Обгрунтовано тезу, що домінування інформаційно-комунікаційних компонентів є за умов глобальної інформаційно-комунікаційної революції детермінуючим чинником у відносинах між суспільними інститутами як всередині держави, так і в міжнародних відносинах. Набуло нового тлумачення поняття "громадянського суспільства", способом існування якого визнано безперервний комунікаційний процес як наслідок самоорганізації та самоконституювання, самомобілізації та самотворення на захист і з метою реалізації різноманітних інтересів і прав людей, поєднання індивідуального та спільного інтересу, розвитку демократії. Проаналізовано основні риси громадянського суспільства в добу інформатизації, шляхи його формування та розвитку з урахуванням досягнень інформаційно-комунікаційної революції, типи його трансформації за сучасних умов. На новому рівні проведено політичний аналіз комунікаційної складової діяльності незалежних громадських організацій. Охарактеризовано політико-революційний потенціал глобальних соціальних мереж і їх національних сегментів, а також мережеві соціальні медіа як систему організації суспільного життя, їх місце та роль у процесі соціально-політичної соціалізації, формування громадянина доби інформаційно-комунікаційної революції.

Досліджено конституційні засади такого явища суспільно-політичного життя, як лобізм. З'ясовано особливості конституційно-правового регулювання лобістських відносин у контексті розвитку громадянського суспільства. Запропоновано визначення категоріально-понятійного апарату лобізму, здійснено системну класифікацію його видів, розглянуто організаційно-правові форми та методи лобістської діяльності. Проаналізовано зарубіжний конституційно-правовий досвід її регулювання, а також генезис вітчизняного лобіювання. З'ясовано, що лобізм є окремим міжгалузевим правовим інститутом, досліджено його зв'язки з конституційним, адміністративним та іншими галузями права. Проаналізовано положення законодавства України з питань взаємодії влади та громадськості, аргументовано необхідність ухвалення системно узгодженого законодавства з питань лобістської діяльності. Розроблено науково обгрунтовані практичні рекомендації щодо законодавчого врегулювання лобістської діяльності в Україні.

Визначено, що саме імперативи моралі постають у вигляді базису для організації процесів політичної взаємодії та партнерства, визначають найпоширеніший на певному етапі історичного розвитку культурний тип людини. Вони відіграють роль найважливішої передумови зростання демократичності й ефективності політичної системи. У разі кризи ціннісних систем, послаблення етичних детермінант своєї життєдіяльності, соціум опиняється у стані аномії, подолання якої можливо лише за умови повернення моралі до сфери політичної інтеракції. Синтезовано базову модель інституйованої професійної політичної етики. Проведено аналіз змісту сучасної стратегії "менеджеріальної революції" в країнах західної демократії. Висвітлено теоретичні підвалини та практичні стандарти професійної поведінки державних службовців Великобританії, США, Канади, Австралії та Нової Зеландії. Визначено шляхи практичної імплементації етичних стандартів у публічній сфері. Досліджено досвід функціонування комітетів з етики державних службовців, парламентарів і представників муніципальних органів влади у зазначених країнах. Виявлено найважливіші шляхи модернізації системи державного управління та парламентаризму. Обгрунтовано доцільність прийняття кодексів професійної поведінки для всіх органів державної влади, інститутів місцевого самоврядування.

Досліджено політику "просування демократії" та дискурс про демократію та права людини як елементи структури ідеологічної легітимації формально-демократичного режиму за умов пізнього капіталізму. Формування політики "просування демократії" пов'язане із трансформацією глобального історичного блоку наприкінці 1970-х pp., яка позначилася неоліберальною реструктуризацією та демократизацією багатьох суспільств "третього світу". Починаючи зі створення Національного Фонду Демократії, американські еліти намагалися перебудовувати свою зовнішню політику в бік більшої ваги гегемоніальних та ідеологічних механізмів впливу на процеси демократизації в "третьому світі", які б відповідали потребам легітимації як всередині західних суспільств, так і в країнах "третього світу". Формування політики "просування демократії"' супроводжувалося активним розвитком дискурсу про демократію та права людини, який базується на процедурному баченні демократії, "негативній" концепції прав людини та проголошенні демократії умовою розвитку. Демократичний дискурс в межах інститутів "просування демократії" вказує на залежність останніх від сприяння західних держав "просуванню демократії", підтриманню режиму захисту прав людини та втручання у внутрішні справи авторитарних периферійних суспільств. В "третьому світі" формальна демократія розповсюджується такими інститутами, як Національний Фонд Демократії, Міжнародний Республіканський Інститут, Фонд Сороса, через застосування практик виключення та кооптації громадянського суспільства. Шляхом проникнення в периферійне громадянське суспільство дані інститути рекрутують та експлуатують опозиційні настрої та формують політичну зміну нелояльних до Заходу режимів. Спроба нав'язування демократичних інститутів віддзеркалена в політиці "кондиціональності" та механізму "сертифікації", які використовуються такими організаціями як ЄС, Світовий Банк і ОБСЄ.

Розкрито сутність, основні інститути, типологію, параметри та методологію дослідження політичних систем (ПС). Охарактеризовано особливості сучасного розвитку демократичних ПС Великобританії, США, Німеччини, Італії, Швеції. Увагу приділено проблемам модернізації перехідних ПС, зокрема, України, Польщі, Китаю, Індії.

Раскрыты сущность, основные институты, типология, параметры и методология исследования политических систем (ПС). Охарактеризованы особенности современного развития демократических ПС Великобритании, США, Германии, Италии, Швеции. Уделено внимание проблемам модернизации переходных ПС, в частности, Украины, Польши, Китая, Индии.

Виявлено та проаналізовано основні підходи до визначення політичної опозиції й опозиційного уряду. Запропоновано визначення поняття "опозиційний уряд" як консультативно-дорадчий орган, створений парламентською опозицією на противагу офіційному уряду для формування довго та короткотермінової політики партії в парламенті, що виступає інструментом парламентського моніторингу, контролю дій виконавчої влади, продукує альтернативні політичні ідеї та рішення. Виокремлено та систематизовано функції та типи опозиційного уряду за умов сучасної демократії. Основними функціями опозиційного уряду є контроль і моніторинг діяльності уряду, розробка альтернативної стратегії розвитку країни й альтернативних законопроектів на її підтримку, забезпечення права успадкування влади. Виділено такі типи опозиційного уряду як: класичні британські опозиційні кабінети, опозиційні уряди інших країн вестмінстерської системи, опозиційні уряди в країнах з іншими політичними системами. Проаналізовано особливості формування та функціонування опозиційного уряду у Великобританії, Австралії, Канаді, Італії, Франції й Ірландії. Здійснено аналіз проблем інституціоналізації опозиційного уряду в політичній системі України. Доведено, що важливу роль відіграють відсутність консенсусу в політиці, слабкість опозиційного лідерства, недостатній кадровий потенціал, невизначеність суб'єктів опозиційної діяльності та низький рівень демократичної політичної культури суспільства. Надано рекомендації з підвищення ефективності процесу інституціоналізації опозиційного уряду в Україні.

Розглянуто основні риси, що визначають тип виборчої системи. Враховуючи вітчизняний та зарубіжний досвід, визначено ключові недоліки мажоритарної, пропорційної й змішаної виборчих систем. На основі застосування методики теорії ігор з'ясовано рівень впливу типу виборчої системи на задоволення базових інтересів різних суб'єктів політичного процесу: виборців, депутатів, президента, урядовців, представників бізнесу. Підкреслено, що саме пропорційна виборча система в реаліях, що склалися в Україні, відповідає потребам виборців; представників дрібного та середнього бізнесу; депутатів, які орієнтуються на забезпечення позитивних змін у розвитку нашої країни й виконання взятих на себе зобов'язань. Указано шляхи вдосконалення вітчизняного виборчого законодавства.

Проаналізовано дефініції, механізми, тенденції сучасної форми демократії - електронної (е-Д). Надано визначення е-демократії та їх походження. Розглянуто пряму й непряму форми електронної демократії: електронне голосування, електронний уряд. Досліджено проекти "напівпрямої електронної демократії" й "демократії з відкритим кодом" та сутність е-демократії за сучасного інформаційного простору. Охарактеризовано особливості функціонування е-Д у політичній системі окремо взятих держав, а саме: Російської Федерації, США, Великої Британії й ін.

На основі аналізу наукових джерел зроблено спробу сформувати ключові особливості функціонування тіньових урядів у деяких країнах, зокрема, у Великій Британії, Канаді, Австралії.

Розглянуто порядок формування та основні принципи взаємодії між гілками влади за різних форм державного правління. Крізь призму цього визначено місце і роль Президента в системі державної влади, проаналізовано особливості його статусу та повноважень.

Збірник укладено за матеріалами конференції (29 вересня - 1 жовтня 2011 р., Львів), у якій брали участь науковці з Австрії, США, Бельгії, Німеччини, Польщі, Росії та України. Проаналізовано епістеміологію Людвіга фон Мізеса та її філософські корені, наголошено на актуальності його критики соціалізму та бюрократії. Розглянуто еволюцію, трансформацію та смоорганізацію бюрократії перехідних суспільств. Розкрито аспекти регіонального інноваційного розвитку, акцентовано на формуванні організаційної культури місцевих державних адміністрацій. Висвітлено методи державного регулювання ринку нафтопродуктів України. Увагу приділено питанням планування відтворення людського капіталу регіону на основі ідей Людвіга фон Мізеса щодо оцінювання людської діяльності. Викладено соціально-економічні та культурно-політичні передумови формування громадянського суспільства у Східній Галичині у другій половині XIX - на початку XX ст. Розглянуто ідеологію лібералізму в контексті популізму та сучасної демократії.

Запропоновано метод оцінювання країн за наявним виробничим, людським та природно-ресурсним капіталами. Науково обгрунтовано природну концепцію та діалектичну методологію оцінювання. Досліджено рівень економічної спроможності забезпечення належних умов для досягнення громадянами своєї природної мети. Охарактеризовано забезпечення спроможності ефективного функціонування всіх гілок влади. Наведено аналіз оцінки працівників для цілей підбору та розстановки кадрів, оплати їх праці й атестації.

Досліджено процеси становлення та розвитку інституту соціальної держави, її моделей. Проаналізовано основні наукові підходи до осмислення феномену соціальної держави. Показано особливості зарубіжних моделей соціальної держави з акцентом на процесах їх модернізації. Типологізовано сучасні соціальні моделі, розкрито основні тенденції розвитку соціальної держави за умов сучасних глобалізаційних викликів. Висвітлено процеси становлення соціальної держави в Україні та розуміння особливостей її національної моделі.

Надано характеристику об'єкта масових заворушень. Зокрема, громадського порядку та громадської безпеки.

Вирішено важливе завдання наукового забезпечення побудови фондів регіонального розвитку у системі реалізації державної регіональної політики України. Вперше розроблено метод визначення оптимального для конкретної країни варіанта побудови фондів регіонального розвитку за критеріями підвищення якості життя населення, інституційної спроможності системи реалізації державної регіональної політики та ефективності забезпечення руху фінансових ресурсів. Удосконалено загальну структурно-функціональну модель механізму діяльності фондів регіонального розвитку шляхом виділення його операційної складової, що складається з фінансових ресурсів та інституційних елементів: автономів, контролерів і санкціонерів їх безпосереднього руху, а також управлінської складової, що включає координаторів, аудиторів і арбітрів, які забезпечують досягнення загальної мети діяльності фондів. Розроблено класифікацію фондів регіонального розвитку різних країн світу шляхом комплексного застосування ознак рівня централізації, концентрації та секторної спеціалізації елементів механізму їх діяльності та виділення на цій основі типових підходів до побудови цього механізму. Набули подальшого розвитку засади організації та функціонування фондів регіонального розвитку в Україні, виходячи з пріоритетності підвищення інституційної спроможності системи реалізації державної регіональної політики за незначної кількості доступних фінансових ресурсів, шляхом використання централізовано- концентровано-спеціалізованого підходу, що передбачає концентрацію цільових фінансових ресурсів на загальнодержавному рівні, узгодження інтересів суб'єктів державної регіональної політики та належність основних інституційних елементів механізму діяльності такого фонду до центральних органів виконавчої влади відповідно до їх секторної спеціалізації.

Проведено спробу комплексного дослідження політики гендерної рівності у різних країнах. Доведено, що гендерна складова має пронизувати весь політичний процес, а не бути лише додатковим пунктом, позаяк гендерні відносини відображаються у владних відносинах і визначають політичні можливості жінок і чоловіків. Доведено, що політика гендерної рівності є полісуб'єктним процесом. Здійснено типологію політики гендерної рівності, визначено етапи її розвитку в Україні. Охарактеризовано інституційну модель утвердження гендерної рівності в Україні. Розкрито особливості розвитку кадрової гендерної політики. Розглянуто взаємозв'язок між типом виборчої системи та гендерною симетрією представницьких органів влади. Систематизовано різновиди квотування, їх позитиви та недоліки. Доведено, що постановка та вирішення гендерних питань у функціонуванні політичних партій залежать від ідеологічної платформи партії. Здійснено класифікацію громадських об'єднань за критерієм гендерної чутливості. Визначено фактори розвитку жіночого політичного лідерства.

Розглянуто феномен та технологію сучасної політичної міфотворчості та її вплив на перебіг політичних процесів. Проаналізовано структурно-функціональні особливості сучасного політичного міфу, способи виникнення політичних міфів - міфологізація та міфотворчість, їх особливості та значення у сучасному політичному процесі. Розкрито технологічні характеристики політичного міфу, які дозволяють йому слугувати ефективним засобом управління масовою свідомістю. Описано алгоритм технологічного конструювання політичного міфу. Охарактеризовано досвід фундаментальної політичної міфотворчості у СРСР та США. Досліджено основні змістові компоненти політичної міфології сучасної України та особливості застосування технологій політичної міфотворчості. Встановлено чинники, які зумовлюють її вплив на розвиток політичної системи.

Розкрито сутність, роль та тенденції розвитку бюрократії в системі сучасної демократії, специфіку вітчизняної бюрократії та можливості її демократизації. Систематизовано основні концептуальні підходи щодо розуміння сутності бюрократії, з’ясовано співвідношення понять "бюрократія", "бюрократизм" та "бюрократизація", визначено роль бюрократії як ефективного механізму реалізації політичної влади в демократичному суспільстві. Розглянуто зміст сучасних моделей бюрократії в розвинутих демократіях, роль бюрократії як ефективного механізму реалізації політичної влади в демократичному суспільстві. Узагальнено причини бюрократизму, виокремлено основні тенденції бюрократії на різних етапах суспільного розвитку, методи здійснення контролю над бюрократією та правові механізми її деполітизації в розвинутих демократіях, а також виявлено специфіку становлення бюрократії в сучасному українському суспільстві. Висвітлено особливості бюрократії розвинутих демократичних країн та вітчизняної моделі, запропоновано комплекс заходів щодо її демократизації в сучасній Україні.

Проведено політологічний аналіз трансформації інституту глави держави у сучасному світі. Визначено, що інститут глави держави являє собою складну, розгалужену систему державних органів і служб, які мають особливі повноваження та здійснюють специфічні функції. Політична, правова та соціокультурна природа інституту глави держави сьогодні формується під значним впливом дихотомії традиції та модернізації. Доведено, що конституційно-правовий статус глави держави, як правило, складається з кількох параметрів: нормативного (норми, що визначають місце і роль глави держави у політичній системі в цілому та державному механізмі, зокрема, а також специфіку його взаємовідносин з іншими політичними та державними інститутами), соціокультурного (традиції, звичаї, особливості національної історії, національний характер, менталітет, регіональні особливості розвитку країни) та процесуального (порядок заміщення посади, припинення повноважень глави держави, можливості його відповідальності). Обгрунтовано необхідність модифікації інституту президентства в Україні або через внесення відповідних змін до чинної Конституції, або шляхом прийняття нового Основного Закону. Доведено, що забезпечення стабільності політико-правового статусу президента як глави держави в Україні є відхід від персоналізованого його тлумачення на користь розуміння президента в інституціональній галузі політичних відносин.

Досліджено лобізм як наукову категорію та суспільно-політичний феномен, здійснено політико-правову характеристику інституту лобізму. Простежено історичні етапи наукового осмислення інституту лобізму в політичній науці та еволюцію інституту лобізму в світовій політичній практиці. Проаналізовано досвід регулювання інституту лобізму в західних країнах, проблеми інституційного оформлення та законодавчого закріплення інституту лобізму в країнах Східної Європи та Азії. Досліджено особливості формування інституту лобізму в Україні, політико-правові основи інституціоналізації лобізму в Україні та проблеми імплементації світового досвіду розбудови інституту лобізму. З'ясовано, що лобізм у кожній країні має свої особливості. Показано, що це політико-правове явище має різні форми прояву, а характер і глибина вкоріненості механізмів лобіювання визначаються рівнем політичної та правової культури.