Проаналізовано процес становлення та розвитку семантичної, граматичної та семантико-граматичної диференціації слів різних морфологічних класів (іменників, прикметників, займенників, дієслів, прислівників). Висвітлено основні закономірності та тенденції в їх наголошуванні. З'ясовано етимологічні чинники (шляхи та причини) виникнення дистинктивного функціонування українського словесного наголосу. Визначено засоби, способи, межі виявлення диференціювальних функцій наголосу. Розмежовано дистинктивні, словотвірні та стилістичні функції наголосу. У разі варіантності або розбіжності в наголошуванні фонемно тотожних слів уточнено та подано літературну акцентуаційну норму.

Досліджено наголос у поліських назвах населених пунктів. Проаналізовано акцентно-фонетичні, акцентно-інтонаційні та акцентно-морфемні особливості, виявлено систему акцентуаційних моделей ойконімів Полісся. Встановлено специфіку системи наголошення цих онімів.

Розглянуто одну з актуальних проблем українського мовознавства - наголошування. Проаналізовано дію лексико-семантичної функції наголосу в українських говірках. У ході аналізу зроблено висновок, що явище семантичної диференціації слів за допомогою наголосу є загально-українським, оскільки наголос є засобом вираження лексичного значення в говірках південно-східного, північного та південно-західного наріч, окрім лемківських говірок, яким властивий сталий наголос на другому складі від кінця слова.

Висвітлено теоретичні проблеми акцентології. Розглянуто деякі питання литовської просодії в працях В. Г. Скляренка. Проаналізовано топонімічні етюди. Увагу приділено буковинським етимологіям. Визначено роль паронімії в розвитку семантичної структури слов'янських історико-етимологічних гнізд із "термічними коренями". Досліджено концептуальні засади укладання перекладного тлумачного словника крилатих зворотів М. В. Гоголя. Увагу приділено вербальній моделі зовнішнього портрета слов'янина (на матеріалі "Етимологічного словника української мови"). Висвітлено проблему авторства "Слова о полку Ігоревім" (стислі підсумки й перспективи досліджень). Охарактеризовано взаємодію східноукраїнського й західноукраїнського варіантів літературної мови в усталенні норм у галузі фонетики. Досліджено граматичні та семантичні функції плюсквамперфекта в сучасній українській мові. Викладено принципи системності в компаративістиці 1820 - 1860-х рр.

Проведено комплексне дослідження, у якому здійснено системний аналіз діалектного наголошування, визначено роль наголосу у структуруванні українського діалектного континууму. Вперше в лінгвоукраїністиці з'ясовано роль наголосу в пізнанні структури говірки, говору, наріччя. Визначено кадастр акцентуаційних явищ, які інтегрують і диференціюють український діалектний простір. Розроблено методологію укладання акцентологічного питальника. Запропоновано прийоми дослідження парокситонного наголошування на тлі вільного рухомого наголосу. Простежено наголошування іменників, прикметників, числівників, займенників в українському діалектному континуумі через призму акцентних типів і тенденцій. Схарактеризовано літературно-діалектну взаємодію на акцентуаційному рівні. З'ясовано роль наголосу у визначенні материнської основи говірки. Констатовано, що в українському діалектному просторі функціонують дві акцентні системи: з вільним, рухомим наголосом - півночі та півдня як варіанти однієї української акцентної системи, і сталим наголосом - лемківські говірки. Найбільше диференційних рис зафіксовано в говірках південно-західного наріччя, зокрема карпатської групи, які спричинені зовнішніми чинниками.