Висвітлено основні питання становлення та розвитку інституту міжнародного захисту прав людини на універсальному і регіональному рівнях. Подано інформацію про обсяг і складові основних прав людини (право на життя, право на свободу й особисту недоторканність, свободу думки, совісті та релігії, свободу зібрань і об'єднання та ін.). Охарактеризовано діяльності органів та інституцій універсального та регіонального рівня, до компетенції яких віднесено захист прав людини. Увагу приділено питанням практики Європейського суду з прав людини та проблемам міжнародного захисту прав людини під час збройних конфліктів.

Присвячено проблематиці прав людини та їх захисту. Окреслено основи теорії прав людини. Наведено класифікацію прав людини. Розкрито сутність і зміст особистих (громадянських), політичних, економічних, соціальних і культурних прав людини. З'ясовано основні риси національного механізму захисту прав людини і громадянина, роль і місце судових і правоохоронних органів у контексті правозахисної діяльності. Висвітлено фундаментальні положення міжнародно-правових документів з прав людини, а також особливості організації та функціонування міжнародно-правових механізмів захисту прав людини тощо.

Досліджено окремі актуальні питань, пов'язані із міжнародним захистом права людини на здоров'я та безпечне довкілля. Проаналізовано парадигму глобальної екологічної політики у міжнародно-правовому дискурсі, доктрину "responsibility to protect" в контексті зобов'язання захищати населення від злочинів проти людяності в сфері охорони здоров'я та охорони довкілля, міжнародно-правовий механізм забезпечення права на здоров'я дітей в умовах екологічних викликів, механізм міжнародно-правового захисту довкілля у зв'язку зі збройним конфліктом, співвідношення біоетики, національної безпеки та міжнародного права прав людини в контексті поширення коронавірусної хвороби, міжнародно-правові механізми захисту прав "екологічних біженців", а також інтегрований підхід до регулювання промислового забруднення в контексті євроінтеграційних зобов'язань України. З одного боку, стрімкий науково-технічний прогрес сприяє задоволенню основних потреб сучасної людини, але, з іншого боку, він також робить внесок у виснаження й хижацьке використання природних ресурсів, забруднення всіх середовищ існування, появу нових захворювань людини, незворотних змін в її психіці та тілі. Зауважено, що навіть в умовах війни Україна має пам'ятати про виконання своїх міжнародних зобов'язань з охорони довкілля, зокрема згідно з Угодою про асоціацію з Європейським Союзом. Широкомасштабне збройне вторгнення росії на територію нашої суверенної держави в лютому 2022 року ознаменувало низку інших викликів для сфери охорони здоров'я та екології в міжнародно-правовому дискурсі, що виявились за перші місяці війни. Так, міжнародне співтовариство зіткнулося з абсолютно новою загрозою державного ядерного тероризму та неспроможністю відповідних міжнародних органів запропонувати ефективне вирішення цієї проблеми з метою попередження незворотної шкоди життю людей та довкіллю.

Досліджено механізми міжнародного та регіонального захисту прав людини. Розкрито питання про форми і засоби міжнародного правозахисту па всесвітньому та регіональному рівнях. Вивчено практику застосування Європейським Судом з прав людини норм Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, саме тих статей, які безпосередньо містять виклад норм про права людини, а також шукати, аналізувати і застосовувати норми права до конкретної життєві ситуації. Увагу приділено проблемам класифікації прав людини. Розглянуто форми і засоби міжнародного правозахисту інституціями ООН. Оцінено роль Ради ООН з прав людини у сучасній міжнародній системі правового захисту. Досліджено роль Ради Європи в європейській системі захисту прав людини. Розглянуто право на звернення до Європейського суду з прав людини та основні вимоги до індивідуальних заяв, які подаються до цього Суду. Охарактеризовано стадії розгляду справи Європейським судом з прав людини. Оцінено статус міжнародного захисту прав і свобод окремих категорій осіб під час збройних конфліктів.

Розкрито правову природу і сутність прав людини, наведено класифікацію прав людини та охарактеризовано основні цінності, покладені в їх основу. Зосереджено увагу на концепції вразливості прав людини, тендерній рівності, акцентовано увагу на колізії прав людини; висвітлено становлення та розвиток інституту прав людини на універсальному і регіональному рівнях; розкрито обсяг та складові основних прав людини (право на життя, право на свободу та особисту недоторканність, свободу думки, совісті та релігії, свободу зібрань та об’єднання тощо.). Зосереджено увагу на ключових питаннях щодо правової та інституційної основи захисту таких категорій осіб як діти, жінки, внутрішньо переміщені особи, біженці, особи позбавлені волі тощо. Приділено увагу спеціалізованим органам та інституціям універсального і регіонального рівня, до компетенції яких віднесено захист прав означених категорій осіб; детально і змістовно розкрито процедури розгляду скарг статутних і договірних органів. Здійснено ґрунтовний аналіз практики договірних органів, Європейського суду з прав людини щодо розгляду конкретних справ та акцентовано увагу на значенні прийнятих ними рішень. Охарактеризовано діяльність міжнародних неурядових організацій у галузі захисту прав людини. Кожен розділ супроводжено практичними завданнями (тести, кейси).

Досліджено питання міжнародно-правового регулювання права на свободу вираження поглядів. Проведено історико-філософський аналіз свободи вираження поглядів як явища. Досліджено перші норми, які регулюють свободу вираження поглядів. Розглянуто нормативний зміст права на свободу вираження поглядів, детально проаналізовано основні елементи цього права, положення про структуру свободи вираження поглядів, яке розкрито через аналіз трьох елементів - об'єкта, суб'єкта, змісту. Охарактеризовано обмеження свободи вираження поглядів, що передбачені в міжнародно-правових актах, розкрито позитивні обов'язки держав щодо забезпечення права на свободу вираження поглядів. Розроблено та сформульовано перелік позитивних зобов'язань держав у сфері забезпечення свободи вираження поглядів. Окрему увагу приділено питанню про інституційний механізм захисту права на свободу вираження поглядів. Детально розкрито особливості регулювання цього права універсальними та регіональними міжнародними органами.

Висвітлено узагальнені проблеми теорії та практики, міжнародного, європейського й національного права у сфері прав людини. Наведено теоретичний аналіз доктрини прав людини, загальноприйнятих та альтернативних концепцій, особливості підходів до прав у різних правових системах. Увагу приділено практиці реалізації і захисту прав людини, включно з основними стандартами та механізмами захисту. Представлено збалансовне доктринальне викладення з елементами case study та art study, зокрема, вивчення модельних справ Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) та інших міжнародних і національних судів, додаткові матеріали для самостійного засвоєння і поглиблення знань, а також вивчення офіційних сайтів міжнародних організацій, у яких відображено практику захисту прав людини. Видання орієнтоване на викладачів та науковців, студентів і аспірантів юридичних спеціальностей.

Розкрито суть, основні стандарти та механізми міжнародної системи захисту прав людини, проаналізовано інституційні та конвенційні механізми захисту прав людини в світі. Особливу увагу приділено захисту прав людини в системі Ради Європи на основі Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Проаналізовано основні статті Конвенції, щодо яких спостерігається найбільше поданих заяв до Європейського суду з прав людини.

Мета роботи - міжнародне космічне право, що складається з п'яти міжнародних угод і 7 резолюцій Генеральної Асамблеї ООН, прямо не містить жодного положення, яке б натякало на права людини. Проте неможливо реалістично сприйняти, що існує будь-яка сфера міжнародного права, на яку права людини не впливають. Космічне право дає можливість вплинути на права людини. Стаття III Договору про космос 1967 р. дозволяє застосовувати інші галузі міжнародного права, наприклад права людини, якщо ця сфера не згадується в lex specialis космічного права. Застосовані загальнонаукові та спеціально-правові методи наукового пізнання, зокрема: системно-структурні та функціональні методи, метод спостереження, метод узагальнення, методи аналізу та синтезу. У цій короткій роботі оцінено, за яких обставин і з яким ефектом права людини можуть застосовуватися до lex lata міжнародного космічного права. Обговорено чи не слід надавати допомогу космонавту, який потрапив у біду? Хіба поведінка астронавтів на борту міжнародної космічної станції не повинна керуватися ідеєю прав людини? Чи не повинно в майбутньому будь-яке спільне життя людей на таких небесних тілах, як Місяць чи Марс, спрямовуватися через права людини? Тому можна стверджувати, що міжнародні права людини застосовні до діяльності людини в космічному просторі та на небесних тілах. Вони підлягають виконанню за допомогою засобів, які передбачені законами про права людини. Їх дія спрямована лише проти будь-якої вищої влади і в принципі не включає будь-яку можливість застосування третьою стороною. Поки що потрібно визнати, що права людини застосовуються лише в тому випадку, якщо на людей впливає їх суверенна влада. Проте можна додати, що навіть у разі постійного поселення людей на небесних тілах, існує велика ймовірність того, що права людини відіграють важливу роль.

Висвітлено питання участі сторони захисту під час проведення обшуку та можливості ефективного забезпечення додержання прав і свобод його учасників. Доведено, що учасників обшуку можна класифікувати залежно від їхнього статусу як сторони кримінального провадження, виду обшуку, наявності можливості ініціювати його проведення, обов'язковості або факультативності їх залучення, місця й ролі в доказуванні та здійснюваних ними функцій. Сформульовано низку нових концептуальних положень, висновків і рекомендацій, що мають важливе значення для науки кримінального процесуального права та правозастосовної практики. Звернено увагу на поняття видів адвокатської діяльності й механізм її здійснення за наявної потреби присутності адвоката під час проведення обшуку й узгодження положень КПК України з галузевими законодавчими актами; на положення щодо обсягу, порядку та змісту надання правової допомоги обшукуваній особі або іншим особам, які можуть ще не мати визначеного процесуального статусу, чиї права та законні інтереси може бути обмежено або порушено під час проведення обшуку; на зміст етапів проведення обшуку, що в сукупності утворюють комплекс дій і рішень слідчого судді, сторони обвинувачення, захисту й інших його учасників, та рекомендовані дії сторони захисту під час підготовки, безпосереднього проведення, фіксації ходу й результатів обшуку.

Вперше проведено комплексне дослідження, присвячене захисту основоположного права людини на життя в міжнародному праві у контексті біоетики. Висвітлено міжнародно-правові проблеми, пов'язані з розвитком науково-технічного прогресу в біології та медицині, зокрема із застосуванням інноваційних біомедичних технологій клонування людини; кріоконсервації клітин, тканин, органів та ембріонів людини; отримання ембріональних стовбурових клітин людини; генетичної діагностики; генної інженерії; штучного переривання вагітності та допоміжних репродуктивних технологій; евтаназії; використання анатомічних матеріалів людини (органів, тканин, клітин і крові) для науково-дослідних цілей, донорства і трансплантації за життя і після смерті людини тощо. Визначено загрози та виклики життю людини у процесі застосування цих технологій. Досліджено вплив інституційних систем ООН, Ради Європи та Європейського Союзу на становлення міжнародного біоправа на основі узагальнення та систематизації актів цих міжнародних організацій, а також прецедентної практики Європейського суду з прав людини стосовно права на життя в контексті біоетики. Запропоновано шляхи досягнення міжнародного консенсусу для вирішення цих проблем на основі міжнародного права та подальшого запобігання порушенням права людини на життя з урахуванням розвитку інноваційних досягнень у біомедицині. Показано роль християнських цінностей як визначальних чинників європейської правової культури у захисті життя та гідності людини в світлі розвитку біоетики, а також їх вплив на становлення та розвиток права людини на життя в міжнародному праві.

Висвітлено актуальні проблеми забезпечення захисту права на життя в умовах збройних конфліктів і ситуацій насильства всередині держави. Досліджено розвиток права на життя, встановлено межі захисту такого права й умови, за яких це право набуває відносного характеру. Проаналізовано обставини правомірного обмеження права на життя, а також шляхи подолання нормативних і практичних колізій, напрями та перспективи вдосконалення міжнародних і національних механізмів захисту такого права. Спираючись на принципи необхідності, пропорційності й обережності порівняно режими захисту права на життя в умовах збройних конфліктів і ситуацій насильства всередині держави. З'ясовано стан захисту права на життя в Україні на прикладі подій 2013 - 2014 років на Майдані Незалежності під час Революції гідності, збройного конфлікту між РФ та Україною. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення українського законодавства з розглянутих питань з метою посилення захисту права на життя на території України.

Висвітлено актуальні проблеми забезпечення захисту права на життя в умовах збройних конфліктів і ситуацій насильства всередині держави. Досліджено розвиток права на життя, встановлено межі захисту такого права й умови, за яких це право набуває відносного характеру. Проаналізовано обставини правомірного обмеження права на життя, а також шляхи подолання нормативних і практичних колізій, напрями та перспективи вдосконалення міжнародних і національних механізмів захисту такого права Спираючись на принципи необхідності, пропорційності й обережності, здійснено порівняння режимів захисту права на життя в умовах збройних конфліктів і ситуацій насильства всередині держави. З'ясовано стан захисту права на життя в Україні на прикладі подій 2013 - 2014 рр. на Майдані Незалежності під час Революції гідності, збройного конфлікту між РФ та Україною. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення українського законодавства з розглянутих питань із метою посилення захисту права на життя на території України.

Розглянуто значення Ради ООН з прав людини щодо дотримання та забезпечення прав людини на території АР Крим та сході України. Визначено основні механізми реалізації повноважень Ради ООН з прав людини щодо недопущення порушень прав людини на територіях, що тимчасово не знаходяться під юрисдикцією України. Встановлено особливості діяльності Верховного комісара ООН з прав людини та Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні щодо дотримання положень міжнародних документів, які спрямовані на захист прав людини.

Висвітлено становлення та розвиток інституту міжнародного захисту прав людини на універсальному та регіональному рівнях. Розкрито обсяг і складові основних прав людини (право на життя, право на свободу та особисту недоторканність, свободу думки, совісті та релігії, свободу зібрань та об'єднання тощо). Охарактеризовано діяльність органів та інституцій універсального та регіонального рівнів, до компетенції яких віднесено захист прав людини. Розкрито процедури розгляду скарг статутних і договірних органів. Проаналізовано практику Європейського суду з прав людини щодо розгляду конкретних справ та акцентовано увагу на значенні прийнятих ним рішень. Розроблено практичні завдання для кращого засвоєння теоретичного матеріалу студентами та підготовки до ЗНО при вступі в магістратуру з права.

Узагальнено тенденції, що спостерігаються у сфері регулювання трудових відносин в Україні та за кордоном, у процесі впровадження заходів, спрямованих на протидію пандемії COVID-19. Увагу зосереджено на проблематиці врахування особливостей сучасного стану трудових відносин та їх правового регулювання, а також динаміки їх розвитку, з урахуванням глобалізації і сучасної інформатизації. В ході дослідження враховано численні статистичні та соціологічні показники, які свідчать про падіння обсягів виробництва і торгівлі у різних галузях господарювання. З'ясовано, що великі корпорації дедалі більше акцентують увагу на дистанційній роботі, продажах та наданні послуг через мережу Інтернет. Узагальнено результати досліджень американських фахівців, проведених з початку пандемії COVID-19 та протягом 2020 р. Встановлено, що незважаючи на колосальну фінансову підтримку з боку уряду, працездатне населення США дуже важко переживає пандемію. Більше третини всіх працездатних осіб відчули зниження доходів, чверть молодих працездатних осіб одержували фінансову допомогу. Половина дорослих осіб працездатного віку, які втратили роботу через спалах коронавірусу, все ще залишалися безробітними. Зазначено, що профспілкова діяльність, як у США, так і в Україні спрямована на підтримку прав працюючого населення в умовах пандемії COVID-19. В умовах пандемії профспілки намагаються радше знайти спільну мову з роботодавцями та урядом, аніж тиснути на них. Акцентовано увагу на потребі подальших досліджень проблематики оптимізації правового регулювання трудових відносин у дистанційному форматі, що набувають поширення не лише в ході реалізації заходів, спрямованих на протидію пандемії COVID-19, але й у межах глобалізації ринку праці в цілому.

Проведено правове дослідження питання захисту прав людини у публічному управлінні у євроінтеграційному контексті. Визначено правозахисний напрямок реформування системи публічного управління в Україні у контексті євроінтеграції, визначено сутність та поняття прав людини, що реалізуються у публічному управлінні, розроблено класифікацію. Під час дослідження особливу увагу приділено гарантіям захисту прав людини, проаналізовано загальні, а також юридичні гарантії прав і свобод громадян у публічному управлінні. Охарактеризовано європейський досвід забезпечення прав людини у публічному управлінні, визначено нормативну та інституційну складові захисту прав людини у публічному управлінні, окремо виділено питання місця адміністративної юстиції у захисті прав людини у публічному управлінні. Розкрито проблеми реформування системи публічного управління в Україні та захисту прав людини.

Досліджено основні концептуальні положення щодо розуміння та природи прав людини і механізмів їх захисту, як в теоретичному, так і прикладному аспектах. Проаналізовано питання цінності людини, її свободи, гідності, пріоритет інтересів людини над державними, проблеми зловживання правом, а також різноманітні виклики та загрози правам людини в умовах кризових явищ. Практичний вектор дослідження представлено аналізом нормативно-правових засад захисту окремих прав людини, таких як права людини в умовах пандемії, права дитини, право на гендерну ідентичність, права людини у сфері репродуктивних технологій, кримінально-правовий аспект охорони права інтелектуальної власності, розкрито міжнародні та національні механізми їх захисту.

Досліджено широку базу різноманітної наукової літератури та основні міжнародні нормативні акти. Розглянуто становлення та розвиток прав людини, викладено основні питання, які зазвичай освітлюються щодо внутрішньодержавного та міжнародно-правового регулювання прав людини та громадянина. До них відносяться природа прав людини та такі проблеми як поняття прав і свобод людини, правовий статус особистості, класифікація прав людини та громадянина, права мігрантів, меншини та корінні народи. Розглянуто також міжнародні стандарти у сфері прав людини та сучасну систему міжнародно-правових заходів з їх забезпечення та захисту, механізми міжнародного контролю за дотриманням державами прав людини. Увагу приділено історії прав людини у міжнародних відносинах та міждержавній співпраці у цій області. Права людини у нормативному плані розглянуто та проаналізовано у контексті взаємозв'язку з міжнародними та внутрішньодержавними правовими системами.

Проаналізовано потреби оновлення парадигми правового регулювання вживання наркотиків у контексті появи новітніх глобальних викликів і прав людини нового покоління. Проаналізовано міжнародну базу у сфері протидії обігу наркотиків, зокрема Єдину конвенцію про наркотичні засоби 1961 р., Конвенцію про психотропні речовини та Конвенцію Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин. Вказано, що на сьогодні багато науковців і представників міжнародних громадських організацій заперечують суворий кримінально-репресивний підхід. Вони доводять, що міжнародні договори щодо контролю над наркотиками безпосередньо сприяють цьому середовищу ризику та порушень прав людини, також ціла група науковців доводять факти про неефективність сучасних заходів правового регулювання боротьби з поширенням наркотиків і неефективність міжнародних інституційних заходів. Вказано, що інститут міжнародної протидії поширенню наркотичних і психотропних засобів на міжнародному рівні діє практично півстоліття, та включає в собі як нормативні, так й інституційні засоби протидії. Отож відбувається оновлення методологічних підходів до проблем правового регулювання вживання наркотиків. На сьогодні існують дві проблеми, які в міжнародному законодавстві не мають чіткої відповіді: взаємодія заборона на вживання наркотиків, прекурсорів і психотропних речовин з абсолютним правом на здоров'я людини, правом на людську гідність в аспекті полегшення болю страждаючим особам (право на вживання наркотиків у медичних цілях); можливість легалізації вживання наркотичних засобів в особистих цілях. Вирішення вказаних питань сьогодні віддане на розгляд національної політики окремої держави. Така позиція не є ефективною, хоча б із того погляду, що масова індустрія обігу наркотиків має між кордонний характер. Належні міжнародні еталони завжди провокували появу не тільки уніфікованого, але й ефективного національного законодавства, яке перевірено позитивним досвідом прогресивних держав.