Викладено підходи до просторового виміру добробуту населення. Узагальнено систему показників і чинників виміру рівня та якості життя населення на міждержавному, міжрегіональному, міжгалузевому та міжпоселенському рівнях. Висвітлено пропозиції щодо оцінювання добробуту населення.

Розглянуто питання стосовно державних соціальних стандартів з урахуванням глобальних змін, які відбуваються у світовій та українській економіці.

Досліджено теоретичні питання суті бідності, механізми її формування та подолання, стан рівня життя в Україні та тенденції його падіння, визначено критерії оцінки та чинники поглиблення бідності в Україні, розкрито зміст державних Стратегій подолання бідності та розроблено пропозиції щодо зниження темпів падіння життєвого рівня українців через удосконалення інституційних механізмів.

Розглянуто проблему дотримання стандартів соціальної відповідальності на підприємствах України, та показано приклад застосування стандартів корпорацією ПАТ "Оболонь". Стандарти соціальної відповідальності містять такі механізми: дотримання законодавства України, дотримання прав працівників на працю, забезпечення охорони праці, усунення дискримінації, безпечність харчових продуктів, вплив продуктів на здоров'я і життя людей, публічність екологічної політики, розробка нефінансової звітності проведення соціального аудиту. Перелічені механізми формують стандарти соціальної відповідальності на підприємствах України. Розробленo підходи до розуміння визначення корпоративної соціальної відповідальності.

Проаналізовано неточності в Законі України "Про прожитковий мінімум" і наслідки цього. Наголошено на необхідності уточнення визначення прожиткового мінімуму та вдосконалення методики обрахунку його величини. Запропоновано внести зміни до чинного Закону України для забезпечення однозначного розуміння змісту основних понять і забезпечення прозорості процесів визначення прожиткового мінімуму.

Виявлено причини загострення соціально-економічних проблем в Україні, проаналізовано причини наявності таких проблем як інфляція, знецінення національної валюти, зростання цін і тарифів, зубожіння населення, погіршення стану правопорядку, безробіття, суперечності між потребами суспільства та засобами їх задоволення, втрата довіри до всіх гілок влади. Визначено заходи щодо приведення діючого механізму державного регулювання до вимог сьогодення. З'ясовано, що сучасний (неадекватний) стан національної економіки пояснюється не тільки суб'єктивними, але й об'єктивними факторами, серед останніх - знаходження української державності в перехідному стані від авторитарності до сталої демократії, від держави соціалістичної орієнтації до держави капіталістичної орієнтації. Наведено характерні негативні ознаки держуправління перехідних суспільств, зокрема: малопрофесійна, корумпована державна бюрократія, надмірна централізація прийняття державних рішень, зрощування бізнесу і політики, імітація бурхливої діяльності, здатність сконсолідовано чинити опір змінам, зневажливе ставлення до людей. Зроблено загальний висновок про необхідність задіяння комплексу заходів щодо відновлення довіри до всіх гілок влади на всіх її рівнях, реформування сфери управління національною економікою на принципах, які діють у державах сталої демократії, позбавлення негативних управлінських традицій, зокрема необхідності зменшення бюрократичних процедур та адміністрування в їх негативному значенні. Принципово важливим установлено забезпечення оптимального співвідношення ринкових і державних механізмів регулювання, централізації, децентралізації, самоуправління, ієрархії, ринку й культури. Гостроактуальним визначено необхідність реального забезпечення законності як засадничого принципу і методу державного управління суспільством у цілому і національною економікою зокрема. З огляду на збіг негативних обставин запропоновано провести дискусію стосовно можливості введення на законодавчо обмежений строк моделі держуправління з ознаками авторитарності.

Проаналізовано соціально-економічні особливості визначення розмірів прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. Обгрунтовано, що розмір прожиткового мінімуму як базового соціального стандарту повинен відповідати справжнім сучасним потребам населення в частині розрахунку вартості споживання продовольчих і непродовольчих товарів, послуг, щоб відображати вартісну величину достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів і мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Наголошено, що законодавчо визначена величина прожиткового мінімуму має бути фактичним відображенням вартісної величини прожиткового мінімуму, яка дійсно існує в державі і на основі якої мають здійснюватися соціальні виплати і пенсії. Констатовано нагальну необхідність оновлення набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг з урахуванням потреб пенсіонерів, непрацездатних осіб, осіб з обмеженою працездатністю у лікарських препаратах, спеціальному медичному обладнанні та необхідних медичних послуг, потреб дітей віком від 6 до 18 років у доступі до послуг, освіти тощо. Доведено потребу досконалення процедури встановлення та затвердження прожиткового мінімуму з метою досягнення його розміру, який відповідає реальним потребам населення, а не виходячи з фінансових можливостей держави. Підсумовано, що визначення розмірів прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення необхідно проводити базуючись на системному розрахунку вартісних величин наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів і наборів послуг на основі середніх споживчих цін (тарифів) в країні за місяць, що передує місяцю проведення розрахунку. Це сприятиме підвищенню державних соціальних стандартів в Україні та стимулюванню зростання заробітних плат і соціальних платежів. А також слугуватиме вдосконаленню функціонування механізму реалізації впровадження правових засад формування та застосування державних соціальних тандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.

Обгрунтовано теоретико-методологічні засади концептуального підходу і розроблено організаційно-методичні рекомендації щодо удосконалення державного механізму управління якістю життя населення України. З'ясовано значення поняття "якість життя", виявлено його сутність і характеристики. Проаналізовано еволюцію ролі держави в управлінні якістю життя; досліджено функції і структуру державного управління якістю життя населення та відображено відповідний механізм державного управління у загальному вигляді. Обгрунтовано концептуальний підхід щодо управління якістю життя в рамках системно-еволюційної парадигми. Проведено аналіз якості життя населення України і виявлено відповідну стратегію державного управління якістю життя населення. Для реалізації стратегії державного управління якістю життя населення на різних рівнях управління потрібне правове, інформаційне, фінансове і кадрове забезпечення, характеристики якого визначаються поставленими завданнями й обраним методичним інструментарієм для їх досягнення. Збалансована система показників включає типи даних: інтегральні підсумкові показники якості життя населення (тривалість життя і суб'єктивна задоволеність); регульовані параметри якості життя населення, відображені за допомогою набору індикаторів. Вибір індикаторів здійснюється відповідно до методики "Вимір якості життя в Україні" і включає детальний аналіз середовищ: економічного, соціального, екологічного і суспільно-політичного; зовнішні детермінанти, що включають: державний устрій, технологічний уклад, економічний цикл, культурні характеристики, стан екосистеми. Розроблено науково-методичні рекомендації щодо удосконалення механізму управління якістю життя населення з акцентом на суб'єктивний компонент. Конкретизовано положення стратегії "формування стимулів" у рамках державного механізму управління якістю життя населення для окремих вікових груп. Основна мета застосування поведінкового інструментарію в рамках державного механізму управління якістю життя населення окремих вікових груп полягає у формуванні стимулів для підвищення якості життя (нових стандартів, нових зразків і моделей поведінки) і стимулів для самоорганізації в процесі розвитку. При цьому важливого значення набуває екологічна і гуманістична спрямованість стимулів. Мова йде про ту соціальну групу, у якій відбувається процес примирення з недостатнім рівнем життя, з обмеженням можливостей і відсутністю планів на майбутнє. Обгрунтовано науково-методичні рекомендації щодо організації системи управління даними державного механізму управління якістю життя населення, практичні рекомендації щодо застосування інформаційно- комунікаційних технологій в системі державного управління якістю життя населення на прикладі оптимізації транспортної інфраструктури міста.

Присвячено теоретичним проблемам адміністративних процедур у сфері соціального захисту населення, обґрунтуванню необхідності введення в національне правове поле категорії "адміністративні процедури у сфері соціального захисту населення", а також забезпеченню комплексності заходів під часі імплементації міжнародних норм у вітчизняне законодавство. Охарактеризовано роль і значення соціального захисту населення в інституті адміністративних процедур. Розкрито поняття, характерні ознаки, принципи та класифікацію адміністративних процедур у сфері соціального захисту населення в Україні. Визначено особливості нормативно-правового регулювання адміністративних процедур у сфері соціального захисту населення. Охарактеризовано стадії адміністративної процедури у сфері соціального захисту населення в Україні. Визначено сутність оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів публічної адміністрації під час адміністративної процедури у сфері соціального захисту населення. Узагальнено зарубіжний досвід здійснення адміністративних процедур у сфері соціального захисту населення з метою визначення можливостей запровадження його позитивних здобутків в Україні. Визначено проблеми та перспективи розвитку законодавства в галузі здійснення адміністративних процедур у сфері соціального захисту населення в Україні.