Розглянуто й узагальнено історію традиційної звичаєвості українців, передумови виникнення та принципи трансформації обрядів і традиційних звичаїв у розрізі історичних перетворень на теренах українських земель наприкінці XIX - початку XX ст. Увагу приділено тільки тим обрядам, які були безпосередньо пов'язані зі звичаєм та які займали в ньому певне місце, організовували та коментували його. Зазначено, що традиційна звичаєва культура є неписаною пам'яткою філософських, етичних, естетичних і правових поглядів українців. Реконструкція й осмислення архаїчних компонентів української культури, аналіз вивчення звичаїв і обрядів виступає важливою ланкою для пізнання механізму передачі та збереженню духовної культури українців.

Вперше в українській етнології здійснено комплексно монографічне дослідження традиційної будівельної обрядовості українців із залученням порівняльного матеріалу. На основі проведено аналізу значного масиву фактичних даних встановлено, що походження традиційної будівельної обрядовості українців сягає часів родоплемінного суспільства та губиться щонайменше в II тис. до н. е. Доведено, що будівельна обрядовість грунтується на віруваннях, пов'язаних з культом предків, пошануванням померлих, архаїчних уявленнях про існування різних категорій небіжчиків і відповідних способах їх поховання й відзначення могил. Досліджено наявність зв'язку між будівельною обрядовістю та історичним розвитком народного житла. Виявлено тісне переплетіння традиційних будівельних звичаїв та обрядів українців із сімейною та календарно-побутовою обрядовістю. Простежено загальноетнічні риси та локальні особливості будівельної обрядовості українців.