На основі вивчення, здебільшого нововиявлених архівних документальних матеріалів, зокрема, звітів губернаторів, опублікованої статистики, публікацій в періодичній пресі, наукових праць, відтворено соціально-економічний розвиток Правобережної України у першій чверті ХIХ ст. Показаний його вплив на зміни соціальної структури тодішнього суспільства.

На прикладі еволюції розуміння значення, потреби збереження та вивчення і нового "відкриття" магнатських архівів Сапєг та Радзивіллів висвітлюються головні фази й неоднозначність "русского дела" на терені історично-археографічної діяльності в Білорусії та Литві впродовж 1820-1860-х рр.

Висвітлюється відображення на сторінках польської періодики ХІХ ст. української історії та культури. Серед розглянутих періодичних видань - журнали "Лех", "Література", "Бібліотека польська", "Слав'янін", газета "Гвязда" та інші, на прикладі яких автор докладно аналізує тематику історичних повідомлень.

Висвітлено сторінки історико-літературних взаємин українських і чеських культурних і громадсько-політичних діячів періоду підготовки і виникнення Товариства "Просвіта" 1868 р., зокрема, участь у його роботі видатного чеського поета, радикального демократа Й.В.Фріча, українських письменників Марка Вовчка, Володимира Бернатовича та ін.

Системно викладено численні факти з історії зародження та розгортання нового українського національного руху в Наддніпрянській Україні на першому етапі (кінець XVIII - середина 40-х років ХІХ ст.), з'ясовано роль Т.Г.Шевченка й Кирило-Мефодіївського товариства в переході його до наступного вищого етапу.

Розглянуто особливості протікання національно-визвольного руху польського та українського народів у межах Російської імперії. Висвітлено їх відмінні та спільні риси, проаналізовано причини поразки.

У праці на підставі публікацій європейської преси розглядаються питання української історії та культури. Доводиться, що зростання інтересу до проблем України зв'язане із загальним посиленням уваги Європи до слов'янських народів. Інтерес до вивчення України посилювався ще й тими обставинами, що Франція вбачала в українському народі потенційного союзника в боротьбі проти Російської імперії, а Німеччина бачила в ній ще й свої економічні інтереси. Згодом до західноєвропейських країн, які займалися українознавством, приєднались Данія, Італія, а європейські університети відкривали кафедри слов'янської філології.

На основі документальних джерел розповідається про основні етапи історії Дунайського козацького війська на Півдні України від початку його створення в 1828 р. і до ліквідації в 1868 рр. Розкриваються передумови формування війська, показано динаміку його чисельного та національного складу, адміністративний і військовий устрій та управління. Розглядаються територіальні особливості Дунайського війська, а також висвітлюється соціально-економічний, політичний та культурний розвиток населення.

Розглядаються шляхи висвітлення українською пресою середини ХІХ ст. суспільно-політичного руху в Україні, розвиток преси на українських землях. Аналізуються такі періодичні видання цього періоду, як "Одесский вестник", ""Зоря галицька", "Киевский телеграф", "Харьковские губернские ведомости", "Киевлянин", "Друг народа", "День", "Новороссийские ведомости", "Николаевский вестник", "Свет".

Відображено історичні умови виникнення, територіальний, адміністративний та військовий устрій Азовського козацького формування, його соціально-економічний розвиток, ліквідацію війська та переселення азовців на Кубань. Вміщені документи дають можливість для достовірної реконструкції історичної реалії Азовського козацького війська.

Вперше у вітчизняній історіографії проаналізовано унікальне історичне джерело "Опис шляху від Константинополя до Очакова" 1784-1785 рр. французького інженера та мандрівника Лафітта-Клаве (1739-1798), уривки з якого російською та українською мовами опубліковано в додатках. Особливу увагу приділено опису Хаджибею (Одеси) та його околиць, які п'ять років потому стали ареною бойових дій другої російсько-турецької війни 1787-1791 рр.

Висвітлено формування суспільної свідомості та культури наших предків з початку виникнення раціонального мислення. Досліджено структуротвірні чинники, структуру, сутність та енергію руху селянської культури, а також співвідношення її виробничо-утилітарної та святково-естетичної сфер. Розглянуто структуру особистості патріархального селянина. Детально проаналізовано народні релігійно-ідеологічні рухи. Особливу увагу приділено значенню творчості Т.Г.Шевченка у формуванні української та російської національних культур.

Розглянуто актуальні проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст., зокрема, суспільні явища в контексті тогочасної політики, економіки та культури, питання соціально-побутового характеру, кореляції національного й наднаціонального у житті суспільства. Проаналізовано роль преси у формуванні української національної ідеї, динаміку грецького населення українського Приазов'я з кінця XVIII до початку ХХ ст., становище селянства Правобережної України у період проведення столипінської реформи.

Дисертацію присвячено історії адміністративно-поліцейських органів Росії на українських землях у XVIII - першій половині XIX ст. Досліджено питання утворення, існування та розвитку адміністративно-поліцейських органів Росії в Україні, їх структуру, склад, функції, особливості. Встановлено, що царизм, який не визнавав за Україною права на державне існування та розглядав її територію лише як частину Російської імперії, розгорнув протягом XVIII - першої половини XIX ст. поступове знищення державності українських земель, заміну їх власних, історично сформованих органів управління на загальноімперські органи місцевого управління, у компетенції яких були поліцейські функції.

Проаналізовано процес становлення та еволюції дворянського землеволодіння на Правобережній Україні. Досліджено причини заборгованості поміщицьких маєтків та діяльність держави у напрямку підтримки нерентабельних помість. З'ясовано позитивні моменти, які спостерігалися в економіці України у першій половині XIX ст., під час переходу від феодально-кріпосницьких суспільних відносин до капіталістичних.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4Укр)471

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: Ж27630 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4Укр)47-2 + У03(4Укр)47

Рубрики:

Історія

Економічна історія (Історія господарства)

Шифр НБУВ: Ж27630 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено закономірності й особливі риси процесу інтеграції української еліти до політико-адміністративних структур Російської імперії у XVIII - першій третині XIX cт. Наведено періодизацію інтеграційного процесу, розглянуто перебіг найзначніших реформ у галузі адміністративно-судового та фінансового управління, що наблизили владну систему Лівобережної України до загальноімперського зразка. Висвітлено проблему бюрократизації управлінських структур у ході вивершення цивільних органів влади. Зроблено висновок про вплив адміністративних традицій Гетьманщини на формування намісницьких (губернських) владних структур.

Комплексно досліджено громадянсько-політичні позиції українського православного, римо-католицького та греко-католицького духовенства Правобережної України наприкінці XVIII - середині XIX ст. З використанням великої кількості джерел з'ясовано участь церкви в польському та українському національно-визвольному русі на Правобережжі та реакцію уряду на неї, а також заангажованість духовенства в діяльності таємних організацій на Правобережній Україні. Здійснено корекцію усталених у літературі поглядів на окремі аспекти тогочасної церковної історії, зокрема, стосовно першої (1794 р.) й другої (1839 р.) кампаній, спрямованих на приєднання уніатів до православної церкви, а також спробу реконструювати заходи уряду щодо одержавлення церкви на Правобережній Україні та наведено їх конкретні результати.

Висвітлено біографію Василя Назаровича Каразіна, основні етапи формування та еволюцію суспільно-політичних переконань ученого. Розкрито особливості світогляду Каразіна, що зумовили своєрідність трактування ним важливих політичних питань стосовно державного устрою, ролі державної влади у розвитку економічної, політичної та ідеологічної галузей. З'ясовано місце селянського питання у системі світогляду науковця, показано своєрідність інтерпретації вченим соціальної природи кріпацтва як форми станових взаємовідносин. Проаналізовано благодійницьку діяльність В.Н.Каразіна.