У навчально-методичному посібнику викладені теоретичні засади еліто- логії, як складової сучасної політичної науки, розглянуті класичні та модерні концепції та теорії, які пояснюють специфіку професійної діяльності індиві¬дуальних та колективних суб’єктів політики, закономірності функціонування механізмів конкурентної взаємодії політичних елі пі та лідерів за владу. Розро¬блені питання для самоперевірки, подано список рекомендованої літератури науково-дослідницького та мемуарного характеру, сформовано іменний покаж¬чик представників вітчизняної та зарубіжної елітології, міститься база даних досьє провідних представників політико-економічної еліти сучасної України.

Окреслено специфічні риси сучасної політичної еліти, розглянуто основні проблеми їхньої діяльності у державі та на підставі цього запропоновано основні шляхи вдосконалення процесу роботи політичної еліти з метою покращення соціально-економічного розвитку держави та суспільства загалом.

Розкрито механізм впливу молодіжних еліт на формування державної політики. Наведено основні риси розвитку громадянського суспільства в Україні. Розкрито функції еліти в політичній діяльності кожного суспільства. Досліджено суть поняття "механізм впливу". Встановлено, що під механізмом впливу варто розуміти сукупність специфічних соціально-психологічних явищ, що виникають під час взаємодії молодіжних еліт та державних органів влади та здійснюють безпосередній вплив на рівень ефективності формування та реалізації державної політики. Сформовано три підходи до співвідношення громадянського суспільства і держави. Виокремлено три основні рівні взаємодії влади з громадськістю. Наведено основоположні засади, на яких мають базуватися відносини державних органів і молодіжних еліт. Виокремлено три основні рівні взаємодії влади з громадськістю, які є доцільними для співпраці з молодіжними елітами: інформування, консультування та активна участь. Встановлено, що молодіжна політика держави має стати вагомим інструментом у забезпеченні геополітичної конкурентоспроможності України та сталого майбутнього розвитку як місцевих громад, так і суспільства в цілому. Розкрито переваги держави та молодіжних еліт від взаємної співпраці, зокрема позитивний імідж; додатковий потенціал у вигляді різних ресурсів; оптимізація прийнятих рішень; поширення інформаційних повідомлень серед населення; підвищена лояльність суспільства до владних рішень; запобігання некерованій і деструктивній молодіжній активності; організація згуртованої та командної роботи. Наведено механізм впливу молодіжних еліт на формування державної політики та його головну мету (формування державної молодіжної політики є створенням дієвого механізму щодо підвищення рівня ефективності формування та використання молодіжного потенціалу у контексті співпраці з представницькими органами місцевої влади та місцевого самоврядування, а також досягнення більш ефективних результатів у процесі реалізації державної політики). Розглянуто вимоги, які висуваються в умовах сьогодення до вищої політико-управлінської молодіжної еліти. Виокремлено форми (інструменти) впливу молодіжних еліт та інших інституцій громадянського суспільства на формування державної політики.

На основі репрезентативного кола джерел, теоретичних напрацювань і здобутків вітчизняної та зарубіжної політичної науки сформовано цілісне наукове уявлення про особливості особистісного виміру політичного простору незалежної України. Обґрунтовано ідею, що однією з головних причин інституційної слабкості та вразливості незалежної української держави є недостатність у політичному просторі видатних особистостей, які завдяки власній волі, авторитету та здібностям сприяли б процесам розбудови, зміцнення й успішної модернізації держави. Вперше в політичній науці, на основі теоретичного аналізу наявних міждисциплінарних підходів до природи, сутності та змісту феномена "особистість", сформульовано авторське засадниче розуміння поняття "елітарна особистість у політиці". Виявлено одну з головних закономірностей впливу видатних особистостей на процеси зародження ранніх державних утворень. Обґрунтовано тезу про те, що у реформах, які відбуваються в Україні, окрема особистість поки не посіла належного їй місця. Схарактеризовано стан, проблеми та перспективи подальших наукових досліджень владних устремлінь особистості.

Запропоновано авторську концепцію інституціоналізації еліти в процесах модернізації політичних систем, що дозволило комплексно розглянути структурно-функціональні характеристики еліти як політичного інституту та конкретизувати його суб'єктність у здійсненні політико-модернізаційної діяльності. Наведено рекомендації щодо підвищення рівня інституціоналізації еліти в політичній системі України. Обґрунтовано визначення елітного політичного інституту як стійкої, нормативно-структурованої сукупності процедур і практик взаємодії, направленої на завоювання владних повноважень, здійснення політичного управління на основі наявних ресурсів. Досліджено особливості та процедуру інституціоналізації еліти в контексті формування інституціонального середовища функціонування та подальшої легітимації в політичній системі. Розкрито сутність, структурні складові суб'єктності еліти й особливості використання політичних технологій в процесах модернізації. Проаналізовано основні етапи інституціоналізації еліти в політичній системі України та здійснено оцінювання рівня інституціоналізованості згідно обраних критеріїв. Вивчено досвід інституціоналізації еліти в політичних системах Іспанії, Німеччини, Туреччини та визначено можливості його використання в умовах української політичної дійсності.

Проведено комплексне теоретико-прикладне дослідження феномену політичної компетентності. Виявлено чинники й механізми її формування як ціннісної складової політичної культури владної еліти України. Досліджено особливості її функціонування в ракурсі розв’язання завдань соціально-політичного розвитку сучасного українського суспільства. Охарактеризовано підходи до трактування й оцінено політичну компетентність, її практичне відображення в політичній діяльності владної еліти України. Визначено орієнтири та механізми розвитку компетентності владної еліти, сформовано нові компетентності за умови демократизації українського суспільства.

Досліджено процес формування лідерських якостей у суб'єктів реалізації державної політики - один зі шляхів подолання політичної прокрастинацїї Політичну прокрастинацію розглянуто як одну з причин трансформаційних невдач, її суть полягає у відкладанні розроблення та реалізації важливих реформ у пріорітетних сферах державної політики.

Розкрито теоретико-методологічні та практичні питання сутності, структури, принципів та методів стратегічного управління та політичного прогнозування в публічній сфері. Досліджено специфіку стратегічного управління в політичних об'єднаннях і партіях, некомерційних організаціях. Розглянуто стратегії розвитку громадянського суспільства, визначено методологічні засади політичного прогнозування в системі публічного управління. Проаналізовано методи політичного прогнозування та моделі оцінювання політичних ризиків.

Висвітлено результати дослідження Б. Мартоса з питань організації і ведення зібрань. Наведено висновки і пропозиції щодо видів зібрань, підготовки до них, способів голосування, оформлення протоколу зібрання. Представлено відомості про Б. Мартоса - українського політика, державного, громадського і кооперативного діяча, науковця-педагога, активного учасника численних зібрань і з'їздів.

Визначено теоретичне підгрунтя, необхідність та методи подолання ірраціональних перетворених форм процесів суспільного відтворення; окреслено нову основу побудови матриці "інакше можливого" елітою або спотворення її ірраціональними перетвореними формами: ерзац-, псевдо- та квазіелітою. Запропоноване методологічне підгрунтя формування матриці "інакше можливого" стає основою напрацювання відповідних інструментів управління соціальними системами та суспільним розвитком у царині невизначеності та швидкоплинності зовнішнього простору.

Досліджено наукову інтерпретацію сутнісних параметрів харизматичної особистості та з'ясовано роль харизми в конституюванні інноваційного політичного лідерства. Систематизовано наукові дискусії навколо можливості використання поняття "харизма" та обгрунтовується зміст основних компонентів і характеристик харизматичної особистості. Запропоновано порівняння дійсної і штучної харизми крізь призму трансформації політичної та соціальної систем суспільства. Наведено позицію, що в сучасному суспільстві домінує тенденція до відтворення бюрократичними структурами особистостей із харизматичними задатками, фактично позбавлених якостей "дійсного" харизматика. Виділено низку характерних особливостей, які стосуються відмінностей прояву лідерських якостей та харизми в демократичних і недемократичних суспільствах. Наголошено на тому, що сутнісною характеристикою інноваційного політичного лідера є саме дійсна харизматичність.

Проведено аналіз вивчення феномена політичного лідерства в сучасній зарубіжній і вітчизняній науці. Предметом вивчення стали чинники реалізації політичного лідерства в державному управлінні та методологічні підходи. На основі вивчення зроблено висновок, що у період раціоналізації управлінського процесу дослідження факторів реалізації політичного лідерства набуває підвищеної актуальності. Крім того, як показав аналіз наукової літератури, розуміння феномена політичного лідерства в державному управлінні не існує.

Окреслено напрями формування методологічного фундаменту та методичної бази, механізми та засоби стимулювання цивілізаційного вибору людини через формування та актуалізацію матриці "інакше-можливого" як джерела детонації практичного перетворення в ритміці формотворчість-культуротворчість-свободотворчість. Визначається відповідне коло проблем гуманізації суспільного життя та механізмів їх вирішення на всіх рівнях системи управління. Методологія перетворених форм дозволяє опрацювати механізми сприяння або сповільнення процесів суспільного розвитку. Ірраціональні перетворені форми виникають та розгортаються під впливом біологізму, суб'єктивізму, солідарності. Визначено теоретичне підгрунтя та необхідність подолання ірраціональних перетворених форм. Нова основа побудови матриці "інакше-можливого" визначається елітою або її ірраціональними перетвореними формами: ерзац-елітою, псевдо-елітою та квазіелітою. Методологічне підгрунтя формування матриці "інакше можливого" стає основою напрацювання відповідних інструментів управління соціальними системами та суспільним розвитком в царині невизначеності та швидкоплинності зовнішнього простору (в т.ч. Модель фаз трансформації та дії перетворених форм самоорганізації). Саме це потребує подальшого дослідження, зумовлює подальші напрями наукової розвідки, теоретичного обгрунтування та практичного втілення, зокрема механізмів та практик самоорганізації в напрямі гармонізації її сутності та форми процесів суспільного розвитку.

Розкрито сутність, роль та тенденції розвитку харизматичного лідерства в сучасному політичному процесі. Узагальнено основні концептуальні підходи до розуміння сутності харизматичного лідерства, на основі систематизації висновків з аналізу класичної концепції харизматичного панування та сучасних наукових розробок сформульовано визначення зазначеного суспільно-політичного феномену. Розкрито роль харизматичного лідерства як найбільш концентрованої та конструктивної форми реалізації політичної влади в сучасному суспільстві. Розглянуто сучасні трансформації політичної харизми. З'ясовано особливості функціонування політичного харизматичного лідерства в демократичному й авторитарному політичних режимах, розкрито функціональне значення політичної харизми в процесі здобуття й утримання влади. Виявлено основні тенденції використання харизми сучасними українськими політиками. З'ясовано специфіку та суперечності функціонування політичного харизматичного лідерства в сучасній Україні, визначено його конструктивний потенціал.

Досліджено процес інтеракції політичних еліт як чинника демократизації суспільства, проаналізовано технологічні, інституційні та функціональні особливості цього процесу. З'ясовано, що основою інтеракції еліт виступають відносини між структурними елементами політичної системи суспільства (партійною елітою, державними службовцями, керівництвом середнього рівня, представниками мас-медіа, експертного співтовариства та ін.), а демократичність взаємодії політичних еліт визначається рівнем розвитку інституцій державної влади та громадянського суспільства, механізмами ротації еліт, політичної участі громадян та активності політичного класу під час ухвалення та реалізації політичного курсу, відкритістю політичної еліти. Обгрунтовано думку, що структура інтеракції політичних еліт формується на основі горизонтальних і вертикальних відносин, які опосередковуються системою політичних комунікацій. Рівень політичної інтеракції еліт визначається розвиненістю й ефективністю горизонтальної та вертикальної взаємодії політичних еліт в процесі визначення політичного курсу, обрання лідерів та участі у виборах.

Розглянуто взаємодію між суспільством, державою та елітою у країні з перехідною демократією. Проаналізовано сучасні концепції еліт та елітотворення. Розкрито сутність теорії самоорганізації У. Ешбі та теорії структурації Е. Гідденса. Досліджено причини повільної самоорганізації державницької еліти в Україні.

Проведено теоретичний аналіз еволюції розвитку ідеї глибинної демократії. Зокрема, розглянуто метод світової роботи, спрямований на формування нової організаційної та суспільно-політичної культури. Акцент зроблено на понятті глибинної демократії як механізму формування сучасного лідерського світогляду та підвищення результативності в процесі вирішення політико-управлінських завдань. Зазначено, що сучасні суспільно-політичні системи характеризуються не тільки відкритою та зумовленою структурою, намірами і цілями, а також і своїми емоційними характеристиками, такими як конфліктні відносини, ревнощі і заздрість, так само як і альтруїстичні спонукання, духовні потреби і зацікавленість у сенсі життя. Обгрунтовано, що виходячи із сучасних суспільно-політичних відносин демократія без усвідомлення може бути тиранією.

Розкрито предмет, основні поняття, категорії елітології як науки. Висвітлено історію становлення еліти, її сутність, типологію, ротацію, функціональну роль у суспільно-політичному житті та управлінській культурі держави. Увагу приділено ролі світоглядних засад еліти, її ментальності та національній ідентичності.

Досліджено політичний вплив (ПВ) та специфіку його функціонування в демократичному політичному процесі сучасної України. Проаналізовано природу та теоретичний зміст поняття "політичний вплив", досліджено його структурну будову. Визначено три рівні поняттєво-категоріального поля, яке становить теоретико-практичний дискурс ПВ. Доведено тісний зв'язок напрямів та форм ПВ зі спектром його цільового поля. Визначено, що ПВ є складеним структурним елементом політичного процесу, який здійснює зв'язок між політичними інститутами. Доведено наявність функціонального зв'язку між типом існуючого політичного режиму та переважаючими заходами ПВ. Проаналізовано особливості функціонування ПВ в Україні та визначено надмірну нерівномірність розподілу важелів впливу в різних акторів. Розроблено модель вимірювання ефективності ПВ, яка базується на показниках загальної, спеціальної, конкретної ефективності та критеріях якості. Запропоновано шляхи вдосконалення ПВ в сучасній Україні, серед яких виділено розвиток системи інтернет-петицій, перехід еліт до якомога чесної політичної гри та вирівнювання статусів та можливостей ПВ різних політичних суб'єктів.

Досліджено феномен дискурсу політичного лідера. Вивчено еволюцію політико-комунікаційного процесу в сучасних міжнародних відносинах. Узагальнено та систематизовано новітні політико-комунікаційні технології, які забезпечують формування дискурсу політичного лідера в міжнародних відносинах в інформаційну добу. Доведено, що дискурс політичного лідера є важливою складовою зовнішньополітичного курсу держави в сучасних міжнародних відносинах. Зазначено, що політичний лідер виступає носієм дискурсу держави, яку він представляє на міжнародній арені та трансдуктором цього дискурсу для міжнародної спільноти. Показано зв'язок змін в політичній системі та розвитку комунікативних технологій і, зокрема, дискурсу. З'ясовано еволюцію дискурсу в сучасних міжнародних відносинах (на прикладі дискурсу Б. Обами, Д. Русеф, Т. Блера та інших).