З'ясовано основні аспекти вивчення складносурядних речень у науковій літературі, простежено історію вивчення актуального членування складносурядного речення, прокоментовано співвідношення понять "тема - рема", "дане - нове", "відоме - невідоме" на рівні складносурядного речення.

Исследованы основные аспекты изучения сложносочиненных предложений в научной литературе, прослежена история изучения актуального членения сложносочиненного предложения, прокомментированы соотошения понятий "тема - "рема", "данное - новое", "известное - неизвестное" на уровне сложносочиенного предложения.

literature are curtained, the history of study of the actual dismemberment of the compound sentences is traced, the correlation of the concepts "theme" - "rema", "given" - "new", In the work the basic aspects of study of the compound sentences in the scientific "known" - "unknown" at the level of compound sentences is commented.

Розглянуто еволюцію функціонування монологу в світовій та українській культурі, подано його визначення та висвітлено культурну парадигму. Проаналізовано особливості втілення монологічного мовлення в різних сферах діяльності людини. Наведено класифікацію монологів за сферою застосування, суб'єктом, стилем виконання, розкрито специфіку їх втілення у мистецькій практиці та сценічному мистецтві України, обгрунтовано досвід практиків сцени: драматургів, режисерів, акторів та їх позицію щодо сучасного функціонування монологу в драматичному мистецтві й естраді.

Рассмотрена эволюция функционирования монолога в мировой и украинской культуре, дано его определение и освещена культурная парадигма. Проанализированы особенности воплощения монологической речи в разных сферах деятельности человека. Приведена классификация монологов по сфере применения, субъекту, стилем выполнения, раскрыты специфика их воплощения в художественной практике и сценическом искусстве Украины, обоснован опыт практиков сцены: драматургов, режиссеров, актеров и их позиция относительно современного функционирования монолога в драматическом искусстве и эстраде.

Проаналізовано моделі спонукальних конструкцій зі словоформами "прохання", "порада", "пропозиція", "наказ", "вимога" з позицій їх лексичного та граматичного наповнення в сучасній українській мові.

Проанализированы модели побудительных конструкций со словоформами "просьба", "совет", "предложение", "приказ", "требование" с позиций их лексического и грамматического наполнения в современном украинском языке.

The models of the motivate constructions with word-parts such as request, advice, suggestion, order and requirement are analyzed in the article according to the positions of their lexical and grammatical filling in the modern Ukrainian language

Розкрито поняття "пасивні конструкції"; визначено їх статус як граматичних одиниць у сучасній українській мові, які, з огляду на їх морфологічну та стилістичну обмеженість, опинилися на периферії синтаксичної системи.

Вперше проведено системне вивчення зон зв'язків словоформ у реченні на матеріалі українських текстів. Зоною зв'язків словоформи (ЗЗС) визначено ту частину речення, на яку поширюються синтаксичні зв'язки словоформи. Із використанням об'єктивних формальних методів експліковано типові моделі ЗЗС й описано їх суттєві характеристики, на базі яких показано дію законів переваги та простоти: для кожного класу слів можна визначити велику кількість коротких/простих моделей ЗЗС, тоді як довгі/складні моделі сукупно складають невелику частину від загальної кількості моделей. Серед моделей ЗЗС іменника, які мають однакову довжину, у межах певної опозиції опорного іменника виявлено кілька (від однієї до чотирьох) типових моделей, які кількісно переважають решту моделей. Виявлено, що у межах кожної моделі ЗЗС, встановленої для певної визначеної позиції опорного іменника, існує одна або дві типові схеми. На підставі статистичного аналізу розподілу синтаксичних зв'язків у реченнях довжиною 6 - 14 слововживань зафіксовано взаємозв'язок між позицією, яку займає елемент у реченні, та кількістю зв'язків цього елемента речення. Показано, що в реченні кожної конкретної довжини існують відрізки, які з найбільшою ймовірністю характеризуються високою синтаксичною спаяністю. Виявлено закономірність у ймовірнісному розподілі сил спаяності елементів у реченні: з імовірністю 50 % сила спаяності між першим і другим елементами речення дорівнюватиме двом.

Встановлено, що для речень довжиною 6 - 14 слововживань взаємозв'язок між довжиною речення та середнім значенням загальної кількості зв'язків, наявних у ньому, виражається функцією y = 3x - 4. Підтверджено гіпотезу про можливість створення лексико-тематичної моделі дискурсу на основі блоків спаяності елементів речення. Доведено, що упорядковані в лексико-тематичну модель лексико-семантичні варіанти адекватно відображають тематичну спрямованість проаналізованого дискурсу.

Комплексно досліджено семантичну та структурну організацію простих речень з дієслівними предикатами різних лексико-семантичних груп і особливоті їх функціонування у сучасній українській літературній мові. Проаналізовано проблему семантики дієслова. Створено типологію значень дієслівних предикатів. Увагу приділено процесам десемантизації та лексикалізації. З'ясовано основні функції дієслів у структурі речення, а саме: предикативно-пропозитивну, копулятивну, актуалізаційну, модифікаційну, конпенсаторну. Зроблено спробу представити дієслівні речення як системно організований фрагмент, що має ознаки польової структури. Визначено місце речень певної семантики у ньому. Обгрунтовано зумовленість семантико-синтаксичної структури речення валентнісно-інтенційними потенціями дієлівного предиката. Визначено базові моделі дієслівних речень різної семантики, встановлено їх внутрішньомодельні різновиди та варіанти структурно-морфологічної реалізації.

Здійснено системний аналіз семантико-синтаксичної валентності віддієслівних похідних у сучасній українській мові. Визначено співвідношення семної та граматичної складових у формуванні валентного потенціалу частин мови. На основі поняття субнаціональності визначено основні варіанти об'єктних синтаксем, а саме: семантичні, комбінаторні, морфологічні, позиційні, кожен з яких виявляє специфіку структури, семантики, засобів реалізації, оформлення та позиційного вживання у системі семантико-синтаксичних одиниць української мови. Досліджено співвідносність валентних властивостей дієслів та їх субстантивних і ад'єктивних дериватів. Розглянуто закономірні зміни відмінкових форм об'єктних синтаксем у разі переміщення їх з придієслівної у приіменну позицію.

Проведено зіставний аналіз предикативно-атрибутивних конструкцій (ПАК) в англійській та українській мовах. ПАК є структурно-семантичним мінімумом простого речення, що є самостійною або частиною складного речення. На семантичному рівні ПАК представлено як суб'єкт і предикат, що позначає атрибут (ознаку, якість) суб'єкта. На синтаксичному рівні ПАК містить компоненти, які репрезентують семантичні суб'єкт і предикат. Здійснено структурно-синтаксичну класифікацію ПАК, основою якої є аналіз засобів формальної репрезентації предиката. Виділено 7 типів, 6 з яких властиві обом дослідженим мовам, що свідчить про ізоморфізм двох мов у аспекті вираження атрибутивної предикативної семантики. Диференційні особливості ПАК в англійській і українській мовах стосуються частотності окремих структурних типів конструкцій і наявності лише в українській мові ПАК, які є односкладними реченнями. Проаналізовано семантику ПАК на підгрунті типів ознаки, яка представлена предикатом на денотативному рівні та здійснюється за допомогою формул тлумачення. За цього виділено 4 семантичні типи та 10 підтипів конструкцій, усі з яких зустрічаються в обох мовах. Окрім спільного набору семантичних типів ПАК, у досліджених мовах виявлено спільні ознаки у аспекті частотності цих типів і основних засобів презентації кожного з них на формальному рівні, що зумовлено спільністю психофізіологічних і когнітивних особливостей носіїв різних мов.

Встановлено основні типи речень з пояснювальними відношеннями. Описано семантико-синтаксичну структуру пояснювальних конструкцій з урахуванням функціонально-змістового плану вираження семантики пояснення, ілокутивної мети адресанта мовлення та стильової зумовленості породження та використання їх у сучасній українській мові. З'ясовано мовні засоби вираження категорійної семантики пояснення: власне-пояснення (ототожнення), пояснення-уточнення, пояснення-виокремлення, пояснення-висновку та пояснювальних відношень "загальне - часткове". Охарактеризовано особливості введення пояснювального компонента в структуру простого та складного речень і використання у діалогічних і монологічних надфазних єдностях.

Проаналізовано основні підходи щодо вивчення мінімальних синтаксичних структур у сучасному мовознавстві ХХ - початку ХХІ ст., визначено диференційні ознаки мінімальних синтаксичних конструкцій, структурні моделі формально-синтаксичних мінімальних речень. Охарактеризовано особливості конституентного моделювання семантико-синтаксичних міні-конструкцій, контекстуальної реалізації емотивних мінімальних синтаксичних структур різної стильової належності. Розкрито роль експресивно-волюнтативних синтаксичних міні-структур в українській мові.

Узагальнено наукові підходи до частиномовного статусу слів категорії стану у сучасному мовознавстві. Аргументовано визнання таких слів як самостійний лексико-граматичний розряд. Визначено лексико-семантичні та граматичні особливості слів категорії стану як частини мови у зіставлених мовах. Розроблено критерії виявлення типологічних подібностей і розбіжностей формально-граматичної та семантико-синтаксичної організації речень зі словами категорії стану у німецькій та українській мовах. Виявлено спільні лексико-семантичні групи слів категорії стану у даних мовах та дві функціонально-семантичні групи за характером їх граматичної сполучуваності з іншими компонентами речення. Проаналізовано структурні та семантико-синтаксичні типи речень зі словами категорії стану. Встановлено співвідношення семантичної та формально-граматичної структури речень зі словами категорії стану у зіставлених мовах. Впроваджено методику зіставлення формально-граматичної та семантико-синтаксичної будови речень у німецькій і українській мовах.

Досліджено функціонування неподільних дієслівно-іменникових сполук у стилях сучасної української мови. Проаналізовано традиційно виділені у сучасній українській мові функціональні стилі: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній і розмовно-побутовий. Охарактеризовано поширеність і стилістичну роль неподільних сполук у функціональних різновидах сучасної української мови для з'ясування здатності цих поєднань відповідати вимогам кожного зі стилів. На підставі проведеного аналізу констатовано, що неподільні сполуки поширені у всіх стилях мови, а не в окремих з них, що має стати доказом їх загальностильового характеру. Доведено, що їх використання у всіх стилях мови зумовлене притаманній спрямованості мови до використання більш точних засобів вираження дії. Визначено статус, запропоновано назву, розкрито структурно-семантичні особливості цих сполук. Охарактеризовано семантико-стилістичні відношення між неподільною дієслівно-іменниковою сполукою та її замінником. Проаналізовано синтаксичну роль досліджених сполук.

Вперше в українському мовознавстві проведено комплексний аналіз семантико-синтаксичної категорійної парадигми прикметника та прислівника. Виділено підпарадигму та грамеми як складники нижчого рівня, що формують їх семантико-синтаксичну категорійну парадигму. На противагу традиційному розумінню функцій прикметника та прислівника як лише ознакових залежних компонентів речення доведено можливість їх функціонування у центральних семантико-синтаксичних позиціях. На функціонально-категорійних засадах проаналізовано семантико-синтаксичні функції прикметника та прислівника, визначено особливості формування їх категорійних парадигм.

Досліджено структуру, семантику та функціональні типи прислівних складнопідрядних структур у художньому стилі, розглянуто їх текстотвірний потенціал. На матеріалі текстів сучасної української художньої прози проаналізовано особливості семантичних типів власне-прислівних і прислівно-кореляційних речень. З'ясовано еволюцію лінгвістичних теорій щодо прислівних складно-підрядних речень (СПР) та їх статусу в синтаксичній системі. Визначено особливості структури прислівних СПР у художніх текстах. Виявлено специфіку сполучуваних і співвідносних засобів, семантику опорних слів. Охарактеризовано кількісні параметри семантичних класів прислівних СПР. Розглянуто прислівні СПР як визначники авторського стилю. Вперше в українській лінгвістиці проведено комплексний аналіз СПР прислівного типу в художніх текстах і з'ясовано особливості їх структури. Виокремлено семантичні типи та встановлено текстотвірний потенціал цього типу, виявлено їх функційно-семантичну парадигматику, а також визначено кількісно-частотні показники та виявлено їх потенціал як ідіостилістичних визначників.

Проаналізовано актуальне членування складносурядних речень. Розглянуто погляди на природу актуального членування речення та його статусу в лінгвістичній системі. Охарактеризовано співвідношення актуального та граматичного членування речення, граматичної та комунікативної розчленованості складносурядних речень. Проаналізовано комунікативну будову складносурядних речень з лексично вираженою та лексично не вираженою темою. Виділено у складі кожного із семантичних типів складносурядних речень найпоширеніші структурно-семантичні різновиди, акцентовано увагу на розгортанні ярусної структури їх актуального членування.

Висвітлено теоретичні засади вивчення вторинної предикації, наведено класові ознаки та розглянуто семантичні класи базових предикатів. Визначено предикатему як репрезентант суб'єктивно-предикатних відношень у простому реченні. Охарактеризовано типи просторового речення елементарної та неелементарної структури. Приділено увагу простим неелементарним реченням з вторинними предикатними семантико-синтаксичними відношеннями. Розглянуто функціональні параметри простих неелементарних речень із вторинними семантико-синтаксичними відношеннями субстанціального та перехідного типів. Проаналізовано засоби вторинної предикації в позиційній структурі простого неелементарного речення та формально-синтаксичні параметри реченнєвих компонентів у відносно самостійних синтаксичних позиціях.

Вперше досліджено системний опис класу мінімальних функціональних синтаксичних одиниць - первинних і вторинних синтаксем, зокрема, наведено семантичну та морфолого-синтаксичну типологію вторинних синтаксем, утворених внаслідок різноманітних перетворень вихідних елементарних простих речень. Запропоновано оригінальну методику аналізу, яка дозволяє об'єктивувати дослідження й описати типи та моделі предикатем як семантичних одиниць, що оформляють граматично акт думки та мають такі ознаки, як суб'єктно-суб'єктна двочленність і пропозитивність у відображенні дійсності. Вперше вторинну предикацію визначено як семантико-синтаксичну категорію простого неелементарного речення, що виражає потенційні суб'єктно-предикатні відношення у вторинній предикатемі модифікованого вихідного речення та вторинні семантико-синтаксичні відношення між основною та вторинною предикатемами.

Розглянуто питання логістичної інтерпретації структури і семантики допустового речення (ДР). Висвітлено історію дослідження та екстралінгвістичні чинники формування семантики речення. Визначено типи семантичних компонентів одно- та двосуб'єктного ДР, особливості їх вираження і семантичних функцій, функціональну спрямованість семантичних компонентів, семантичні мікроструктури, їх значення і співвідносне функціонування у складі одно- та двосуб'єктних ДР. Проаналізовано роль засобів зв'язку та семантичних актуалізаторів у формуванні семантичних типів допустовості.

Рассмотрены вопросы логистической интерпретации структуры и семантики уступительного предложения (УП). Освещены история исследования и экстралингвистические факторы формирования семантики предложения. Определены типы семантических компонентов одно- и двухсубъектного УП, особенности их выражения и семантических функций, функциональная направленность семантических компонентов, семантические микроструктуры, их значение и соотносительное функционирование в составе одно- и двухсубъектных УП. Проанализирована роль средств связи и семантических актуализаторов в формировании семантических типов уступительности.

Висвітлено феномени полі- й інтертекстуальності в аспекті діалогічної організації навчального наукового тексту. Проаналізовано вияви мовної індивідуальності автора та його прихованих інтенцій у науково-навчальному тексті. Розкрито роль мовленнєвої поведінки адресанта у сприйнятті тексту комунікатами, визначено засоби авторизації в текстах науково-навчального підстилю. Охарактеризовано адресата науково-навчального тексту, його прагматичні сподівання, тактичні та стратегічні вияви специфіки адресованості навчального тексту. Виявлено, досліджено й охарактеризовано графостилістичні, лексико-семантичні, морфологічні та синтаксичні засоби діалогічної організації науково-навчальних текстів технічної галузі в аспекті стилістики ресурсів української мови.

З'ясовано історію дослідження головних членів речення та трактування синтаксичної структури іменного складеного присудка. Окреслено граматичні особливості складеного іменного присудка, досліджено засоби вербалізації іменної частини. Здійснено системний опис усіх типів зв'язок і груп дієслів, здатних виступати у даній функції. Визначено особливості процесу транспонування відмінкових і прийменниково-відмінкових форм іменників у позицію присудка, зміни валентнісних характеристик іменникового слова у ролі предиката характеризації особи, вираження психічного або фізичного стану й особливості функціонування складеного іменного присудка у трьох основних стилях сучасної української літературної мови.