Розглянуто основні словотвірні критерії поділу відіменних дериватів на типи та підтипи, закономірності творення дієслівних одиниць, продуктивні та непродуктивні словотворчі суфікси даного періоду із врахуванням їх продуктивності у наступні періоди функціонування мови. Встановлено загальні закономірності розвитку словотвірної системи староукраїнського дієслова. Наведено результати порівняльного аналізу матеріалів попередніх періодів розвитку мови і сучасної української літературної мови, споріднених мов та діалектних матеріалів української мови.

Рассмотрены основные словообразующие критерии деления отыменных дериватов на типы и подтипы, закономерности образования глагольных единиц, продуктивные и непродуктивные словообразующие суфиксы данного периода с учетом их продуктивности в следующие периоды функционирования языка. Установлены общие закономерности развития словообразующей системы староукраинского глагола. Приведены результаты сравнительного анализа материалов предыдущих периодов развития языка и современного украинского литературного языка, сродненных языков и диалектных материалов украинского языка.

Теоретично обгрунтовано статус та основні ознаки множинних іменників як номенів з неповною числовою парадигмою в українській мові. Визначено словотвірну структуру й особливості семантики номінацій дослідженого типу. Описано динаміку лексико-словотвірних типів множинних найменувань у різні періоди нової української мови, визначено ступінь дериваційної активності мотивувальних основ. Встановлено функціональні особливості плюральних формантів. Визначено продуктивність досліджених словотвірних типів і виявлено чинники, що впливають на її формування. Розглянуто специфіку вживання даних дериватів у різностильових джерелах нової української мови, встановлено основні тенденції та закономірності розвитку словотвірної підсистеми множинних іменників протягом останніх трьох століть.

Здійснено комплексне (семантико-словотвірне, структурне, функціональне, діахронно-синхронне) дослідження історії префіксального та конфіксального словотворення прикметників в українській мові. Виявлені в пам'ятках XI - XX ст. деривати класифіковано за словотвірними формантами, у межах кожного з яких виділено окремі лексико-словотвірні типи (ЛСТ), визначено типологію словотвірних зв'язків формантів з твірними основами, установлено їх семантико-функціональну спрямованість у різні хронологічні періоди, описано основні словотвірні моделі похідних префіксальних і конфіксальних прикметників. З'ясовано час виникнення, етапи розвитку, структурні та семантичні особливості кожного ЛСТ, установлено його продуктивність / непродуктивність, висвітлено долю похідних у сучасній українській літературній мові, частково - у територіальних діалектах.

На базі староукраїнських пам'яток XVII - XVIII ст. різних стилів і жанрів з території Середньої Наддніпрянщини досліджено морфологічну будову неособових дієслівних утворень (інфінітива) і парадигму дієвідмінюваних дієслів. Проаналізовано засоби вираження дієслівних форм, простежено динаміку їх формування. Встановлено хронологічні межі вживання дієслівних форм, їх функціональне навантаження та частотність фіксацій. Визначено місце аналізованих формовживань у сучасній українській літературній мові. З'ясовано, що в середньонаддніпрянському говорі XVII - XVIII ст. загалом уже склалася система дієслівних форм, близька до сучасної.

З'ясовано історію вивчення складного речення, зокрема складнопідрядного з підрядним часу як окремого типу обставинних речень, що в основному сформувався ще в праслов'янській мові. Виявлено структурно-семантичні особливості складнопідрядних речень з підрядними часу на всіх етапах розвитку української мови. З'ясовано специфіку функціонування засобів зв'язку у кожному з підтипів відповідних конструкцій - сполучників, співвідносних слів, часток, видо-часового співвідношення дієслів-присудків, порядку слідування предикативних частин. Досліджено причини появи нових формально-граматичних засобів вираження часових відношень між предикативними частинами у структурі складнопідрядних речень з підрядними часу.

Досліджено модусні смисли у староукраїнській літературній мові другої половини XVI - першої половини XVII ст. Визначено статус модусу як метакатегорії основних модусних категорій - евіденційності, персуазивності, епістемічності. Розглянуто характеристики відповідних модусних смислів - евіденційних, персуазивних, епістемічних. Запропоновано новий в історичній лінгвістиці погляд на модус як дискурсивну категорію, що відображає в тексті результат когнітивного процесу мовця у вигляді його ставлення до джерела інформації та способу її одержання, ступенів достовірності мовця щодо повідомлюваного, до епістемічних понять. Визначено когнітивно-епістемічну специфіку модусу, охарактеризовано оновлену традиційну епістему й альтернативний можливий світ, що є ключем до дискурсивного аналізу полеміки. Обгрунтовано доцільність розширення модусу інтерактивністю, діалогічністю, змінами у свідомості, що скоординовано з динамікою староукраїнської літературної мови. Узагальнено типи модусних смислів та особливості експлікації (аналітичність, продовження розвитку спеціалізованих засобів для вираження модусу, зв'язок із генетичними конструкціями на позначення мовлення) на підставі рукописних і стародрукованих пам'яток та історичних словників.

Розкрито проблеми походження іменникових конфіксів і їх варіантів. На матеріалі, виявленому в писемних пам'ятках і говорах української мови, досліджено розвиток функцій конфіксальних форматів від праслов'янської доби до сучасності. Визначено динаміку конфіксальної підсистеми іменника в строукраїнській та новій українській мові.

Наведено результати дослідження походження суфікса -ина та його варіантів, проаналізовано розвиток його функцій від найдавніших часів до сучасності, зокрема, в праслов'янській мові, визначено лексико-словотвірні типи (ЛСТ) іменників на -ина в давній руськоукраїнській мові ХІ - ХІІІ ст., динаміку ЛСТ в староукраїнській та новій українській мові.

Приведены результаты исследования происхождения суффикса -ина и его вариантов, проанализировано развитие его функций от древнейших времен до современности, в частности, в праславянском языке, определены лексико-словообразовательные типы (ЛСТ) существительных на -ина в древнем русскоукраинском языке ХІ - ХІІІ ст., динамика ЛСТ в древнеукраиском и новом украинском языке.

На підставі опрацьованого фактичного матеріалу перехідні дієслова кокретної фізичної дії (КФД) класифіковано за лексико-семантичним принципом. Проаналізовано лексико-семантичні підгрупи з загальним значенням "здійснювати конкретний вид діяльності" лексико-семантичний ряд (ЛСР на позначення процесів суспільно-виробничої, побутової та обрядової сфер) і лексико-семантична підгрупа (ЛСП) з загальним значенням "досягати результату дії" (ЛСР із семантикою "створювати об'єкт", "пошкоджувати об'єкт" і "руйнувати об'єкт"). Розглянуто вияв імпліцитної й експліцитної перехідності в межах кожної ЛСП, визначено типи й умови реалізації імпліцитної перехідності, зафіксовано синтаксичні конструкції та структурні моделі з перехідними дієсловами КФД, зокрема подано різновиди значень акузатива та генетива та репрезентовано лексико-семантичну групу об'єктів дії - іменників, які уточнюють семантику аналізованих лексем.

Висвітлено життєвий шлях і творчу діяльність відомого вітчизняного вченого-лінгвіста А. П. Грищенка. Наведено результати його досліджень, присвячених питанням сучасного синтаксису української мови. Увагу приділено зіставно-протиставним складносурядним реченням, особливостям інтонації складносурядних речень у сучасній українській літературній мові, структурно-граматичному перетворенню типу "складносурядне речення - просте речення з однорідними присудками", складнопідрядним реченням з підрядними супровідними. Висвітлено проблеми історичного синтаксису української мови.

Узагальнено різні погляди на частиномовний статус сполучника та службових слів загалом. Висвітлено історію становлення сучасної назви "сполучник" у граматиках українських науковців-словесників XVI - XXI ст. Простежено формування системи сполучників в українській мові XVI - XVII ст., а також шляхи поповнення їх складу. Указано на походження сполучників, на тип синтаксичного зв'язку, який вони передають, на місце вживання між синтаксичними одиницями в простому та складному реченнях. На широкому фактичному матеріалі - різножанрових писемних пам'ятках української мови XVI - XVII ст. - проаналізовано динаміку використання сурядних і підрядних сполучників на тлі інших слов'янських мов того часу. Виявлено зв'язок сполучників із синтаксичною організацією текстів. З'ясовано, які сполучники увійшли у словниковий склад сучасної української літературної мови, а які збереглися в діалектному мовленні.

Розвідка продовжує цикл статей про перехідні дієслова конкретної фізичної дії, зафіксовані в українських пам'ятках XVI - першої половини XVII ст. У мові досліджуваних текстів виявлено та проаналізовано імпліцитно перехідні дієслова КФД, для яких характерна відсутність об'єкта дії без зміни семантики.

Розглянуто різні погляди українських мовознавців на поняття "префікс", починаючи з XV ст. і до середини ХХ ст., описано, як відбувалося виокремлення категорії префікса із меж прийменників, якими термінами називали поняття "префікс" у різні часи і різні граматисти.

Надано опис розвитку дериваційних можливостей та охарактеризовано рівень продуктивності іменникового конфікса пo-...-j(a), простежено динаміку функціонування лексико-словотвірних типів, утворених за допомогою аналізованого форманта, на різних етапах історії української мови.

На широкому фактичному матеріалі нової української мови кінця ХVII - початку ХХI ст. вивчено історію словотвірної структури n. loci на -ак (-як), визначено особливості мотивації та творення таких похідних, окреслено роль і місце форманта в системі суфіксальної деривації локативних найменувань.

Відображено результати фонетичного аналізу рефлексів *e в острозьких друках та проведено порівняльну характеристику виявлених особливостей. На базі фактичного матеріалу встановлено вияв живомовних рис у досліджуваних творах.

Проаналізовано розділ "Словотворення" з "Граматики української (руської) мови" С. Смаль-Стоцького і Ф. Гартнера. Охарактеризовано використану систему мовознавчих термінів з галузі дериватології у порівнянні з сучасною.

Пояснено формування змісту поняття основа слова в другій половині XIX ст., зокрема у граматиках М. Осадци, Г. Шашкевича, П. Дячана, О. Партицького, О. Огоновського, С. Смаль-Стоцького та Ф. Гартнера, В. Коцовського та І. Огоновського.

На матеріалі пам'яток староукраїнської мови піддано опису складні речення зі співвідносним займенником, виділено їх граматичні різновиди. В аналізованих конструкціях виявлено ознаки перехідних типів синтаксичного зв'язку між паратаксисом та гіпотаксисом.

Увагу акцентовано на характеристиці синкретичних сполучників сурядності-підрядності, а також на пов'язаному з цим явищі варіативності в пам'ятках української мови XVI - XVII ст.