Встановлено особливості вербалізації часу й простору в ідіолекті письменника. З'ясовано функції дейктичних одиниць у вираженні часово-просторових відношень як компонента мовної картини світу. Висвітлено сутність хронотопу й його роль в організації художнього твору. Досліджено особливості вербалізації часу та простору в стані гомеостазису системи історичного роману. Введено поняття зон максимальної, високої та мінімальної стабільності в системі художнього твору. Вивчено здатність щодо самоорганізації мовних одиниць із часовою та просторовою семантикою. Надано якісні трансформації системи дискурсу історичного роману, які грунтуються на взаємопереходах свого/чужого, відкритого/замкненого простору, простору місцезнаходження та переміщення, а також взаємних якісних перетвореннях лінійного, циклічного й історичного часу.

Проведено структурно-семантичний опис художніх порівнянь (ХП) та досліджено їх семантико-граматичні моделі в українському мовознавстві. Охарактеризовано семантичну типологію ХП та комплексну модель порівняння. Викладено спеціальну методику аналізу ХП, розглянуто граматичні (морфологічні та формально-синтаксичні) та лексико-семантичні моделі ХП. Визначено своєрідність семантики суб'єкта і об'єкта порівнянь у творчості поетів 1970 - 1990-х рр. Розроблено методику укладання словників порівнянь (паперового та електронного). Розкрито проблему семантико-граматичного моделювання ХП. Проведено катологізацію ХП даного періоду в базі даних та визначено основні складники порівняння. Упорядковано паперовий словник та розроблено електронний словник ХП.

Наведено розроблені письменником орфоепічні, словотвірні, лексичні, граматичні та правописні норми. Висвітлено лінгвістичні погляди І.С.Нечуя-Левицького на словотвірні та лексичні норми української мови кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Изложены разработанные писателем орфоэпические, словообразовательные, лексические, грамматические и правописные нормы. Отображены лингвистические взгляды И.С.Нечуя-Левицкого на словообразовательные и лексические нормы украинского языка конца XIX - начала ХХ в.

Запропоновано працю, що є частиною дослідження лінгвокультурологеми ЛОГОС з погляду розгортання її значеннєвої динаміки. Зроблено спробу проаналізувати концепт "Думка" у фрагменті наукової картини світу - ідіосфері В. Вернадського. Продемонстровано мовну реалізацію концепту "Думка" у наукових текстах В. Вернадського.

Розглянуто проблеми взаємодії тексту та смислу, що має наслідком текстотворення, яке, у свою чергу, породжує нові смисли та конотації. На матеріалі художніх текстів українських письменників переважно ХХ - ХХІ ст. простежено шляхи формування ідіолектів у світлі процесів мовомислення. Відстежено вплив регіоналізмів на художнє мовлення. Розглянуто комплекс проблем функціонування сучасної української мови. Розкрито смисл у функціонально-комунікативному вимірі. Досліджено художні тексти в процесах мовотворення. Розглянуто поетичне слово як лінгвокультурологічний феномен Є. Плужника, Ліни Костенко, І. Драча, М. Вінграновського. Висвітлено художній дискурс у регіонально-мовному вимірі В. Стефаника, Т. Мельничука.

Проаналізовано українську інвективу від античності до сьогодення, систематизовано лінгвістичні розвідки у цій галузі. Охарактеризовано інвективу як мовленнєвий жанр та як тип мовлення, надано тлумачення інтелектуальної інвективи. Досліджено інвективу в гендерному аспекті, проаналізовано прокльони як національно-специфічний різновид інвективи. З'ясовано мовленнєві особливості неформально-молодіжних угрупувань, показано причини вживання інвективи. Зазначено, за сучасних умов процес активного включення некодифікованої лексики в офіційне, ділове, побутове мовлення набуває значного розмаху. Раніше інвектива була ознакою мови злочинців та інших маргінальних груп, а зараз широко використовується в мові радіо- та телеефірів, публіцистиці, художній літературі, що свідчить про функціонально-стильові зміщення в структурі мови, які характеризуються емоційно-експресивною конотацією. Під впливом цих процесів змінився і статус інвективи, значно зросла її кількість, семантична наповненість, розширилась сфера використання. Все це свідчить про рівень розвитку інтересів, смаків суспільства, його світогляду, ціннісних і культурних пріоритетів.

Розглянуто лінгвокультурологічний і лінгвокогнітивний підходи, які преферентно використовують для вивчення концепту на матеріалі ідіолекту письменника. Визначено переваги кожного підходу до дослідження концепту. Окреслено методи й етапи семантико-когнітивного аналізу концепту, який проведено в рамках лінгвокогнітивних досліджень мови. Описано основні методи аналізу концепту: метод концептуального аналізу, метод лексико-семантичних полів, метод компонентного аналізу, концепція базових фреймів та ін.

Досліджено лінгвопоетику текстів спогадів (1861 - 1907 рр.) і щоденників (1907 - 1917 рр.; 1918 - 1919 рр.) Є. Чикаленка та щоденників (1923 - 1929 рр.) С. Єфремова. Ці мовні джерела репрезентують українську літературну мову кінця XIX - початку XX ст. На підставі описаних моделей лексико-семантичних полів на зразок "українство", "свідомість", "відродження", "ідея, рух" тощо виявлено тенденції використання абстрактної та конкретної лексики в авторських текстах. Розкрито оцінний зміст лексичних номінацій осіб, підкреслено специфіку портретних описів. Охарактеризовано семантико-синтаксичну будову індивідуальної оповіді авторів мемуарних текстів.

Обгрунтовано лінгвальний статус запозиченої лексики в мові української постмодерністської прози. Проаналізовано іншомовну лексику в семантичному та стилістичному аспектах на матеріалі української постмодерністської прози початку XXI ст., визначено відсоток ушкодження запозиченої лексики та ступінь адаптації іншомовних лексем. Досліджено частотність уживання іншомовізмів, змодельовано тематичні та лексико-семантичні групи запозичення лексики, простежено типи семантичної адаптації слів іншомовного походження. Визначено основні стилістичні функції іншомовної лексики.

Досліджено мовну експресію в художніх текстах учасників українських національно-визвольних змагань 1940 - 1950-х рр. Висвітлено особливості реалізації експресивного потенціалу національно маркованої лексики, фольклорних символів-канонів, сакральної, міфологічної, військової та стилістично забарвленої лексики. Проаналізовано семантичні, стилістичні та прагматичні особливості функціонування прецедентних імен. Значну увагу приділено експресивним можливостям прецедентно мотивованих відонімних форм множини. Розкрито експресивний потенціал оказіональних номінацій, особливості їхньої семантики, прагматичної спрямованості та функціонування. Обгрунтовано засоби експресивної семантики новотворів. Наведено експресивні параметри домінантних тропеїчних структур, охарактеризовано їх функціонально-стилістичне навантаження. Проаналізовано експресивно-стилістичні засоби семантико-структурної організації художніх текстів українського резистансу. Зазначено про стилістичний прийом алюзії як один із засобів творення експресивного підтексту.

Висвітлено питання синонімії у творчості Григора і Григорія Тютюнників. Розглянуто історію дослідження синонімії у вітчизняному та зарубіжному мовознавстві. Проаналізовано стилістичні функції синонімів у літературній спадщині братів Тютюнників, виявлено особливості морфологічної представленості відповідних синонімів, описано їх тематичну різноманітність та наявні впливові потенції. Охарактеризовано синоніми-колоративи як специфічні маркери мовотворчості Григорія Тютюнника. Доведено вагомість синонімічної палітри в конструюванні мовної картини світу митців. Уперше укладено покажчики синонімів, зафіксованих у творах Григора і Григорія Тютюнників.

Уперше запропоновано семантико-когнітивний підхід до вивчення метафори, викладено його основоположні принципи. Розроблено принципи семантико-когнітивного моделювання метафоризації. Обгрунтовано введені поняття метафоричної мегамоделі, семантико-когнітивного форманта, метафоричної концептосфери, розроблено принципи опису. Охарактеризовано реконструйовані загальні метафоричні картини світу та метафоричну концептосферу російської поезії та прози першої половини XX ст. Виявлено й описано основні закономірності метафоричного моделювання, репрезентації та концептуалізації світу в російській літературі зазначеної епохи у зіставному та гендерному аспектах. Інтерпретовано базові лінгвометафорологічні поняття у семантико-когнітивному аспекті. Наведено параметри та методику побудови метафоричних моделей. Визначено продуктивні мегасфери, сфери та субсфери як джерела та цілі метафоричної проекції, типові семантико-когнітивні форманти. Сформульовано теорію метафоричного концепту та методику його аналізу. Запропоновано модель мовної особистості письменника-"білінгва" (поета-прозаїка).

Проведено комплексний аналіз лексико-семантичних, синтаксичних і структурних особливостей кореферентних конструкцій у художньому тексті. З'ясування текстотвірного характеру вторинних найменувань у досліджуваних текстах проведено на основі різнобічного висвітлення кореферентних одиниць у номінативному та функціональному аспектах. Вивчення текстотвірних можливостей референційно тотожних одиниць (утворених ними кореферентних пар і рядів) у забезпеченні структурно-семантичної організації художніх текстів дозволило здійснити лінгвістичний аналіз досліджуваних одиниць, визначити синтаксичні співвідношення в кореферентних парах і рядах, проаналізувати змістово-стилістичну наповненість таких утворень, а отже, вказати на їх роль у системі індивідуально-авторського письма.

Встановлено закономірності змін концептуальної метафори в мові української поезії XX ст. Описано механізм формування метафори. Охарактеризовано іманентні ознаки концептуальної та художньої метафор. Доведено, що концептуальна метафора є основою виникнення художньої метафори. Визначено лінгвокогнітивну основу та соціокультурні детермінанти динаміки концептуальної метафори. Розкрито роль донорської та реципієнтної зон у цьому процесі. Розроблено когнітивно-мовну карту метафор, в якій відображено характер взаємодії між донорськими та реципієнтними зонами в мові української поезії XX ст. Визначено найпродуктивніші концептуальні метафори та проаналізовано їх динаміку в досліджуваних джерелах. Виявлено хвилеподібний характер процесів метафоризації в мові української поезії XX ст.

Проведено комплексний лінгвістичний інтертекстуальний аналіз мовної системи козацьких літописів, авторами яких були Самовидець, Г. Грабянка та С. Величко. Охарактеризовано мовно-стильові особливості досліджуваних текстів у контексті бароко. Бароковий художній дискурс охарактеризовано високим ступенем інтертекстуальності, яка є концептуальним прийомом творення та категорією барокових текстів. Зазначено, що це стосується козацьких літописів, зокрема літописів Г. Грабянки та С. Величка. Встановлено, що для цих двох авторів важливим було формальне маркування й атрибуція інтертекстем різних типів, оскільки спирання на вербальні прототексти додавало ваги та переконливості створеним текстам. Досліджено корпус прототекстів, типи інтертекстем, характерні для кожного з літописів, їх функції та лінгвальні засоби інтродукції інтертекстем у тексти козацьких літописів.

Описано особливості функціонування власної назви у системі номінації персонажів. Акцентовано увагу на аналізі стилістичної функції власної назви, що виявляється у контекстуальних зв’язках, які збагачують ім’я додатковими емоційно-експресивними відтінками. Опрацьовано антономазію як один зі стилістичних прийомів, що використовуються за вторинного позначення персонажа. Досліджено, що вплив модифікації первинного позначення у вторинному найменуванні виступає одним із важливих стилістичних засобів.

Досліджено лінгвопоетичні та текстолінгвістичні особливості дієслів та дієслівних повторів у системі поетичних текстів М. Бажана й І. Драча. Уточнено такі ключові поняття, як "текст", "поетичний текст". Указано константні ознаки тексту та текстові категорії. Охарактеризовано поняття стилю, ідіостилю, ідіолекту. Простежено функціонально-експресивну природу дієслова як лексико-граматичного класу слів, що має розгорнуту систему особово-способових та видо-часових морфологічних форм. Проаналізовано мовно-виражальні особливості дієслівних категорій способу, часу, виду й особи щодо семантико-естетичного потенціалу. З'ясовано художньо-виражальні властивості дієслівних повторів як стилетвірних компонентів у віршових творах М. Бажана й І. Драча. Виявлено різні типи лексико-дієслівних повторів. Встановлено переваги того чи іншого різновиду повторів у ідіостилях кожного з авторів. Поглиблено теоретичні засади лінгвопоетичного аналізу художнього тексту, які доповнюють і розвивають засвідчені в сучасних мовознавчих розвідках механізми текстотворення на лексико-семантичному, морфологічному, стилістичному та інших рівнях.

Визначено основні види мотивації заголовків залежно від статусу мотиватора та способу його відображення. Проаналізовано заголовки сучасних українських творів, для яких є характерною пропозиційно-диктумна мотивація з мотиваторами в прямих значеннях; модусна, що базується на застосуванні мотиваторів з урахуванням оцінкового сприйняття; асоціативна, що передбачає використання знаків-мотиваторів у метафоричному значенні; та змішана, що поєднує різні за статусом мотиватори.

Проаналізовано особливості реалізації культурних кодів у процесах мовної об'єктивації дійсності в ранній творчості В. Стуса. Матеріалом слугувала його поема "Потоки" - твір про екзистенційну драму особистості. Охарактеризовано контексти, які базуються на антропоморфному, біоморфному, природному, предметному і духовному культурних кодах. Установлено, що мовна репрезентація всіх кодів у досліджуваному тексті В. Стуса має виразне етноцентричне спрямування.

Проаналізовано найважливіші мовні одиниці - стилістеми, що маркують художній дискурс П. Загребельного. Досліджено специфіку індивідуально-авторської мовотворчості в царині неології, інтертекстуальності, концептосфери. Систематизовано потенційні слова, оказіональні неолексеми (апелятиви й антропоніми) та словосполучення. Проведено типологійно-функціональний аналіз лінгвокультурних та етномовних знаків-стилістем. Змодельовано когнітивно-польову структуру ряду концептів - репрезентантів специфічного, глибоко філософського мовомислення письменника.