Розглянуто наукові біографії В. Липинського і М. Вебера. На підставі їх порівняння доведено, що особливості біографії останнього надали змогу йому встановити більше наукових знайомств і тому "накопичити" більший "обсяг" культурного капіталу та досягнути більших успіхів, ніж В. Липинському.

Вперше обгрунтовано тезу про наявність положень соціологічної спрямованості в системі позитивістських поглядів Ф. В. Тарановського та О. О.Жиліна, що виявились у визначенні вченими системного розгляду факторів впливу на формування позитивного права. На основі порівняння державно-правових і методологічних поглядів цих авторів доведено, що віднесення їх до різних напрямів позитивістської школи в Україні носить умовний характер. Запропоновано авторську періодизацію науково-дослідницької діяльності Ф. В. Тарановського, М. А. Гредескула та О. О. Жиліна, головним критерієм якої є хронологічна компонента в системі методологічних і державно-правових поглядів учених. Виявлено своєрідність методу дослідження історії права представниками позитивістської школи, який передбачав плюралістичний підхід, визначення географічних, соціальних і політичних факторів як таких, що значною мірою впливали на становлення права. Удосконалено понятійно-термінологічний апарат, зокрема, відповідно до історичних умов уточнено поняття "позитивістська парадигма пізнання", "догматичний метод дослідження", "порівняльно-історичний метод", "слов'янське право", "вітчизняне право". Систематизовано джерельну базу досліджень державно-правових поглядів Ф. В. Тарановського, М. А. Гредескула та О. О. Жиліна за такими критеріями: походження; внутрішній зміст і зовнішня форма джерел. Набула подальшого розвитку ідея про своєрідність наукового методу дослідження Ф. В. Тарановського та М. А. Гредескула, що полягає у використанні комплексного підходу до вивчення соціально-економічних і політичних причин розвитку держави та права.

З'ясовано, що Ж. Бодріяр визначає політичне, на сучасному етапі, цілковито узалежненим від механізмів симуляції. Доведено, що існування чужинця за таких умов продиктоване виходом за ці правила. Класична драма відчуження поглинута екстазом комунікації. Політика терпимості, культивування зовнішнього ковзання відмінностей, діалогу із штучно змодифікованим іншим, - це лише суцільний наратив, єдиний симулякр, бінарна гра із відомим заздалегідь переможцем. Зрештою, розрізнення, чужорідність, яку неможливо зрозуміти, - це і є форма подачі чужинця у Ж. Бодріяра.

З'ясовано особливості використання концепту "рутинізація" в феноменологічній та постструктуралістській соціології та теоретико-методологічно обгрунтовано пізнавальний потенціал концепту "рутинізації" в соціологічних теоріях. Виявлено статус цього концепту в понятійно-категоріальному апараті феноменологічної й постструктуралістської соціології. Обгрунтовано пізнавальний потенціал концепту "рутинізація" в аспектах дослідження практик міжсуб'єктної соціальної взаємодії та впорядкування соціального життя. Визначено характер концептуального відображення процесу рутинізації в радикалізованих постструктуралістських соціологічних підходах. Встановлено та аргументовано атрибутивні ознаки зазначеного концепту, виявлено його основні функції та зв'язки з іншими соціологічними поняттями. Запропоновано загальну теоретичну інтерпретацію поняття.

Розглянуто положення соціологічної спрямованості в системі позитивістських поглядів Ф. Тарановського та О. Жиліна. Висвітлено теоретико-правові погляди представників позитивістського напряму в українській правовій думці кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Обгрунтовано перспективи застосування дискурсивного підходу до аналізу сучасної соціологічної теорії, представленої такими напрямками, як неофункціоналізм і постструктуралізм. Доведено, що теоретичний плюралізм сучасної соціології можна представити як цілісне та впорядковане утворення, загальною рамкою для розуміння специфіки якого є уявлення про теорію як специфічним чином організовану та впорядковану дискурсивну формацію, розгортання якої відбувається у певних дисциплінарних межах, виступає результатом певних інституціоналізованих пізнавальних практик і здійснюється відповідно до визначених, історично сформованих і певним чином організованих та встановлених правил. Запропоновано методологію дослідження сучасної соціологічної теорії, спрямовану на пошук єдності у відмінному, порядку в дискурсі порядку.

З урахуванням досягнень світової соціальної антропології викладено базові положення цієї науки, показано місце антропології в системі наукового знання. Розкрито предмет, завдання, методи дослідження, школи і напрямки соціальної антропології. Викладено теорії походження мови, мистецтва та культури. Розкрито типологію суспільств і генезу традиційного суспільства. Подано інформацію про виникнення та розвиток расології як науки, варіанти расових типологій, суспільства соціальних тварин, соціальну організацію палеоантропів. Увагу приділено феномену духовності, гіпотезам походження людської мови, доместикації тварин, еволюції землеробства.

Висвітлено історико-теоретичне дослідження виникнення, становлення та розвитку парадигми екзистенціальної соціології. Подано загальну характеристику сучасного соціологічного знання та окреслено його метапарадигмальну структуру, філософські передумови виникнення екзистенціальної соціології й кризи класичної епістемології. Викладено внутрішньодисциплінарні засади формування екзистенціально-соціологічного підходу. Розкрито специфіку основних категорій, концепцій, напрямів і теорій екзистенціальної соціології, охарактеризовано погляди її головних представників. Здійснено генералізацію і концептуалізацію інтелектуальної спадщини та новітніх досягнень даної парадигми, а також відображено її інтегративний потенціал у ширшому контексті історії і теорії соціологічної науки. Окреслено перспективи подальших досліджень у галузі екзистенціальної соціології, зокрема щодо соціальної проблематики сучасного українського суспільства.