Висвітлено досвід формування національної системи освіти у період діяльності Української Центральної Ради (березень 1917 - квітень 1918 рр.). Досліджено процес реформування усіх ланок освітньої системи на національних засадах. Наведено відомості про діяльність Української Центральної Ради, її уряду, органів місцевого самоврядування, громадських і культурно-освітніх товариств щодо організації та функціонування національної системи освіти в Україні у перший період національно-визвольних змагань 1917 - 1921 рр. Проаналізовано ключові проблеми співвідношення народно-громадських і державно-правових засад у національно-освітніх перетвореннях.

Освещен опыт формирования национальной системы образования в период деятельности Украинской Центральной Рады (март 1917 - апрель 1918 гг.). Исследован процесс реформирования всех звеньев образовательной системы на национальной основе. Даны сведения об участии Украинской Центральной Рады, ее правительства, органов местного самоуправления, общественных и культурно-образовательных организаций в формировании системы образования в Украине в первый период национально-освободительного движения 1917 - 1921 гг. Проанализированы ключевые проблемы соотношения народно-общественных и государственно-правовых основ в процессах преобразования государственного устройства и системы образования.

Досліджено проблему охорони та збереження пам'яток історії та культури в Українській Державі (1918 р.). Розглянуто різні аспекти пам'яткоохоронної діяльності державних органів і громадськості. Досліджено процес створення державних органів з охорони пам'яток, висвітлено проблему підготовки фахівців з пам'яткоохоронної справи, проаналізовано законодавчі засади збереження пам'яток. Розглянуто основні форми діяльності державних інституцій та громадських організацій, роль музеїв, бібліотек, архівів у збереженні культурної спадщини українського народу. Висвітлено діяльність Культурної комісії стосовно повернення національних реліквій на переговорах Української Держави та РСФСР.

В дисертаційному дослідженні комплексно проаналізовані основні закономірності та специфіка участі земських установ в історико-краєзнавчому русі. Показані процес створення земських історико-краєзнавчих музеїв, а також участь земств у справі охорони пам'яток старовини і мистецтва. Автором був досліджений внесок окремих земців, земських статистичних закладів і земської преси у вивчення історії Лівобережної України. Особлива увага була приділена взаємовідносинам земств з історико-краєзнавчими закладами краю.

Визначено причини та проаналізовано зміни, які відбулися у світогляді солдатів Південно-Західного фронту та місцевого населення Волинської губернії під впливом більшовицької пропаганди. Розглянуто соціально-економічні зміни у житті волинян, які сталися протягом 1917 р., а саме: руйнація сільськогосподарського виробництва, протистояння у боротьбі за землю.

Здійснено комплексне дослідження структур повсякденності та їх функціонування у період революції та громадянської війни. Надано детальну характеристику становища різних верств населення України та результатів впливу на них процесів системної трансформації з їх основними складовими - структурною, культурною та поведінковою кризами. Виявлено труднощі, з якими зіштовхнулися пересічні мешканці промислово розвинутих регіонів на шляху реалізації своїх повсякденних потреб. Простежено трансформацію піраміди потреб за умов катастрофічного падіння рівня життя. Показано, як упродовж 1917 - 1920 pp. змінювалася повсякденна поведінка основних категорій населення залежно від конкретних політично-економічних обставин. Розглянуто види та засоби практичного освоєння мешканцями українських міст і сіл життєвого простору із застосуванням різних технологій виживання, особливості дії за умов багаторічної суспільної кризи соціальної інерції, яка сприяла збереженню звичних форм громадських взаємостосунків. Проаналізовано здатність суспільства до самостійної організації інституцій, необхідних для забезпечення його функціонування за відсутності політичної влади. Акцентовано увагу на явищі соціальної автономії, яка забезпечила дистанціювання деяких структур повсякденності від державних органів управління та їх консервацію в періоди безвладдя. Проаналізовано форми та методи заміщення громадською самодіяльністю державного впливу в процесі здійснення важливих організаційних функцій. Подальшого вивчення набули комплексне бачення державотворчої діяльності за часів революції та громадянської війни, концепція формування громадянського суспільства з урахуванням ролі та місця у цьому процесі міських мешканців України.

Навколо Російської революції 1917 р. в радянській історіографії нагромадилася величезна кількість історичних міфів. Висвітлено основні теоретичні питаннях цієї революції, тісно пов'язаної з Українськими визвольними змаганнями 1917 - 1923 рр. Новий погляд на революційний процес у Російській імперії, яка включала у свої межі основну частину українських земель, представляється важливим та актуальним.

Стаття присвячена суспільно-політичним настроям та викликам перед українськими офіцерами Російської імператорської армії в Україні. Висвітлено умови перебування українських офіцерів на фронтах Першої світової війни напередодні Лютневої революції 1917 р. Зроблено спробу показати їхні політичні орієнтації, поведінку на тлі революційних подій в Україні в 1917 р. та в перших місяцях творення української державності. На прикладі мемуарів розкрито особисте ставлення офіцерів до зміни політичного ладу та акцентовано увагу на проблемі вибору ними політичного шляху в умовах цих змін.

Проаналізовано проблематику та стан розвитку системи державної політики у сфері культури у добу національно-визвольної боротьби 1917 - 1920 рр. Узагальнено, зокрема, результати діяльності центральних органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення єдиної державної політики в галузі культурного будівництва на території Української Народної Республіки (УНР), Української Держави гетьмана П. Скоропадського та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Зосереджена увага на особливостях розуміння тодішнім управлінським істеблішментом щодо ролі духовності в процесах креативної розбудови національної державності, висвітлено пріоритетні напрямки конкретних зусиль влади у цій царині.

У листі-дописі О. Єфименко окреслено кардинальні трансформації українського культурного простору, спричинені революційними метаморфозами 1917 - 1918 рр. Висвітлено феномен культурно-просвітницького руху, пов'язаного з масовим поширенням самоосвітніх курсів українознавства. Обстоюється теза, що українознавство є початковою, недиференційованою та дисциплінарно неоформленою формою соціогуманітарних знань про Україну, в якій поважне місце посідає історія України. Наголошується, що Українська держава 1917 - 1918 рр. постала як вислід суспільного волевиявлення, а не як продукт еволюційної й органічної поступовості в розрізі позитивістських уявлень. Розглянуто специфічні складнощі в репрезентації історії України з державно-політичної та територіально-просторової перспектив, зокрема у царині педагогічних і культурно-освітніх практик. Акцентовано увагу на тому, що історія України не є одноманітним просторовим тереном, а вирізняється культурною й територіальною багатоманітністю, позаяк історичний процес розгортався у сфері впливів трьох держав ("політичних організмів") - Московської Русі, Польщі й Татарського ханства.