актів представниками різних вікових груп.

Досліджено, що дискурсивні маркери є носіями процедурного значення, сигналами когерентності діалогічного тексту. Визначено функцію дискурсивного маркера в термінах сконструйованої дискурсивної моделі когерентності та когнітивної моделі розподілу інформації у діалозі. Концептуальним профілем дискурсивних маркерів є їх спрямованість на позначення локальних і глобальних відношень між сегментами діалогу. Реалізовано когерентну функцію дискурсивного маркера на трьох структурних рівнях, які визначаються як семантичний, прагматичний і топікальний. Виділено семантичні маркери, що співвідносять дві суміжні пропозиції, прагматичні маркери, які є експлікаторами відношення між двома суміжними мовленнєвими актами, і топікальні маркери, що сигналізують про глобальні когерентні відношення та виступають засобами тематичної організації діалогу.

Дослідження проведено у руслі когнітивно-комунікативного підходу до мови, що визначає його актуальність. Виявлено вербалізовану в сучасній англійській мові концептуальну модель неправди. Розглянуто комунікативну ситуацію неправди через змінні соціально-прагматичного контексту, виявлені та систематизовані мовленнєві стратегії, завдяки яким неправда знаходить своє дискурсивне втілення. Побудова концептуальної моделі здійснюється шляхом прототипічного моделювання на рівні дискурсу, що дозволяє чітко визначити прототип і маргінальні різновиди неправди. Виявлено, що гендерний параметр є найбільш вагомим соціальним параметром, який зумовлює використання прототипного та маргінальних різновидів неправди. Види неправди реалізуються через певні мовленнєві стратегії або групи мовленнєвих стратегій. Найбільший арсенал стратегій має прототипна неправда та різновиди неправди, що знаходяться найближче до неї - біла та етикетна неправди.

Відзначено, що невпевненість (хеджинг) у сучасному англомовному діалогічному дискурсі становить поліфункціональну комунікативну стратегію, що вербалізується через мовні сигнали (хеджи) та спрямована на модифікацію іллокутивної сили або пропозиційного змісту висловлювання. У межах запропонованої когнітивно-прагматичної моделі невпевненість являє собою глобальну стратегію (когнітивно-прагматичної підсистеми референціальної та афективної невпевненості), локальну стратегію (локальні субстратегії у межах підсистем) і мовленнєву стратегію (лексичні, лексико-граматичні, синтаксичні та фонетичні хеджи). Зауважено, що референціальна (модифікація пропозиції) й афективна (модифікація іллокуції) невпевненість регулюються згідно з принципами кооперації та ввічливості, а також мають власні функціонально-прагматичні різновиди з притаманними ним прагматичними функціями. Відзначено, що за горизонтальним соціальним варіюванням хеджинг домінує у мовленні друзів і близьких, а за вертикальним - у мовленні співрозмовників, що не володіють владою, а також у рівних за соціальним статусом. Зазначено, що гендерне варіювання первинно детермінується його прагматичною природою.

Проаналізовано репрезентуючий компонент (РК) у системі трьох різновидів чужої мови: прямої, непрямої, невласне-прямої. Репрезентуючий компонент - лінгвістичний комплекс, який складається з препозитивних, інтерпозитивних, постпозитивних, кільцевих структур, де введено мову персонажів (пряму, непряму, невласне-пряму) за різними параметрами (семантичними, психологічними, прагматичними тощо.) Розроблено типологізацію РК на основі структури РК, семантики, місцеположення, графічної візуалізації, прагматичних властивостей. Аналіз значної кількості типів і видів РК в англомовних оповіданнях ХХ ст. дозволив диференціювати їх на основі наступних логічних принципів: позиції РК стосовно ЧМ (препозитивні, інтерпозитивні, кільцеві, постпозитивні РК); семантичного змісту РК (нейтральні та емоційно-експресивні дієслова, дієслова, які передають лінгвістичну та екстралінгвістичну сторону комунікації); структурного діапазону РК (від структурно-розширених до нульових і структурно-виокремлених; прагматичний потенціал РК (репрезентативи, директиви, емотиви, дискрептиви, інтерпретатори та імплікатори). За результатами дослідження визначено особливості дії двох різнонаправлених тенденцій - до уніфікації та диференціації у системі РК, до контактності та дистантності в розміщенні РК, до фіксованого та інвертованого порядку слів у РК. Зазначено, що на сучасному етапі РК виявляють тенденцію до уніфікації, дистантності, фіксованого порядку слів і суб'єктивізації (тобто впливу ЧМ на АМ у вигляді РK).

Досліджено мовленнєву системність, діалогічну єдність "офератив - деклінатив", поданих як функціонально-адаптивну систему, фукціонування якої у розмовному дискурсі обумовлено внутрішньосистемною взаємодією офератива-стимула та деклінатива-реакції, адаптацією даної системи під впливом соціокультурних і когнітивних факторів екстралінгвального середовища. Виявлено, що незалежно від впливу на систему таких соціальних факторів позамовного середовища,як стать комунікантів, "дистанція влади" та ступінь знайомства між ними, в ній спостерігається універсальна тенденція - значна перевага непрямих інтерогативних офератів і мітигованих деклінативів, які є стратегіями негативної ввічливості, над прямими декларативними та імперативними оферативами та категоричними деклінативами, які є стратегіями позитивної ввічливості. Отже, в процесі функціональної адаптації системи діалогічної єдності "офератив - деклінатив" вирішальними є когнітивні фактори екстралінгвального середовища - культурно обумовлені когнітивні сценарії.

Розглянуто функціонування монологу персонажа як засобу зображеної комунікації відповідно до різних комунікативних ситуацій персонажного спілкування: аутокомунікативного, діалогічного, полілогічного та спілкування у зображеній груповій комунікації. Проаналізовано комунікативні особливості та ситуації персонажного спілкування, що передують появі монологу, визначено їх обов'язкову конфліктність та інформативну роздисбалансованість. Виділено комунікативні типи монологу персонажа як цілеспрямованої одиниці персонажного спілкування, досліджено функціонування мовленнєвих засобів цілеспрямованого впливу на адресата монологу. Проаналізовано взаємодію монологу персонажа з контекстним оточенням, яке містить мовленнєву реакцію адресата на монолог, а також авторське мовлення, що вводить монолог персонажа.

Досліджено семантичну організацію окличних висловлень (ОВ) і специфіку їх функціонування у сучасному англомовному діалогічному дискурсі. Запропоновано результати лінгвістичного аналізу окличних висловлень з використанням комунікативно-прагматичного та когнітивно-дискурсивного підходів до вивчення процесів їх продукування та функціонування. На підставі критерію співвідношення емоційного та розумового у пропозиційній структурі окличних висловлень виокремлено афективний непропозитивний монопропозитивний і емоційно неінтенсивний поліпропозитивний типи окличних висловлень. Визначено зв'язок кожного з цих типів з психічним станом продуцента висловлення. Досліджено прагмасемантичну структуру окличних висловлень і розроблено іллокутивну таксономію комплексних мовленнєвих актів ОВ. Виявлено й описано комунікативні стратегії, тактики та ходи, спрямовані на модифікацію емоційного фону мовленнєвої взаємодії у бажаному комунікантові напрямі, з'ясовано роль ОВ у динаміці змін його інтенсивності. Проаналізовано конвейційні норми емоційної взаємодії комунікантів і відповідні комунікативні стратегії, які формують емотивну компетенцію мовців англомовного соціуму.

За результатами теоретичного аналізу літератури з досліджених питань, а також вивчення класифікації мовленнєвого матеріалу на засадах теорії аргументації визначено типи діалогічних єдностей: кооперативну, координуючу та евристичну. Удосконалено методику проведення фонетичного аналізу, з використанням якої та за допомогою новітніх комп'ютерних технологій виявлено та унаочнено відмінності в інтонаційних ознаках аргументативних діалогічних єдностей (частоту основного тону, інтенсивність і темп). Розвинуто традиційний опис просодичного оформлення репліки-стимулу та репліки-реакції діалогічної єдності, розроблено інтонаційні портрети кожного з досліджених типів діалогічних єдностей. За результатом електроакустичного аналізу одержано об'єктивні фізичні ознаки трьох типів діалогічних єдностей, що реалізують функцію переконування, які узгоджуються з результатами перцептивного аналізу. Запропоновано положення, що просодія є важливим механізмом формування та передавання переконувального значення реплік аргументативних діалогічних єдностей. Серед акустичних ознак, які найбільш чітко відрізняють аргументативні типи діалогічних єдностей, виокремлено тональний контур завершення та характер руху тону у фразах. Відзначено, що важливе значення щодо ідентифікації типів аргументативних діалогічних єдностей мають частота основного тону перших наголошених та ядерних складів, частотний інтервал структурних елементів фраз, їх частотний діапазон, пікова інтесивність перших наголошених та ядерних складів, тривалість перших наголошених і ядерних складів, середньоскладова тривалість фраз і особливості паузації на

Запропоновано визначення експлікаційних моделей як формально надмірних утворень, характерною рисою яких є перенасичення плану змісту для реалізації певної комунікативної інтенції. Розглянуто їх структурно-семантичні та комунікативно-функціональні особливості. Доведено, що гіперекспліцитність виявляється на структурному рівні речення та діалогу. Експлікаційні моделі розчленування структури висловлення представлено розчленуванням потенційно синтаксичного цілого. Встановлено, що постпозитивні сегментовані компоненти різних функціонально-семантичних типів і плеонастичні елементи сприяють розширенню синтаксичної структури висловлення. Серед експлікаційних моделей розширення структури репліки виділено питально-відповідні побудови та псевдоінформативні перепитування. Зазначено, що досліджені типи моделей у процесі їх актуалізації у мовленні виконують аргументативну та модально-оцінну функції.

Проведено всебічне дослідження ділового діалогічного дискурсу як соціально обумовленої комунікативної події, що функціонує в інституційно-виробничій сфері і характеризується особливою формою організації мовного матеріалу, детермінованою метою спілкування, співвідношенням інтенцій комунікантів та їх статусно-рольовими характеристиками. Базовою одиницею аналізу визначено дискурсивну процедуру, розглянуту як функціонально-структурну одиницю, спрямовану на реалізацію певного комунікативного наміру. На основі співвідношення інтересів комунікантів розроблено типологію ділового діалогічного дискурсу. Визначено такі типи дискурсу як доповнюючий, координативний та трансигентний. Розглянуто діловий діалогічний дискурс як спільну діяльність комунікантів, проаналізовано мовленнєві дії кожного з учасників інтеракції. Доведено, що комунікативна прагманастанова кожного типу дискурсу реалізується певним набором дискурсивних процедур, які номінуються відповідними мовними маркерами.