Висвітлено проблему перекладу та вивчення вигуків сучасної англійської мови у порівнянні з їх еквівалентами у сучасній українській мові.

Освещена проблема перевода и изучения междометий современного английского языка в сравнении с их эквивалентами в современном украинском языке.

The article is devoted to the problem of studying and translation of modern English exclamations in comparison with their equivalent in modern Ukrainian language.

З'ясовано основні аспекти вивчення складносурядних речень у науковій літературі, простежено історію вивчення актуального членування складносурядного речення, прокоментовано співвідношення понять "тема - рема", "дане - нове", "відоме - невідоме" на рівні складносурядного речення.

Исследованы основные аспекты изучения сложносочиненных предложений в научной литературе, прослежена история изучения актуального членения сложносочиненного предложения, прокомментированы соотошения понятий "тема - "рема", "данное - новое", "известное - неизвестное" на уровне сложносочиенного предложения.

literature are curtained, the history of study of the actual dismemberment of the compound sentences is traced, the correlation of the concepts "theme" - "rema", "given" - "new", In the work the basic aspects of study of the compound sentences in the scientific "known" - "unknown" at the level of compound sentences is commented.

Розглянуто еволюцію функціонування монологу в світовій та українській культурі, подано його визначення та висвітлено культурну парадигму. Проаналізовано особливості втілення монологічного мовлення в різних сферах діяльності людини. Наведено класифікацію монологів за сферою застосування, суб'єктом, стилем виконання, розкрито специфіку їх втілення у мистецькій практиці та сценічному мистецтві України, обгрунтовано досвід практиків сцени: драматургів, режисерів, акторів та їх позицію щодо сучасного функціонування монологу в драматичному мистецтві й естраді.

Рассмотрена эволюция функционирования монолога в мировой и украинской культуре, дано его определение и освещена культурная парадигма. Проанализированы особенности воплощения монологической речи в разных сферах деятельности человека. Приведена классификация монологов по сфере применения, субъекту, стилем выполнения, раскрыты специфика их воплощения в художественной практике и сценическом искусстве Украины, обоснован опыт практиков сцены: драматургов, режиссеров, актеров и их позиция относительно современного функционирования монолога в драматическом искусстве и эстраде.

Приведены результаты комплексного исследования словообразовательного ряда как двусторонней единицы словообразовательного уровня. Впервые в отечественном языкознании на материале русского и украинского языков показаны основные отличительные признаки словообразовательного ряда от других комплексных единиц словообразования, определено место ряда в словообразовательной подсистеме и в целом в системе языка.

Проаналізовано моделі спонукальних конструкцій зі словоформами "прохання", "порада", "пропозиція", "наказ", "вимога" з позицій їх лексичного та граматичного наповнення в сучасній українській мові.

Проанализированы модели побудительных конструкций со словоформами "просьба", "совет", "предложение", "приказ", "требование" с позиций их лексического и грамматического наполнения в современном украинском языке.

The models of the motivate constructions with word-parts such as request, advice, suggestion, order and requirement are analyzed in the article according to the positions of their lexical and grammatical filling in the modern Ukrainian language

Розглянуто статус, семантику та функціональні вияви українських прийменників і їх еквівалентів. Висвітлено особливості сигтагматики та парадигматики прийменникових одиниць різного типу. Проаналізовано проблеми їх словникової репрезентації та комп'ютерного опрацювання. Проведено зіставний аналіз прийменників і їх еквівалентів у близькоспоріднених мовах. Показано місце прийменників у комунікативній структурі висловлення.

Рассмотрены статус, семантика и функциональные проявления украинских предлогов и их эквивалентов. Освещены особенности сигтагматики и парадигматики предложных единиц различного типа. Проанализированы проблемы их словарной репрезентации и компьютерной обработки. Проведен сравнительный анализ предлогов и их эквивалентов в близкородственных языках. Показано место предлогов в коммуникативной структуре высказываний.

Розкрито поняття "пасивні конструкції"; визначено їх статус як граматичних одиниць у сучасній українській мові, які, з огляду на їх морфологічну та стилістичну обмеженість, опинилися на периферії синтаксичної системи.

Вперше проведено системне вивчення зон зв'язків словоформ у реченні на матеріалі українських текстів. Зоною зв'язків словоформи (ЗЗС) визначено ту частину речення, на яку поширюються синтаксичні зв'язки словоформи. Із використанням об'єктивних формальних методів експліковано типові моделі ЗЗС й описано їх суттєві характеристики, на базі яких показано дію законів переваги та простоти: для кожного класу слів можна визначити велику кількість коротких/простих моделей ЗЗС, тоді як довгі/складні моделі сукупно складають невелику частину від загальної кількості моделей. Серед моделей ЗЗС іменника, які мають однакову довжину, у межах певної опозиції опорного іменника виявлено кілька (від однієї до чотирьох) типових моделей, які кількісно переважають решту моделей. Виявлено, що у межах кожної моделі ЗЗС, встановленої для певної визначеної позиції опорного іменника, існує одна або дві типові схеми. На підставі статистичного аналізу розподілу синтаксичних зв'язків у реченнях довжиною 6 - 14 слововживань зафіксовано взаємозв'язок між позицією, яку займає елемент у реченні, та кількістю зв'язків цього елемента речення. Показано, що в реченні кожної конкретної довжини існують відрізки, які з найбільшою ймовірністю характеризуються високою синтаксичною спаяністю. Виявлено закономірність у ймовірнісному розподілі сил спаяності елементів у реченні: з імовірністю 50 % сила спаяності між першим і другим елементами речення дорівнюватиме двом.

Встановлено, що для речень довжиною 6 - 14 слововживань взаємозв'язок між довжиною речення та середнім значенням загальної кількості зв'язків, наявних у ньому, виражається функцією y = 3x - 4. Підтверджено гіпотезу про можливість створення лексико-тематичної моделі дискурсу на основі блоків спаяності елементів речення. Доведено, що упорядковані в лексико-тематичну модель лексико-семантичні варіанти адекватно відображають тематичну спрямованість проаналізованого дискурсу.

Комплексно досліджено семантичну та структурну організацію простих речень з дієслівними предикатами різних лексико-семантичних груп і особливоті їх функціонування у сучасній українській літературній мові. Проаналізовано проблему семантики дієслова. Створено типологію значень дієслівних предикатів. Увагу приділено процесам десемантизації та лексикалізації. З'ясовано основні функції дієслів у структурі речення, а саме: предикативно-пропозитивну, копулятивну, актуалізаційну, модифікаційну, конпенсаторну. Зроблено спробу представити дієслівні речення як системно організований фрагмент, що має ознаки польової структури. Визначено місце речень певної семантики у ньому. Обгрунтовано зумовленість семантико-синтаксичної структури речення валентнісно-інтенційними потенціями дієлівного предиката. Визначено базові моделі дієслівних речень різної семантики, встановлено їх внутрішньомодельні різновиди та варіанти структурно-морфологічної реалізації.

Комплексно описано засоби вираження категорій заперечення та протиставлення у сучасній українській літературній мові. З'ясовано суть заперечення та протиставлення як універсальних значеннєвих категорій, розглянуто їх класифікаційні межі. Установлено різнорівневі засоби, які представлять цю семантику. Виявлено та проаналізовано два комунікативні види заперечення та протиставлення - контрарне та контрадикторне. Заперечення та протиставлення як мовні універсалії виражено у системі засобів, які умовно можна поділити на імпліцитні й експліцитні. Експліцитні засоби вираження заперечення поділяють на словотвірні та лексичні, серед імпліцитних вирізнено лексичні й інтонаційно-просодичні засоби.

На базі фактичного матеріалу сучасної української мови здійснено функціонально-словотвірний опис нульсульфіксальних дериватів на тлі похідних з матеріально вираженими суфіксами, а також особливості мотивації та творення нульсуфіксальних іменників. Визначено місце та роль нульсуфіксального словотворення в системі суфіксальної деривації українського іменника. З'ясовано семантичну орієнтацію та функціональне навантаження нульового суфікса. Встановлено тенденції розвитку матеріально не вираженого творення іменників у сучасній українській мові XIX - початку XXI ст.

Здійснено системний аналіз семантико-синтаксичної валентності віддієслівних похідних у сучасній українській мові. Визначено співвідношення семної та граматичної складових у формуванні валентного потенціалу частин мови. На основі поняття субнаціональності визначено основні варіанти об'єктних синтаксем, а саме: семантичні, комбінаторні, морфологічні, позиційні, кожен з яких виявляє специфіку структури, семантики, засобів реалізації, оформлення та позиційного вживання у системі семантико-синтаксичних одиниць української мови. Досліджено співвідносність валентних властивостей дієслів та їх субстантивних і ад'єктивних дериватів. Розглянуто закономірні зміни відмінкових форм об'єктних синтаксем у разі переміщення їх з придієслівної у приіменну позицію.

Проведено зіставний аналіз предикативно-атрибутивних конструкцій (ПАК) в англійській та українській мовах. ПАК є структурно-семантичним мінімумом простого речення, що є самостійною або частиною складного речення. На семантичному рівні ПАК представлено як суб'єкт і предикат, що позначає атрибут (ознаку, якість) суб'єкта. На синтаксичному рівні ПАК містить компоненти, які репрезентують семантичні суб'єкт і предикат. Здійснено структурно-синтаксичну класифікацію ПАК, основою якої є аналіз засобів формальної репрезентації предиката. Виділено 7 типів, 6 з яких властиві обом дослідженим мовам, що свідчить про ізоморфізм двох мов у аспекті вираження атрибутивної предикативної семантики. Диференційні особливості ПАК в англійській і українській мовах стосуються частотності окремих структурних типів конструкцій і наявності лише в українській мові ПАК, які є односкладними реченнями. Проаналізовано семантику ПАК на підгрунті типів ознаки, яка представлена предикатом на денотативному рівні та здійснюється за допомогою формул тлумачення. За цього виділено 4 семантичні типи та 10 підтипів конструкцій, усі з яких зустрічаються в обох мовах. Окрім спільного набору семантичних типів ПАК, у досліджених мовах виявлено спільні ознаки у аспекті частотності цих типів і основних засобів презентації кожного з них на формальному рівні, що зумовлено спільністю психофізіологічних і когнітивних особливостей носіїв різних мов.

Вперше в українському мовознавстві проведено досліження прийменникової еквівалентності у структурно-семантичному аспекті. Проаналізовано основні положення теорії еквівалентності, вивчено структурні особливості еквівалентів прийменника, визначено семантику досліджуваних одиниць. Виділено структурні характеристики синтетичних та аналітичних прийменникових еквівалентів. Виявлено, що досліджувані одиниці за кількістю компонентів поділяються на синтетичні (однокомпонентні) й аналітичні (багатокомпонентні). Визначено частиномовну належність функційних еквівалентів прийменника, досліджено особливості їх творення. Охарактеризовано якісний склад компонентів прийменникових еквівалентів, розроблено семантичну типологію досліджуваних одиниць. Вперше простежено внутрішньоприйменникові парадигматичні зв'язки з виявом їх кількісної динаміки. Обгрунтовано необхідність поглибленого вивчення будови й особливостей найближчого контексту досліджуваної групи функційних одиниць мови.

Встановлено основні типи речень з пояснювальними відношеннями. Описано семантико-синтаксичну структуру пояснювальних конструкцій з урахуванням функціонально-змістового плану вираження семантики пояснення, ілокутивної мети адресанта мовлення та стильової зумовленості породження та використання їх у сучасній українській мові. З'ясовано мовні засоби вираження категорійної семантики пояснення: власне-пояснення (ототожнення), пояснення-уточнення, пояснення-виокремлення, пояснення-висновку та пояснювальних відношень "загальне - часткове". Охарактеризовано особливості введення пояснювального компонента в структуру простого та складного речень і використання у діалогічних і монологічних надфазних єдностях.

Проаналізовано основні підходи щодо вивчення мінімальних синтаксичних структур у сучасному мовознавстві ХХ - початку ХХІ ст., визначено диференційні ознаки мінімальних синтаксичних конструкцій, структурні моделі формально-синтаксичних мінімальних речень. Охарактеризовано особливості конституентного моделювання семантико-синтаксичних міні-конструкцій, контекстуальної реалізації емотивних мінімальних синтаксичних структур різної стильової належності. Розкрито роль експресивно-волюнтативних синтаксичних міні-структур в українській мові.

Узагальнено наукові підходи до частиномовного статусу слів категорії стану у сучасному мовознавстві. Аргументовано визнання таких слів як самостійний лексико-граматичний розряд. Визначено лексико-семантичні та граматичні особливості слів категорії стану як частини мови у зіставлених мовах. Розроблено критерії виявлення типологічних подібностей і розбіжностей формально-граматичної та семантико-синтаксичної організації речень зі словами категорії стану у німецькій та українській мовах. Виявлено спільні лексико-семантичні групи слів категорії стану у даних мовах та дві функціонально-семантичні групи за характером їх граматичної сполучуваності з іншими компонентами речення. Проаналізовано структурні та семантико-синтаксичні типи речень зі словами категорії стану. Встановлено співвідношення семантичної та формально-граматичної структури речень зі словами категорії стану у зіставлених мовах. Впроваджено методику зіставлення формально-граматичної та семантико-синтаксичної будови речень у німецькій і українській мовах.

Досліджено функціонування неподільних дієслівно-іменникових сполук у стилях сучасної української мови. Проаналізовано традиційно виділені у сучасній українській мові функціональні стилі: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній і розмовно-побутовий. Охарактеризовано поширеність і стилістичну роль неподільних сполук у функціональних різновидах сучасної української мови для з'ясування здатності цих поєднань відповідати вимогам кожного зі стилів. На підставі проведеного аналізу констатовано, що неподільні сполуки поширені у всіх стилях мови, а не в окремих з них, що має стати доказом їх загальностильового характеру. Доведено, що їх використання у всіх стилях мови зумовлене притаманній спрямованості мови до використання більш точних засобів вираження дії. Визначено статус, запропоновано назву, розкрито структурно-семантичні особливості цих сполук. Охарактеризовано семантико-стилістичні відношення між неподільною дієслівно-іменниковою сполукою та її замінником. Проаналізовано синтаксичну роль досліджених сполук.

Досліджено теоретико-методологічні засади вивчення міжмовної асиметрії мовних знаків і запропоновано новий підхід до зіставно-типологічного аналізу декомпресемної асиметрії англійських і українських мовних одиниць. Скласифіковано українські декомпресемні утворення в лексикографічних джерелах загальновживаної лексики. Виявлено регулярні типи міжмовної декомпресемної асиметрії, визначено спільні та відмінні ознаки англійських компресемних та українських декомпресемних лексичних, синтаксичних і тестових мовних одиниць з урахуванням оказіонального характеру їх деформацій на рівні форми та змісту. Проаналізовано маркери декомпресації англійських мовних знаків засобами української мови.

Проаналізовано теоретичні засади відприслівникової транспозиції в сучасній українській літературній мові. Описано можливі випадки переходу прислівників до складу інших частин мови й утворення функціональних омонімів, визначено еміграційний транспозиційний потенціал прислівників. Укладено реєстр відприслівникових функціональних омонімів. Виявлено роль семантичних, морфологічних і синтаксичних властивостей слова як чинників, що дозволяють реалізувати перехід прислівників до інших лексико-граматичних класів або перешкоджають йому.