Висвітлено теоретичні засади судової правотворчості, її поняття, історичне походження, співвідношення з принципом поділу влади, значення за умов конституційної демократії. Проаналізовано особливості суддівського правозастосування, зокрема, питання суддівського активізму й обмеження, судової правотворчості під час тлумачення норм права, застосування правових принципів, здійсненні судової дискреції. Викладено загальну теорію судового прецеденту як джерела права, розглянуто особливості його дії у сучасних правових системах, на міжнародному рівні, співвідношення судового прецеденту та судової практики з іншими джерелами права. Акцентовано увагу на перспективах судової правотворчості в Україні у контексті міжнародно-правового співробітництва, діяльності Конституційного Суду України, судів загальної та спеціалізованої юрисдикції.

Освещены теоретические основы судебного правотворчества, его понятие, историческое происхождение, соотношение с принципом разделения власти, значение в условиях конституционной демократии. Проанализированы особенности судейского правоприменения, в частности, вопросы судейского активизма и ограничения, судебного правотворчества при толковании норм права, применение правовых принципов, осуществление судебной дискреции. Изложена общая теория судебного прецедента как источника права, рассмотрены особенности его действия в современных правовых системах, на международном уровне, соотношения судебного прецедента и судебной практики с другими источниками права. Акцентировано внимание на перспективах судебного правотворчества в Украине в контексте международно-правового сотрудничества, деятельности Конституционного Суда Украины, судов общей и специальной юрисдикции.

Досліджено теоретико-правові проблеми визначення ролі судової практики у системі джерел права України. Досліджено сутнісний і конструктивний зміст понять "джерело права" і "судова практика", розкритий на основі їх історичного становлення у різних правових системах сучасності. Сформульовано визначення поняття судової практики, складовими якого є судова діяльність і специфічні результати такої діяльності - правоположення. Детально проаналізовано суть і види правоположень, а також розкрито структурний зв'язок між можливими формами прояву (формами існування) суддівського розсуду як незмінного атрибута судової практики за різними видами нових правоположень, які виробляються у судовій практиці. Установлено, що правоположення як специфічний результат судової практики мають прояв у системі джерел права будь-якої правової системи. Тим самим визначено роль судової практики у системі джерел права. Здійснено аналітичний розгляд результатів судової практики національних і міжнародних судів, які використовуються у системі джерел права України. Розглянуто рішення судів різних інстанцій про визнання недійсними актів державних органів (адміністративної юстиції), рішення Верховного та Конституційного судів, а також рішень міжнародних судів, що визнаються національною правовою системою як джерела права. Обгрунтовано пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства про судоустрій.

Досліджено особливості юридичної природи актів органів судової влади, що визначають їх місце та роль у системі джерел сучасного конституційного права України. Проаналізовано основні положення концепції джерел конституційного права, здійснено їх класифікацію. Проведено порівняльно-правове дослідження судового прецеденту в країнах англосаксонської та романо-германської правових сімей. З'ясовано правову природу актів Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції та визначено їх місце в правовій системі України. Зроблено висновок про зростання протягом останніх років значення актів органів судової влади в системі джерел вітчизняного конституційного права; надано рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України та юридичної практики.

Виявлено юридичну природу судової правотворчості, здійснено її класифікацію. Встановлено основні ознаки технології судової правотворчості та її структуру. Розглянуто техніко-правові засоби судової правотворчості та правила їх використання. Висвітлено природу технологічних процедур судової правотворчості, їх особливості у прецедентній та регламентній судовій правотворчотсі. Виокремлено основні моделі судової правотворчості у континентальному праві: нормоконтрольну, компетенційну, уніфікаційну, правозахисну та регламентну. Охарактеризовано природу судового нормативно-правового прецеденту та судового регламенту. Розкрито можливості та параметри здійснення судової правотворчості в Україні. Наведено пропозиції щодо впровадження прецедентної та удосконалення регламентної технології судової правотворчості в Україні.

Висвітлено загальні положення про тлумачення правових актів. Розглянуто питання текстуального опрацювання положень правових актів. Подано логічне тлумачення положень правових актів. Розкрито особливості розмежування наявності та відсутності правового врегулювання певних відносин у нормативному положенні, пункті, статті, главі, розділі, книзі нормативно-правового акта. Розглянуто правові норми, що виявляються за допомогою висновку від попереднього правового явища до наступного або навпаки. Проаналізовано правові норми, які логічно закріплені в актах законодавства та виявляються під час тлумачення за допомогою висновку ступеня (a fortiori). Подано тлумачення конституційних принципів, основних засад галузей та інститутів законодавства.

Викладено концептуальні засади "Теорії судового пізнання", запропонованої як новий напрям юридичної науки та самостійної навчальної дисципліни, спрямованих на вдосконалення засобів і механізмів розв'язання пізнавальних завдань у сфері судочинства та покращання якості підготовки юридичних кадрів. Розкрито організаційні, загально-наукові та процесуальні особливості судового пізнання. Детально охарактеризовано механізми формування показань та процесуальних доказів, а також засоби наукового пізнання та доказування у цій сфері.

Розглянуто суть і завдання касаційного перегляду в цивільному процесі України. Досліджено актуальні проблеми захисту судовою владою України прав і свобод людини і громадянина. Проаналізовано нормативно-правове регулювання надання безоплатної правової допомоги. Удосконалено примусове стягнення утримання (аліментів) із зобов'язаного члена сім'ї. Вивчено співвідношення постанов пленуму Верховного Суду України про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства під час розгляду сімейних справ із нормами Цивільного процесуального кодексу України. Визначено підсудність справ з питань влаштування дітей та позбавлення батьківських прав. Обгрунтовано особливості допиту неповнолітніх свідків у цивільному процесі. Висвітлено мовні аспекти вітчизняного судочинства. Здійснено порівняльний аналіз правового стутусу захисника за старим та новим Кримінально-процесуальним кодексом України. З'ясовано роль прокурора у добровільному представництві у римському праві. Приділено увагу визначенню можливостей реалізації права на звернення до суду.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х891.9(4УКР)1-383 + Х809(4УКР)-3

Рубрики:

Судоустрій окремих країнах

Державне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено адміністративно-правове забезпечення доступу до публічної інформації в судових органах. Вивчено теоретико-правові основи забезпечення доступу до публічної інформації в судових органах України. Розкрито сутність та зміст понять "публічна інформація", "доступ до публічної інформації". Проаналізовано міжнародно-правові стандарти забезпечення доступу до публічної інформації в судових органах. З'ясовано проблеми реалізації права громадян на доступ до публічної інформації. Акцентовано увагу на дослідженні структури адміністративно-правового механізму забезпечення доступу до публічної інформації з наданням характеристики кожного її елементу. Визначено причини, які перешкоджають забезпеченню права на доступ до публічної інформації в судових органах України.

Проведено комплексне дослідження актів судової влади як джерел трудового права України. Розкрито поняття, систему джерел трудового права України та місце у ній актів судової влади України. Розглянуто поняття, зміст та правову природу нормативних актів судової влади. Обгрунтовано критерії класифікації актів судової влади. Здійснено грунтовний аналіз спеціальної юридичної літератури, трудового законодавства й актів судової влади України, актів Європейського суду з прав людини у сфері регулювання праці, показано їх роль та значення для подальшого вдосконалення правового регулювання трудових відносин у державі.

Проведено комплексний аналіз конституційного механізму забезпечення єдності судової практики в Україні, аналіз співвідношення практики Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів із забезпечення однакових підходів до вирішення справ по суті, виходячи із засад верховенства права та пропорційності. Досліджено соціальну і правову природу єдності судової практики, виходячи із засад правової визначеності й обгрунтованих очікувань, рівності та справедливості, на підставі чого наголошено на тому, що суди покликані формулювати єдині підходи у вирішенні юридичних спорів. Проаналізовано поняття та межі юрисдикції Конституційного Суду України, сформульовано основні критерії доктрини "політичного питання" як основоположного рішення щодо самообмеження у його власній юрисдикції. Розглянуто взаємодію Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів щодо забезпечення єдності судової практики, сформульовано ряд пропозицій до чинного законодавства щодо її вдосконалення. Розкрито основні форми впливу прецедентного права Європейського суду з прав людини на практику вітчизняних судів як джерела права.

Розглянуто історико-правові проблеми визначення ролі судового прецеденту в системі джерел права України в період 1991 - 2010 рр. Досліджено сутнісний і конструктивний зміст основоположних понять "джерело права" та "судовий прецедент", який розкривається в процесі їх історичного становлення в різних правових системах сучасності. Сформульовано визначення поняття судового прецеденту, що включає в себе як судову діяльність, так і специфічні результати такої діяльності - правоположення. Досліджено історичне походження судового прецеденту, прецедентний характер актів судової влади з позицій основних шкіл права, а також еволюція поглядів на це явище. Проаналізовано сутність і види судового прецеденту, а також розкрито структурний зв'язок між судовим прецедентом та судовою практикою. Встановлено, що правоположення як специфічний результат судового прецеденту проявляються в системі джерел права будь-якої правової системи. Визначено роль судового прецеденту в системі джерел права. Вивчено та узагальнено прояви прецедентності у системі актів судової влади України, зокрема акти Конституційного Суду України (їх правові позиції), постанови пленумів вищих судів, важливі рішення судів з конкретних справ та рішення міжнародних судових органів. Сформульовано наукові висновки, що спрямовані на усвідомлення прецедентного характеру актів судової влади, що сприятиме вдосконаленню процесу формування права, зміцнення незалежності та ефективності судової влади, забезпечення єдності судової практики.

Наведено узагальнений огляд підсумків аналізу судових рішень на предмет дотримання стандартів гендерної рівності й ефективності захисту від дискримінації за ознакою статті, сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Вивчено рівень обізнаності суддів і захисників/захисниць (адвокатів/адвокаток) із проблематикою гендерної рівності та стандартами прав людини у цій сфері, їх ставлення до можливості застосування універсальних підходів прав людини у справах, що стосуються рівності жінок і чоловіків або мають аспекти проблематики гендерної дискримінації.

Наведено перелік вітчизняних нормативно-правових актів, які регулюють відносини у ІТ-сфері та діяльність ІТ-компаній. Подано коментарі до основних проблемних питань у сфері ІТ-права. Вміщено матеріали судової практики та розглянуто кейси з проблемних питань ІТ-відносин. Зауважено, що застосування чинних вітчизняних законодавчих актів до відносин у ІТ-сфері на практиці часто викликає проблеми, які переважно пов'язані з нечіткістю та неоднозначним розумінням окремих його положень і практики застосування. Чимало положень вітчизняних підзаконних нормативно-правових актів у сфері діяльності IT-компаній суперечать міжнародним нормам та законам України, в той час як значна кількість суспільних відносин у ІТ-сфері залишається неврегульованою. Увагу приділено питанням застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав, способам, процедурі та порядку спростування недостовірної інформації в Інтернеті та відповідальності власників веб-сайтів "за поширення інформації на їхніх ресурсах", способам захисту комерційної таємниці, порядку реєстрації авторського права на комп'ютерну програму. Здійснено загальний огляд законодавства США та ЄС у сфері охорони інтелектуальної власності.

Представлено зібрання судової практики у справах щодо оскарження камеральних перевірок нотаріусів, за результатами яких було прийнято рішення щодо блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень або до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Надано коментарі до відповідних рішень судів.

Здійснено правову характеристику юридичної природи права на справедливий судовий розгляд, зокрема на підставі практики Європейського суду (ЄС) з прав людини. Досліджено особливості правової природи рішень ЄС з прав людини, їх прецедентний характер та притаманні ознаки. Розглянуто питання застосування та виконання рішень ЄС з прав людини в Україні.

Визначено загальні закономірності уніфікації судової практики (СП), її особливості в континентальному, загальному, міжнародному типах правових систем і правовій системі України. Виявлено юридичну природу уніфікації СП і її результату - уніфікованої СП, сформульовано визначення їх понять і виокремлено стадії її здійснення. Охарактеризовано подібне та відмінне в уніфікації СП континентального, загального, міжнародного типів правових систем, виокремлено її особливості в них. Виявлено проблеми уніфікації СП в Україні, зокрема відсутність науково обгрунтованої вітчизняної теорії прецедентного права, в тому числі й уніфікації СП, легалізації понять "уніфікація судової практики" та "судовий прецедент" у національному законодавстві, а також регламентарного акту, який би визначав правила уніфікації СП в Україні. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення уніфікації СП, зокрема в контексті реформування сучасної судової системи України.

Зроблено спробу перейти від суто теоретичних досліджень ролі судової практики в Україні до більш практичних аспектів цього питання. Констатується, що з урахуванням положень процесуальних кодексів, правові висновки Верховного Суду (ВС) неминуче перебуватимуть у центрі уваги науковців (доводиться констатувати, що юристи-практики почали досліджувати цю сферу значно раніше та активніше за науковців). Акцентується на тому, що масив судових рішень, зважаючи на різне правове значення рішень судів різних інстанцій, є неоднорідним у плані дослідження. Так, у порівнянні з рішеннями інших судів, особливе значення мають правові висновки ВС, адже вони є частиною механізму забезпечення єдності судової практики. Цікаво, що водночас, вони здатні кардинально змінювати особливості застосування тих чи інших законодавчих норм, навіть якщо їх текст не змінювався з часу прийняття. Щодо рішень інших судів, то хоча вони не мають такого значення як правові висновки ВС, однак все ж становлять інтерес для науковців, адже є цінним емпіричним матеріалом. Зокрема, і з погляду правозастосування, і з погляду правової соціології та антропології. Констатується, що такий масив, зокрема: відображає певний спосіб мислення, правосвідомість громадян України та суддів зокрема; демонструє певні тенденції, негативні чи позитивні; свідчить про застосування чи незастосування практики ЄСПЛ вітчизняними судами та про якість такого застосування. Акцентується на тому, що станом на сьогодні ВС виробив нову структуру своїх рішень, де окремо в тексті виділена Позиція Великої Палати Верховного Суду та висновок щодо застосування норми права; у разі суперечності між правовими висновками повинен застосовуватись найновіший із них; наслідком незастосування висновків ВС є скасування рішення. Окремо згадано про аналіз рішень судів на предмет застосування у них практики ЄСПЛ. Констатовано, що з часом кількість судових рішень українських судів, де цитуються або згадуються ті чи інші рішення Європейського Суду, зросла. Однак, не всі вони можуть вважатися прикладом якісного та правильного застосування цього інструменту.

У ст. 34 Конституції України зазначено, що кожен має право вільно зберігати, збирати, поширювати та використовувати інформацію письмово, усно чи в інший спосіб. Однак така інформація має розповсюджуватися з дотриманням нормативно-правових актів про її недостовірність і не порочити гідність, честь, ділову репутацію інших осіб. Право на свободу слова доволі часто вступає в суперечність з інтересами приватних осіб, суспільства. Через це особливого значення набувають юридичні механізми обмежувального характеру. Мета статті - розкриття змістовних аспектів поняття "недостовірна інформація" та аналіз судової практики щодо запобігання її поширенню. Методологічною основою статті є низка філософських, загальнонаукових, спеціально-наукових принципів і методів: діалектичний, порівняльного аналізу, системний, аналізу та синтезу, формально-юридичний. У цивільному судочинстві найтиповішими помилками, що припускають позивачі під час захисту своїх немайнових прав, - недоведення того факту, що поширена неправдива інформація завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам або перешкоджає повно і своєчасно його здійснювати; посилання на повідомлення, які містять оцінювальні судження; вибір неналежного способу захисту. Судова практика розгляду справ за ст. 173-1 КУпАП дала змогу виокремити проблеми її правозастосування - неадекватна правова оцінка або неповне встановлення обставин справи судами; нечіткість встановлених мотивів щодо повідомлення. Висновки: удосконалити відповідальність за поширення недостовірної інформації з урахуванням судової практики можна шляхом: обгрунтованості судових рішень щодо необхідності кожного зі способів правового захисту суб'єктів; чіткого визначення в законодавстві поняття "недостовірна інформація"; а також у розгляді справ за ст. 173-1 КУпАП суди мають забезпечити однакову оцінку одних і тих самих обставин справи з метою забезпечення єдності судової; доповнення ст. 278 ЦКУ.

Здійснено огляд судової практики з розгляду спорів щодо виборів та виборчих правопорушень в Україні за результатами президентських та парламентських виборів 2019 року з урахуванням міжнародних стандартів у сфері виборів та окремих норм попереднього виборчого законодавства у порівнянні з положеннями Виборчого кодексу України. Досліджено практику застосування відповідних нормативних актів судами під час врегулювання виборчих спорів, зокрема, увагу приділено питанням активного виборчого права, реєстрації виборців, складанню і уточненню списків виборців, пасивному виборчому праву, висуванню та реєстрації кандидатів, адмініструванню виборів, передвиборній агітації та її фінансуванню, реєстрації та діяльності спостерігачів, представників, уповноважених та довірених осіб, підрахунку голосів та встановленню результатів голосування. Окрім цього, проведено огляд судових рішень у справах про адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення, а також щодо злочинів проти виборчих прав і свобод людини та громадянина.