Розглянуто проблеми формування громадської думки за кризових умов під впливом інформації, що поширюється через засоби масової інформації (ЗМІ), зокрема після терактів. Зазначено, що теракт є викликом для національної безпеки країни, чинником, що визначає стабільність суспільства загалом та рівень ефективності політичних рішень державної еліти. Урядову медіа-політику розглянуто на двох рівнях: загальної концепції діяльності мас-медіа у контексті існуючих терористичних загроз, а також комплексу конкретних практичних заходів, що забезпечать підтримку позитивного сприйняття урядових рішень громадською думкою. Виходячи з ефективності результатів комунікаційних стратегій президентів США та Іспанії після терактів 2001 та 2004 рр. відповідно, наведено пропозиції щодо формування і відповідного коригування відносин органів влади зі ЗМІ з метою мінімізувати негативний вплив висвітлення в їх матеріалах терористичної діяльності. Зазначено, що відповідна до контекстної ситуації комунікація з боку політичної еліти здатна якщо не врегулювати повністю ситуацію, то спроможна пом'якшити її негативний вплив на політичне життя країни в цілому і зокрема на стан громадської думки.

Проаналізовано основні чинники інформаційної безпеки в контексті нової стратегії національної безпеки США. Визначено їх типологію та взаємовпливи, причини та мотиви використання інформаційного впливу в міжнародній діяльності держави. Досліджено на оригінальних джерелах особливості чинників інформаційної безпеки - політичного, економічного, безпекового, науково-технологічного та культурного. З'ясовано принципові відмінності чинників інформаційної безпеки у реальній практиці міжнародних впливів Америки та виявлено причинно-наслідкові зв'язки між потенціалом міжнародних впливів і ступенем їх ефективності у міжнародній взаємодії. З'ясовано роль інформаційної складової стратегії національної безпеки США адміністрації Б. Обами, представлено підхід до розуміння кіберстратегії США як політики забезпечення глобального лідерства держави у міжнародних відносинах.

Проаналізовано цілі зовнішньої допомоги для розвитку США, з огляду на їх пріоритетність сформовано градацію, що включає основну ціль та проміжні. Основною ціллю допомоги для розвитку США визначено збереження миру та безпеки, задля досягнення якої акумулюються проміжні цілі. Досліджено місце цих цілей в Стратегіях національної безпеки США, як основного політичного документу держави. Розглянуто види зовнішньої допомоги для розвитку з огляду на мету. Розкрито ряд урядових програм, яким підпорядковані різні види допомоги. В історичній ретроспективі розглянуті реципієнти таких видів допомоги. Виявлено основні форми зовнішньої допомоги для розвитку, що здійснюються переважно на грантовій основі у формі готівки, трансферу обладнання та товарів чи надання послуг, які є комплементарними між собою та з огляду на види допомоги, які вони постачають.

Розглянуто безпековий чинник зовнішньої політики сприяння розвитку США. Зовнішня допомога для розвитку як основний інструмент такої політики США інституційно була впроваджена доктриною Трумена та тривалий час використовувалася здебільшого з метою стримування поширення комуністичної загрози. Вагомого значення зовнішня політика сприяння розвитку знову набула після терористичних нападів 11 вересня 2001 р. Недопущення виникнення тероризму та підтримка розвитку безпечних, демократичних спільнот, що сприятимуть міжнародній безпеці, стали основним імперативом американської зовнішньої політики сприяння розвитку. Безпекова ціль постає визначальною у здійсненні США зовнішньої допомоги для розвитку, яка досягається шляхом використання проміжних цілей. Під час адміністрацій обох президентів - Дж. Буша-молодшого та Б. Обами, перевага надавалася здійсненню офіційної допомоги для розвитку на двосторонньому рівні, що дозволяло США бути більш самостійними у визначенні реципієнтів, видів та обсягів зовнішньої допомоги для розвитку, які відповідають американським стратегічним інтересам. У Стратегії національної безпеки США 2002, 2006 і 2010 рр. вона еволюціонує до однакового рівня пріоритетності з дипломатією та обороною. Новий орієнтир у наданні зовнішньої допомоги для розвитку США представлений концептом безпеки людини, який зміщує класичний державоцентричний підхід експлікації безпеки. Теоретичне осмислення наукової проблеми здійснено на основі міждисциплінарного підходу, що дозволило розкрити багатоаспектність предмета дослідження.

Розглянуто міжнародно-політичні стратегії як наукову проблему. Проаналізовано зовнішньополітичну стратегію адміністрації Б. Клінтона. Охарактеризовано головну стратегію США на початку ХХІ ст. за президентства Дж. Буша - молодшого. Досліджено зовнішню та безпекову політику США за президенства Б. Обами (2008 - 2012). Визначено вплив національної стратегічної ідентичності на формування безпекових стратегій США. Приділено увагу міжнародній інтернет-комунікації США, а також віртуальній дипломатії.

Розглянуто американський марксистсько-феміністський активізм періоду початку Холодної Війни в контексті його зв'язку з Американською Комуністичною Партією. Сучасні представники критичної теорії стурбовані тим, що світовий прогрес, досягнутий в області гендерної рівності в XX сторіччі, не призвів до аналогічних досягнень в області економічної рівності. Ті, хто шукає історичні корені цього феномену, іноді звинувачують американський фемінізм 1960-х і 1970-х років в тому, що він не заперечував ключові капіталістичні інститути. Цей огляд пропонує розширити наукову дискусію про роботу в області жіночих прав в США в перші роки Холодної Війни, звертаючи увагу на те, що Американська Комуністична Партія поділяла позицію Радянського Союзу щодо "жіночого питання". Грунтуючись на свідченнях американських марксистських феміністок і з огляду на позицію американського уряду часів Холодної Війни, стає очевидно, що помилки Американської Комуністичної Партії в галузі боротьби за жіночі права, яких припустилися на початку Холодної Війни, у поєднанні з політикою Маккартизму, призвели до того, що фемінізм "другої хвилі", використовуючи революційну риторику, досяг, загалом, "буржуазних" цілей.