Розглянуто існуючі дефініції поняття правового статусу особи, запропоновано його авторське визначення; звернено увагу на правові і соціальні характеристики; аргументовано новий підхід до їх оцінки.

Рассмотрены существующие дефиниции понятия правового статуса лица, предложено его авторское определение; обращено внимание на правовые и социальные характеристики; аргументирован новый подход к их оценке.

Are reviewed existing definition of concept of a legal status of a person, its authoring definition is offered, the attention on the legal and social characteristics is reversed; the new approach to their estimation is argued.

Розкрито погляди провідних вчених-криміналістів та даних судово-слідчої практики щодо особливостей використання спеціальних знань під час проведення допиту в процесі розслідування злочинів, вчинених в пенітенціарних установах. Охарактеризовано сучасні можливості використання науково технічних засобів, зокрема можливостей експертного дослідження матеріалів звукозапису та аудіозапису, фонетичної експертиза за фонограмами мови людини, яка допомагає встановити психічний стан того, хто говорить, визначає ступінь його емоційної напруженості під час відповіді на емоційний подразник або під час усного пояснення у ході безпосереднього спостереження. На цій основі запропоновано шлях удосконалення положень криміналістичної тактики провадження допиту як специфічної слідчої дії за особливих умов, що притаманні пенітенціарним установам.

Комплексно досліджено теоретичні та прикладні проблеми проведення перехресного допиту в розгляді кримінальних проваджень у суді. Проаналізовано законодавство України, практику його застосування та наявні у кримінальній процесуальній і криміналістичній доктрині наукові позиції щодо інституту перехресного допиту під час судового розгляду кримінальних справ. Досліджено поняття, сутність і правову природу перехресного допиту. Вивчено зарубіжний досвід і узагальнено наукові уявлення про процесуальну регламентацію перехресного допиту. Наголошено на недоліках законодавчого врегулювання і тактичного забезпечення цього виду судового допиту. Визначено коло суб'єктів його проведення. Досліджено тактичні особливості участі захисника та прокурора у підготовці та проведенні перехресного допиту в суді. Визначено систему та розкрито сутність тактичних прийомів перехресного допиту та їх об'єктно-ситуативну обумовленість. Обгрунтовано пропозиції та рекомендації, спрямовані на вдосконалення нормативного регулювання відносин, пов'язаних із проведенням в суді перехресного допиту, а також його тактичного оснащення. Запропоновано законодавчо закріпити дефініцію перехресного допиту та визначити його межі. Обгрунтовано необхідність встановлення заборони обвинуваченому особисто вести перехресний допит потерпілого й окремих категорій свідків.

Визначено кримінальний процесуальний статус неповнолітнього підозрюваного. Висвітлено сутність і завдання допиту неповнолітнього підозрюваного, наведено його види. Окреслено особливості підготовки до проведення такого допиту. Обгрунтовано необхідність налагодження психологічного контакту слідчого з неповнолітнім підозрюваним. Проаналізовано допустимість застосування методів психологічного впливу під час допиту вказаної категорії осіб і запропоновано систему тактичних прийомів допиту неповнолітнього підозрюваного в конфліктній та безконфліктній ситуаціях. Сформульовано обгрунтовані пропозиції щодо вдосконалення кримінального процесуального законодавства та практики його застосування.

Присвячено вирішенню теоретичних і практичних питань, пов’язаних із забезпеченням прав та законних інтересів осіб під час проведення допиту на стадії досудового розслідування. Досліджено основні наукові підходи до визначення поняття "допит" та сформульовано авторське розуміння мети цієї слідчої (розшукової) дії. Спираючись на нові підходи законодавця до нормативного регулювання порядку отримання показань, а також доктринальні дослідження, проведено класифікацію допитів. Розкрито сутність і виокремлено елементи механізму забезпечення прав та законних інтересів осіб під час проведення допиту на стадії досудового розслідування. Визначено особливості забезпечення прав та законних інтересів осіб під час проведення допиту малолітніх/неповнолітніх учасників кримінального провадження; одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей у їх показаннях. З’ясовано проблемні аспекти забезпечення прав та законних інтересів осіб під час використання окремих способів проведення допиту. На підставі проведеного дослідження, а також узагальнення правозастосовної практики виявлено дефекти нормативного регулювання проведення допиту на стадії досудового розслідування, а також сформульовано науково обгрунтовані пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства.

Здійснено комплексне дослідження теоретичних і практичних проблем допиту свідка, потерпілого на стадії досудового розслідування в судовому засіданні. Окреслено сучасний стан і методологічні засади наукового дослідження допиту у такому "форматі", проаналізовано закордонний досвід дослідження доказів судом на стадії досудового розслідування у кримінальному провадженні. Визначено процесуальний порядок прийняття рішення про допит свідка, потерпілого на стадії досудового розслідування в судовому засіданні, з'ясовано фактичні підстави його проведення, охарактеризовано зміст діяльності суб'єктів, які беруть участь у проведенні допиту на стадії досудового розслідування в судовому засіданні. Уточнено процесуальний порядок допиту свідка, потерпілого, а також одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб на стадії досудового розслідування в судовому засіданні. Сформульовано пропозиції щодо удосконалення процедури ініціюванні та проведення цієї процесуальної дії.

Надано авторське визначення показань свідка як джерело доказів (докази досудового розслідування), на підставі яких вказані суб'єкти з'ясовують обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та проведено їх класифікацію за формою; характером висловлювання; способом надання; стадією кримінального провадження. Фактичні дані, одержані та досліджені судом у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, є судовими доказами. Виходячи з цього, під поняттям "допит свідків" запропоновано розуміти: під час досудового розслідування - слідча (розшукова) дія, а під час судового розгляду - судова дія, що полягає в одержанні слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом від свідка показань стосовно обставин, які мають значення у кримінальному провадженні. Встановлено, що головна суть показань свідка, як основного джерела доказів, в ході досудового розслідування полягає у формуванні підірунтя для прийняття об'єктивних процесуальних рішень слідчим, прокурором, слідчим суддею (повідомлення про підозру, обрання заходу забезпечення кримінального провадження, проведення негласної слідчої (розшукової) дії, звернення до суду з обвинувальним актом тощо), а в кінцевому результаті прийняття рішення судом та забезпечення виконання завдань кримінального судочинства та дієвості механізму захисту прав, свобод та законних інтересів учасників правових відносин. Показання свідка, що одержані слідчим, прокурором в установленому кримінально-процесуальним законодавством порядку під час досудового розслідування, є джерелом доказів (докази досудового розслідування), на підставі яких вказані суб'єкти з'ясовують обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Зазначено, що об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з проведенням одночасного допиту кількох вже допитаних осіб. Метою дослідження є удосконалення на основі аналізу чинного кримінального процесуального законодавства і слідчо-судової практики у світлі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положень щодо проведення одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб. Методологічну основу дисертаційного дослідження склали загальний діалектичний метод наукового пізнання дійсності, методи логіки (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія тощо), системно-структурний, історико-правовий, порівняльно-правовий та соціологічні методи (опитування, експертні оцінки). Обґрунтовано положення, що проведення одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб не є обов'язковим для слідчого при виявленні ним розбіжностей в показаннях, оскільки рішення про його проведення повинно враховувати ймовірність настання протилежного очікуваному результату (з урахуванням можливої ініціативи сторони захисту). Визначено, що передумовою для проведення одночасного допиту кількох вже допитаних осіб з метою усунення розбіжностей в їх показаннях є використання фактору присутності психологічно сильного учасника. Ступінь упровадження: у практичній діяльності – при проведенні одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб у кримінальних провадженнях; у науково-дослідній сфері – як підґрунтя для подальших досліджень питань одночасного допиту кількох вже допитаних осіб. Сфера використання: у навчальному процесі в закладах вищої юридичної освіти – при викладанні кримінального процесу та криміналістики, підготовці підручників, навчальних посібників і навчально-методичних матеріалів.

У дисертації на основі вивчення законодавства, літературних джерел, результатів узагальнення слідчої та судової практики здійснено комплексне дослідження проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції у кримінальному проваджені. Дослідивши поняття і сутність відеоконференції зроблено висновок, що це передбачена КПК України інформаційна технологія, що забезпечує одночасно двосторонню передачу, обробку, перетворення і візуалізацію інтерактивної інформації на відстань у режимі реального часу з допомогою апаратно-програмних засобів обчислювальної техніки. Розглянуто процесуальний порядок проведення допиту і впізнання в режимі відеоконференції під час досудового розслідування. Узагальнено та обгрунтовано умови проведення допиту та впізнання в режимі відеоконференції, дотримання яких окреслені Законом та визначають допустимість відомостей у подальшому кримінальному провадженні. Аргументовано, що однією з найважливіших вимог під час проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції є інформаційна безпека, яку повинні забезпечувати суб’єкти, що проводять ці дії під час досудового розслідування у дистанційному режимі. Вони повинні забезпечити захищеність інформації та підтримуючої її інфраструктури від випадкового чи навмисного впливу природного чи штучного характеру, що можуть завдати шкоди кримінальному провадженню, призвести до розкриття таємниці досудового розслідування, змісту показань, що були надані під час слідчої (розшукової) дії, особливо даних про осіб, які знаходяться під державним захистом тощо. Відмічається, що правоохоронні органи повинні бути забезпечені спеціальним програмним забезпеченням та окремою лінією зв’язку, що дозволить забезпечити інформаційну безпеку під час проведення слідчих (розшукових) дій в режимі відеоконференції. Сформульовано пропозиції щодо удосконалення процесуального порядку проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження.

Наголошено, що нині пріоритетним завданням держави є захист особи та суспільства від злочинних посягань. Під особливим захистом перебувають права дитини, які охороняються низкою міжнародних нормативно-правових актів, серед яких Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, Європейська конвенція про здійснення прав дітей, Європейська конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми тощо. Зазначено, що в межах вітчизняного законодавства права дитини також захищаються низкою законів, а Кримінальний кодекс України забезпечує захист прав і законних інтересів дитини від злочинних посягань. Кримінальний кодекс налічує численну кількість складів, де кваліфікуючою ознакою є здійснення злочинних дій щодо малолітнього або неповнолітнього. Акцентовано, що останнім часом почастішали випадки застосування обману щодо дітей, який злочинці використовують для досягнення злочинного умислу. Наведено перелік статтей Кримінального кодексу, що передбачають обманні дії стосовно неповнолітньої та малолітньої особи. Наголошено на тому, що діти не здатні себе повноцінно захистити, а іноді навіть не розуміють, що з ними відбувається, або через страх не можуть правильно інтерпретувати перебіг подій. Тому правильна організація допиту таких осіб сприятиме встановленню об'єктивної істини у кримінальному провадженні. Здійснено дослідження слідчої (розшукової) дії - допиту. На підставі наукових думок розкривається сучасна проблематика проведення допиту малолітньої та неповнолітньої особи під час розслідування кримінальних правопорушень, учинених шляхом обману. Надано рекомендаціїї щодо встановлення психологічного контакту в умовах, коли допитувана особа надає неправильну або неправдиву інформацію або відмовляється надавати показання через страх помсти з боку кривдника. Зазначено важливість застосування додаткових сил під час допиту (запрошення спеціалістів різних напрямів), які мають психологічний і тактичний аспекти.

Розроблено теоретичні положення та практичні рекомендації щодо тактики допиту під час досудового розслідування в судовому засіданні слідчим суддею. Наголошено, що під час формування тактики проведення допиту в межах досудового розслідування в судовому засіданні слідчий суддя має спиратися на весь накопичений досвід, приділяти увагу дотриманню міжнародних стандартів, вимог кримінального процесуального законодавства України, криміналістичних рекомендацій щодо використання тактичних прийомів та їх комплексів, а також ураховувати конкретну слідчу ситуацію та індивідуальні особливості учасників цієї слідчої (розшукової) дії.