Проведено аналіз висвітлення питань самоосвіти державних службовців у нормативно-правових актах. Розглянуто законодавче тлумачення самоосвіти, регулювання та прогалини щодо здійснення самоосвіти службовцями. Запропоновано шляхи розв'язання наявних суперечностей.

Вперше комплексно проаналізовано організаційно-правові засади публічного адміністрування у сфері післядипломної педагогічної освіти (ПДПО) в Україні. Визначено поняття та специфічні ознаки ПДПО як об'єкта публічного адміністрування в Україні. Встановлено історіографію дослідження організаційно-правових засад публічного адміністрування у сфері ПДПО в українській адміністративно-правовій доктрині. Розкрито зміст принципів, мети, завдань, функцій, суб'єктів, форм і методів як елементів організаційно-правового механізму публічного адміністрування у сфері ПДПО з визначенням та детальним аналізом кожного з них. Систематизовано та проаналізовано зарубіжний досвід організаційно-правових засад публічного адміністрування у сфері ПДПО та напрями його запозичення в Україні. Окреслено основні перспективи розвитку організаційно-правових засад публічного адміністрування у вказаній сфері в Україні.

Дисертація присвячена науково-теоретичному обгрунтуванню та розробці практичних рекомендацій щодо вдосконалення комплексного механізму державного управління професійною підготовкою керівних кадрів медичних ВНЗ в Україні. Визначено основні підходи та механізми реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я та вищої медичної освіти. Визначено основні напрями вдосконалення організаційного, правового й економічного механізмів державного управління професійною підготовкою керівних кадрів медичних ВНЗ в Україні. Запропоновано модель професійної підготовки керівних кадрів медичних ВНЗ в Україні й організаційну схему формування й розподілу коштів державного бюджету, спрямованих на її функціонування.

Мета роботи - аналіз нормативно-правових актів, які регламентують порядок функціонування післядипломної медичної освіти, що надасть змогу окреслити проблемні моменти, які виникли в практичній діяльності медичних і фармацевтичних фахівців і запропонувати шляхи їх подолання. Досліджено правові аспекти безперервного професійного розвитку лікарів, із обговоренням основних положень діючих нормативних документів. Доведено, що здійснити реальну оцінку кваліфікації лікаря спроможна лише професійна спільнота (асоціація), у складі якої працюють професіонали відповідної галузі медицини. Зазначено, що запровадження індивідуального ліцензування тісно пов'язане з функціонуванням лікарського самоврядування. Висновки: у процесі реформування післядипломної освіти необхідно виокремити основні питання, які потребують регламентації. Зокрема, якісно доопрацювати проект Положення про лікарську резидентуру, удосконалити Положення про інтернатуру, працювати над створенням досконалого нормативного підгрунтя для функціонування лікарського самоврядування на національних теренах.